Люди часто задають мені питання: «Чому у нас, в Україні, ніяк не вдається встановити народовладдя? Чому перемагають фальшиві «штатні друзі народу»? Чому обрана народом влада наступного дня після виборів забуває про народ?» Я думаю, що чесні, правдиві відповіді на ці питання українцям складно почути з вуст політиків. Спробую пояснити – чому.
Ми – українці. Ми маємо свою історію, плекаємо свою правду. Але живемо ми не за своїми законами, будуємо своє життя не за українськими правилами. Конституцію нам написали за Кучми, списавши її з Конституції Франції. Половина наших законів ще радянські (за Сталіна і Хрущова писані), інша половина відкілясь списана законотворцями, яких ми обирали, й так-сяк приладжена до нашого життя. Можна сперечатися: добрі ці закони з юридичної точки зору чи погані. Але кожен українець відчуває, що живемо ми не по - українськи.
Колись, у 90-ті роки, нам казали: «Матимемо такі закони, як в Європі і житимемо так, як в Європі!» Тепер всі переконались, що то неправда. Не можна у своїй хаті запроваджувати чужі правила. Європа живе не зовсім так, як заповідано нам, українцям. В Європі деколи забувають Бога, пропагують шлюби чоловіків з чоловіками, жінок з жінками. Чи підходить нам такий триб життя?
Кажу прямо: «Ні, не підходить!» Свого часу нас спокусили європейським добробутом. Проте, отримавши чужі закони, ми чомусь не отримали чужого багатства. Так і мало статися. Адже в тій таки Європі теперішнє багатство було забезпечене не сьогодні, воно створювалось поколіннями працьовитих німців, французів, британців, які ходили до храмів і на перший план ставили молитву та працю. Зароблене дідами й батьками багатство теперішня європейська молодь більше використовує, ніж примножує. Сучасні європейці хочуть красиво жити, не надто багато працювати і ні за що не відповідати. Звідси тамтешні кризи та періодичні соціальні протести. Якщо підемо їхнім шляхом, то зайдемо у глухий кут.
Ми, українці, повинні стати на власні ноги і думати власною головою. Не мавпувати чужий досвід, а згадати свій. Він у нас є. Наша перша Конституція була написана гетьманом Орликом ще тоді, коли в Європі панували свавільні монархії. І в цій Українській Конституції чільні статті Орлик присвятив правам Української Церкви. Тому що він знав, на якому камені треба будувати самостійну державу.
Коли я обирав гаслом своєї передвиборної компанії гасло: «За правду Божу і людську!», я керувався наріжною думкою про те, що будь-яка державна політика, яка не опирається на Божу правду, приречена на поразку. В українській державній політиці Церква має виступати не в ролі прикраси або декорації, як то було, скажімо, за часів президента Ющенка, а дієвим елементом українського державотворення.
Я переконаний, що одного лише шанування культурної традиції недостатньо для забезпечення Українській Нації майбуття. Традиція, яка стоїть на твердій основі Українського Християнства, має лягти не лише в основу культурної, але й усієї державної політики. Лише тоді ми зможемо жити по - українськи.
Деякі політики, які називають себе патріотами і націоналістами, пропонують почати оздоровлення Української Держави з того, щоби прийняти закони проти українофобів та провести люстрацію (себто, вигнати усіх чиновників, що заплямували себе співпрацею з каральними органами та комуністичною системою). Загалом, це правильна постановка питання. Проте тут ми знову бачимо спробу мавпувати чужий досвід та почати нове життя з чергової «домашньої війни». І вже не будемо знову казати про те, що ті записні «патріоти і націоналісти» стоять тепер на одній трибуні з колишніми секретарями обкомів і міськкомів КПРС (яких вони на словах збираються «люструвати»).
Я пропоную почати з введення до Конституції прав Христової Церкви, як духовної основи Української Держави. Саме за це прагну й буду боротися в парламенті. Спробую об’єднати навколо духовних цінностей депутатів-однодумців. Тих, які зранку і ввечері стають до молитви, не за звичкою, а за покликом віри, які приймають Причастя і через нього Тіло і Кров Христові. Духовна людина, яка черпає благодать від чудодійних образів Матері Божої, не стане на одну трибуну з колишнім пропагандистом сатанинського вчення катів-сталіністів.
Духовна людина ніколи не перетвориться на цинічну особу,що торгує своїми ідейними переконаннями, ніколи не проголосує за знищення рідної мови, за порушення основоположних моральних принципів, за паплюження рідної землі. Тому що духовна людина має в серці страх Божий і відчуття вищого покликання, вищого за всі земні спокуси і страхи. Справжня демократія, тобто справжнє народовладдя, почнеться в Україні тоді, коли представлятимуть народ українці за духом, християни за віросповіданням і способом життя.
Я переконаний, що для депутатів, що сповідують цінності християнської демократії, у Верховній Раді знайдеться багато роботи. В першу чергу – роботи законодавчої. Для духовного відродження України життєво необхідно прийняти закони, які будуть базуватися на загальнолюдських цінностях добра, свободи, справедливості. І, найголовніше, віри.
Чи будуть наші знані і увішані орденами «тушки» у випадку чого боронити Віру Христову в Україні й, зокрема, на Прикарпатті? Маю у тому сумнів. Вони почнуть довгі дебати і сядуть за круглі столи. І робитимуть «політику» з холодним серцем. Адже не зацікавлені. Бо ж їхні діти живуть не тут, а в Америці. Й онуки там житимуть. То що їм до духовного занепаду України? Так, лише привід для чергового беззмістовного інтерв’ю по телебаченню.
І ще одне. Нас, кандидатів у народні депутати, люди часто запитують: «В чому національна ідея українців?» Я відповідаю: «Для пошуку національної ідеї не потрібно лізти до старих книжок чи перекладати щось там з англійської. Озирніться навколо. Що побачите? Рідну квітучу землю, дану нам Богом, українські оселі та золоті бані Христового Храму. Це і є наша ідея з давніх часів: жити на рідній землі правдиво, за християнськими законами, проголошеними у Святому Письмі , творити добро, працювати на благо України, для її процвітання і могутності, берегти власну честь і не лукавити з власним сумлінням.
У наші свята над нами майорять хоругви з ликами Святих Заступників Українського Народу. Під ними молимося Господу, благаючи про спасіння нашого краю і нашої держави. Під ними співаємо наші пісні. З ними урочисто йдемо на прощі до національних святинь. Так чому, питаю, ми маємо творити державну політику не під цими хоругвами? Чому не можемо покласти Божу правду в основу нашого державного життя?
Не лише можемо,але й повинні!
За правду Божу і людську!
Василь Мельник
