Верховний головнокомандувач, голова РНБОУ повинен не тільки розуміти ступінь загрози, але і ступінь відповідальності за неї.
Юридична неохайність, яка супроводжувала процес введення ВС, наводить на сумні думки. Або про сумнівну профпридатність розробників, або про наявність задумів, які не мають нічого спільного зі зміцненням обороноздатності. Закон вимагав від президента обґрунтування необхідності впровадження ВС в даний конкретний час і обґрунтованості термінів, на яке він вводиться.
Про це у своїй статті пише Сергій Рахманін, перший заступник головного редактора DT.UA.
На його думку, судячи з того, наскільки легко глава держави погодився ввести ВС не на 60 днів, а на 30, строки (у всякому разі, з точки зору оборонних інтересів) розраховувалися довільно.
"Уявіть, ви — головковерх, вашій країні загрожує реальна небезпека. Ви збираєте компетентних людей і з'ясовуєте, що для здійснення необхідних заходів по зміцненню обороноздатності вам потрібно два тижні. Або два місяці. Або два роки. Ви приходите до законодавців і говорите: "Соратники! Брати і сестри! Ворог біля воріт! Щоб зупинити його, нам потрібно виконати конкретний обсяг завдань. Для цього потрібен конкретний термін. Ні на день менше. Самі посудіть..." Але судити ні про що. Незрозуміло, що саме збирався вчинити Петро Олексійович і ввірені йому держоргани за 30 або 60 днів, чого не можна було зробити за два тижні. Або для чого потрібний рік, — зазначає оглядач. — Ми цього не почули. Ми почули інше: "Не хочете 60? Гаразд, 30". "Не хочете по всій країні — гаразд, тільки в 10 областях". "Боїтеся, що зірвуться вибори — будуть вам вибори". "Не хочете обмеження прав — не буде". Так, Конституція, дійсно забороняє проведення парламентських виборів в умовах воєнного стану. А профільний закон — ще і президентських з місцевими. Але! Якщо загроза реальна і страшна, то президент, як єдина особа в силу свого положення володіє всією повнотою інформації про цю загрозу, повинен був в коржик розбитися, але наполягти на тому, чого вимагав спочатку — "Так, воєнний стан необхідний по всій країні. Так, з можливістю проведення часткової мобілізації, як і передбачено рішенням Радбезу. Так, на 60 днів, ніяк не менше. Так, з можливістю пролонгації, оскільки ніхто не знає, чи не стане ситуація ще більш загрозливою через два місяці. Так, вибори, можливо, доведеться перенести, і права громадян доведеться обмежити, а що робити, якщо цього вимагає безпека держави..."".
Автор підкреслює, що Верховний головнокомандувач, голова РНБОУ повинен не тільки розуміти ступінь загрози, але і ступінь відповідальності за неї. А якщо президент так просто відмовляється від того, що подавалося як життєво необхідне, отже, його мотив був продиктований не стільки оборонною, скільки політичною необхідністю. І якщо депутати досить дружно підтримали закон про введення ВС, багатий правовими двозначностями і який практично не впливає на зміцнення обороноздатності, отже, вони розуміли: це не про оборону, це про політику.
