«Знаменита», «легендарна», «культова» – саме так називають цукерню Кровіцького в українській та іноземній літературі, яка описує життя нашого міста в першій половині ХХ ст. Заклад, безперечно, був солодким символом давнього Станиславова. Проте цукерня була відомою не лише завдяки вишуканим тістечкам, тортам та іншим смаколикам, а й своєю доволі цікавою, подекуди трагічною історією.
Як усе починалося
Цукерня початково мала двох засновників – Яна Новорольського і молодшого партнера Владислава Кровіцького. Ян Новорольський народився в с. Турка поблизу Коломиї в 1871 р. Юні роки провів у Львові, де служив помічником-практикантом у цукерні Фердинанда Ґросса і Владислава Струся – одній з найвідоміших у країні в той час. Сталося так, що Новорольський закохався у доньку свого шефа – Владиславу Струсь. Молоді люди невдовзі одружилися. Певний час Новорольський стажувався також у легендарній кондитерській «Захер» у Відні. Після складання іспитів практиканта працював у кількох дрібніших місцевих цукернях.
Згодом родина переїхала до Станиславова, де молодий кондитер відкрив уже свою власну цукерню у спілці з Владиславом Кровіцьким. Повна назва фірми звучала так: «Цукерня і фабрика кондитерських виробів, шоколаду і печива Яна Новорольського і Владислава Кровіцького». До речі, вивіска з назвою підприємства й досі частково збереглася у внутрішньому дворику на вул. Незалежності.
В «Кур’єрі Станиславівському» за 17 червня 1900 р. з приводу відкриття нового закладу було надруковано коротке повідомлення: «Дванадцятого числа цього місяця, в 11.00 ранку відбулося урочисте відкриття нової цукерні панів Новорольського і Кровіцького в кам’яниці Міщанського банку (знаходився за сучасною адресою вул Незалежності, 15 – авт.). Освячення здійснив ксьондз Пяскевич в присутності запрошених гостей з урядових та купецьких сфер. Перший тост виголосив ксьондз Пяскевич, бажаючи новій цукерні успіху й процвітання. Після нього в тому самому дусі виступили й інші учасники дійства. Того ж дня пополудні, о другій годині дня, цукерню було відкрито для широкої громадськості. Заклад просторий і зручний, оснащений за великоміським типом – це переваги, що гарантують новій цукерні успіх».
9 листопада 1902 р. той же часопис розмістив ще одну новину про власників цукерні: «Кав’ярню «Уніон» при вул. Сапєжинській (нині вул. Незалежності – авт.), спадкову власність пана Германа Басса, з дня першого січня 1903 року взяли в оренду панове Кровіцький і Новорольський, власники цукерні в кам’яниці Міщанського банку, які ту цукерню триматимуть і надалі».
Отже, «смачний» бізнес процвітав і розвивався, прибутки зростали. Проте сімейна трагедія одного зі співзасновників внесла свої корективи у подальшу долю підприємства.
Несподівана трагедія
Одного чудового літнього дня Владислава Новорольска, молода дружина успішного співвласника цукерні, грала у теніс. Випадково тенісний м’яч сильно вдарив її у груди, згодом у молочній залозі утворилася пухлина. Незабаром був поставлений невтішний діагноз: рак. Оперував молоду жінку один з найвідоміших хірургів тогочасного Станиславова, проте марно: пухлина дала метастази у хребет. У відчаї Новорольський повіз дружину потягом до Львова. Транспортували хвору… на дошці для прасування, адже ходити вона вже не могла. Згодом їй довелося пережити ще одну операцію у Відні. Проте лікування не давало бажаних результатів. В 1909 р. у віці 28-ми років, залишивши четверо малих дітей, Владислава Новорольська померла й була похована на Личаківському цвинтарі у Львові.
Смерть коханої дружини стала справжньою трагедією для Новорольського. Можливо, саме тому він прийняв рішення виїхати з міста. Залишивши бізнес на партнера, у 1910 р. Новорольський з дітьми виїхав до Кракова, де відкрив нову кав’ярню-кондитерську. Вона успішно функціонує й у наші дні за адресою Rynek Glowny, 1. Будете у Кракові, неодмінно завітайте.
У квітні 1913 р. цукерня Кровіцького змінила адресу, розмістившись на першому поверсі кам’яниці Хованців, збудованої у 1912 р. (вул. Незалежності, 4), разом з магазином В. Лєвака та редакцією міської газети. В підвалі знаходилася друкарня, а чотири верхніх поверхи зайняли готель і ресторан «Уніон».
Спокусливе меню
Меню цукерні Кровіцького неможливо читати, не наливши собі великої чашки кави чи чаю й не відрізавши добрий шматок чогось солодкого і смачного. Зокрема там пропонували:
Святкову випічку: бабки, солодкі перекладанці два і три рази перекладені, маківники, сирники, завиванці з маком, мигдальною і горіховою масою за ціною від 2-х корон; штруделі плетені і рогалики з маком.
Торти і пироги: мигдальні, бісквітні, зі збитих білків, горіхові, з пуншем, шоколадні, лінцькі (від назви австрійського міста Лінц), фінікові – прикрашені цінником від 4-х корон, неприкрашені від 3-х корон. Були в меню й торти з екзотичними назвами типу «Мікадо», «Ґато Прованс», а також марципанові, помадкові, турецькі, що вартували 5 корон.
Морозиво різноманітних видів і форм вартістю від 6-ти корон.
Карамельки власного виробництва з різними наповнювачами: фруктовим, мармеладним, м’ятні французькі, кремові, шоколадні, кавові – ціна від 1,60 корон.
Помадки й шоколадки з фруктовою начинкою, кремові, з лікерами, соками – ціна від 3 корон.
Шоколадні цукерки найвищої якості з наповнювачами: ананас, вишня, полуниця в коньяку і шоколаді, лікерові й кремові, марципанові, праліне, фруктові з білого шоколаду, з наповнювачами й без – ціна від 4-х корон.
Зацукровані фрукти: власного виробництва і французькі, ананас у цукрі «ґлясе», каштани в сорбеті «пюре-ґлясе» – ціна від 2,50 до 5 корон.
Великий вибір печива до чаю – від 2 корон; пряники медові з найкращого чистого меду, а також щодня добра кава, чай і гарячий шоколад, морозиво, вина, французький коньяк, горілка і лікери, місцеві й імпортні, сезонні делікатеси.
Не дивно, що заклад так любили мешканці старого Станиславова.
Постріли серед тістечок
18 травня 1934 р. в цукерні Кровіцького сталася драма, завдяки якій вона прогриміла на всю тодішню Польщу. 24-літній кондитер Ярослав Жеребецький, що працював у цукерні, закохався у колегу – пані Софію Загайкевічову. Вона була значно старшою за нього, мала чоловіка і двох дітей. Незважаючи на це, між ними закрутився роман. Проте цукерник прагнув, щоб кохана повністю належала йому – розлучилася з чоловіком і переїхала до нього жити. В плани жінки це, очевидно, не входило. Між закоханими точилися запеклі сварки, одна з яких закінчилася трагічно. Жеребецький вихопив револьвер і зопалу стрельнув з нього три рази у коханку, а потім ще два рази у себе. Працівники й відвідувачі цукерні, почувши постріли, страшенно перелякалися. Невдовзі учасників драми забрала «швидка». На щастя, поранення виявилися неважкими, тож і горе-коханець, і його подруга вижили. Проте на Жеребецького ще чекав суд, який присудив його до трьох років ув’язнення. Такий м’який вирок був винесений великою мірою завдяки коханці кондитера, яка пожаліла його і не надто ревно обвинувачувала в судовій залі. Цей скандал, проте, лише сприяв популярності цукерні, адже гості приходили туди не лише поласувати солодощами, а й поглянути на місце любовної трагедії.
Символи епохи – це не лише історичні постаті чи архітектурні пам’ятники. Це й заклади, завдяки яким можна у буквальному розумінні спробувати цю епоху на смак. Сто років тому таким закладом у нашому місті якраз і була цукерня Кровіцького. Смачний символ радянського Івано-Франківська – це всім відомий «Прикарпатський коровай». Хто ж відграватиме таку почесну роль у сучасному місті? Це вирішувати його мешканцям.
