Сьогодні в економіку Івано-Франківської області свої кошти вкладають представники більш ніж п’яти десятків країн світу: поляки, італійці, турки, німці, французи, американці, росіяни…
Вони засівають прикарпатські поля пшеницею та ріпаком, рубають і пиляють тутешній ліс, штампують пральні машини, відкривають розважальні заклади і навіть вирощують породистих голубів. Їхній бізнес часто-густо є стійкішим до криз та економічних перепадів, ніж вітчизняний, і навіть на тлі поступового занепаду українського підприємництва іноземці продовжують вкладати гроші в нашу економіку. Кажуть, що вони ідуть на виправданий ризик, бо той, кому таки вдасться закріпити свій бізнес на українських землях, тут отримає суттєві переваги для його стрімкого розвитку.
Отож, які саме «молочні ріки» ваблять іноземних бізнесменів на Прикарпаття, чи справді іноземні інвестиції для нашої економіки – це суще благо та які перспективи таких капіталовкладень у регіон – з’ясовував «ЗК».
Знайти інвестора – як вийти заміж
В управлінні зовнішньоекономічної діяльності ОДА жартують: сьогодні знайти іноземного інвестора – майже як заміж вийти, бо заморські капіталовкладники кожен бізнес-крок роблять виважено й обережно, а щоб залучити хоч одного, потрібно не менше року. Велике значення для потенційних інвесторів мають не тільки вигідні економічні умови, а й особисті відносини, які згодом зав’яжуться у них з тутешніми людьми. Якщо ані з владою, ані з громадою на місцях у іноземців «не клеїться», то ніякими калачами їх сюди не заманиш. Бояться.
Начальник управління зовнішньоекономічної діяльності та інвестицій ОДА Марія Ткачук інтерес іноземців до Прикарпатського регіону пояснює наявністю у нас недорогої і досить професійної робочої сили, нижчим, порівняно з європейським, рівнем життя і, відповідно, меншою собівартістю виробництва, а також відсутністю на українському ринку серйозної конкуренції.
«Європейський ринок сьогодні майже повністю зайнятий, тому якщо там інвестор гарантовано отримає тільки п’ять відсотків прибутку від своєї справи, то в Україні – цілих 15», – пояснює начальник управління зовнішньоекономічної діяльності.
Доволі багаті природні ресурси Івано-Франківщини, на думку Марії Ткачук, теж відіграють для інвесторів не останню роль. Самі ж закордонні бізнесмени констатують: їх сюди вабить зовсім не чисте гірське повітря чи дешева робоча сила, а перспектива освоєння великого українського ринку (і використання його – як трамплін для виходу на практично необмежений російський ринок).
А чому інвестори з-поміж інших держав з великими ринками збуту та невисокою конкуренцією обирають саме Україну, спробуємо визначити за допомогою методу виключення. До прикладу, вкладати капітали у Росію європейці бояться, бо кажуть, що вона велика і непередбачувана. Білорусію, на чолі із «батьком» Лукашенком, не приймають майже ніде у світі, отож, у перспективі продати вироблені там товари буде нелегко. Польща уже повноцінний член Євросоюзу, тож і рівень конкуренції там «європейський». У підсумку, для іноземних інвесторів з Європи перспективними варіантами для бізнесу залишаються Україна та Китай. Але якщо Китай від Європи знаходиться «за тридев’ять земель», то Україна (зокрема західні області) – досить близько. Та і сам український народ іноземців зустрічає значно хлібосольніше, аніж країни далекої Азії.
Італійці ідуть у ліс…
Які переваги для розвитку свого бізнесу в Україні вбачають самі іноземці, «ЗК» поцікавився безпосередньо у них.
До прикладу, італійська фірма «Серін», яка на вітчизняному ринку працює з 2003 року, інвестує у деревообробну промисловість. У кінці серпня цього року її представники підписали договір про співпрацю з Івано-Франківською ОДА, викупивши в області лісокомбінат з двома лісопунктами у селищі Делятин.
Генеральний директор підприємтва Клаудіо Паскуале каже, що вкладає у «дерево», бо бачить неабиякі перспективи для розвитку саме цієї галузі у світі. А рубати власне прикарпатський ліс італійці вирішили тому, що, окрім непоганого лісфонду, тут у них була можливість приватизувати вже готовий завод, а не потрібно було починати все з нуля.
Щодо «палиць у колесах» свого українського бізнесу, то гендиректор «Серіна» запевняє, що найбільша його проблема в Україні – це зовсім не податкова.
«Якщо зробити список пріоритетних для нашого виробництва проблем, то українські податки займуть десяте місце, – продовжує Клаудіо Паскуале. – Тут нам не вистачає в першу чергу стабільності, важко щось планувати. Також є різні незручності, пов’язані з бюрократією, наприклад, ми витрачаємо багато часу при відправленні вантажів на експорт. У Європі такого немає».
Сьогодні «Серін» вже знана в Україні фірма, яка, окрім підприємства у нашій області, має ще одне в Одесі. А до 2014 року італійці планують повністю модернізувати завод у Делятині та добудувати там кілька додаткових цехів.
Але українські справи італійців не завжди йшли гладко. До прикладу, аби пережити кризу 2008-2009 років, «Серіну» довелося повністю змінити ринок збуту – з Європи на Китай.
Сьогодні, на думку Клаудіо Паскуале, для іноземного інвестора найважливіше бути прозорим перед громадою, з якою він працює, і цього правила його підприємство свято дотримується.
«Ми не є найкращою фірмою у світі, але не є і найгіршою. Ми – одна з можливостей для вашого регіону», – підкреслює італієць.
…А данці паяють дроти
Ще одним іноземним капіталовкладником в нашій області є данське підприємство «Дена Метал Україна», що через велику конкуренцію в Європі та загрозу банкрутства у 2004 році вирішило перенести своє виробництво з Данії в Україну, викупивши декілька цехів «стоячого» ямницького заводу «Барва».
«У наших данських керівників був вибір – перенести виробництво в Україну або у Китай, – розповідає директор фірми Галина Волошин. – Вони обрали Україну і, думаю, не пожалкували».
Основний вид діяльності цього підприємства – виробництво та оптовий продаж продукції з металевого дроту. Перші три роки «Дена Метал Україна» працювало виключно на експорт у Північну Європу, але згодом вийшло і на український ринок.
Проте самі данці своє підприємство в Україні ніколи не очолювали, а з самого початку довірили цю справу українцям. Свої інвестиції вони внесли у фірму тільки при її створенні – у 2004 році. Сьогодні «Дена Метал Україна» – це доволі самодостатнє підприємство, яке не потребує додаткових іноземних капіталів.
«З материнською компанією в Данії ми звісно співпрацюємо, вони є нашими мажоритарними акціонерами, – розповідає Галина Волошин. – Але сьогодні данці підтримують нас не грошима, а так званим «інтелектуальним інвестуванням» – кресленнями, розробками, маркетинговими ходами на ринку. А це теж немало важить».
За словами пані Галини, співпрацювати з іноземцями – справа вигідна, бо вивести продукт, вироблений в Україні, на ринок Європи самостійно зараз нелегко.
«Тим більше данці порядні і законослухняні, – продовжує Галина Волошин. – Вони дотримуються усіх норм українського закону, хоча це їм і не завжди до вподоби».
Зокрема, каже директор «Дена Метал Україна», не до душі іноземцям надмірний митний контроль нашої держави, особливості українського трудового законодавства з величезною кількістю відпусток та вихідних, а також те, що держава не завжди виконує свої зобов’язання перед підприємствами, зокрема щодо повернення ПДВ.
А як людина, що має великий досвід співпраці з іноземцями, Галина Волошин стверджує: головне у стосунках з європейцями – бути відкритими і працювати прозоро.
І плюси, і мінуси
Для будь-якої області України іноземні інвестиції вигідні в першу чергу створенням нових робочих місць, податковими надходженнями, ну і, звичайно, економічним досвідом країн-інвесторів. Варто зазначити, що серед українців робота на фірмах з європейськими інвестиціями користується популярністю, бо іноземці, на думку наших земляків, поважають законодавство (в тому числі податкове), легально працевлаштовують найманих робітників тощо.
Але є й недоліки, у першу чергу нестабільність, адже інвестор у будь-який момент може згорнути свій бізнес і звільнити усіх залучених у ньому людей, залишивши велику «діру» в економіці регіону і України загалом.
Якщо ж вкладник працює тільки на експорт, то для нашої країни в перспективі це загрожує дефіцитом, особливо це стосується продовольства.
Існує ще й питання екології, бо гроші грошима, а природні ресурси, як то кажуть, «поверненню не підлягають».
А щодо прогнозів на 2013 рік, то у влади і у бізнесменів вони кардинально різні. Державні органи як завжди налаштовані оптимістично і запевняють, що незважаючи на європейську кризу, у наступному році іноземні інвестиції у регіон будуть зростати. Натомість обізнані підприємці кажуть: іноземному капіталу в Україні буде не з медом через ряд факторів, зокрема політичну ситуацію та постійні коливання курсів валют. Також сьогодні у Європі Україну відносять до держав високого ризику, а тому комерційні кредити під бізнес на наших землях не дають, а страхові компанії своєю чергою відмовляються страхувати вантажі, направлені в Україну. А це інвесторів у 2013 році також може відлякати.
Держава – за, люди вагаються
І на завершення. Якщо навіть на офіційному рівні держава і підтримує закордонні інвестиції, то самі прикарпатці до бізнесової активності «нетутешніх» ставляться по-різному. Хтось вважає, що в Україну іноземці вирушають з однією метою: максимально «витиснути соки» з наших надр, прикриваючись робочими місцями і економічною вигодою для області. Інша когорта іванофранківців дотримується думки, що тільки гроші іноземців і здатні врятувати нашу економіку від чергової кризи, і, можливо, навіть допомогти Україні швидше адаптуватися в СОТ, а отже, ще на крок наблизитися до Європи. Проте абсолютної правди нема ні в тих, ні в інших, бо іноземні інвестиції, як і все на світі, мають свої переваги і недоліки: на українську економіку загалом вони впливають благотворно, а от вітчизняним товаровиробникам дорогу на ринок загороджують.
Оксана ГЛУШКЕВИЧ, ЗК
