Звичайні оголошення, які ми бачимо щодня й одразу забуваємо, можуть колись у майбутньому виявитися ключиком до розуміння нашого часу й способу життя.
Пропонуємо зануритися в історію повсякденності старого Станиславова, орієнтуючись за "меседжами", які посилають нам оголошення в тогочасній місцевій пресі.
Реклама технічного бюро Леона Леша, «Кур’єр Станиславівський» від 6 березня 1927 р.В наш час радіо важко назвати основним джерелом інформації, але в багатьох із нас є улюблена радіостанція зі змістовними випусками новин і гарною музикою.
Мешканці нашого міста з благами радіозв’язку почали знайомитися ще в 1925 р. Як бачимо з оголошення, в місті діяло технічне бюро Леона Леша, де можна було придбати радіоприймач, високоякісні запчастини до нього, а також різні деталі для іншої техніки та електроприладів. Бюро спочатку знаходилося по вул. Петра Скарги, 43 (довга вулиця, що починалася від сучасної вул. Незалежності, оминала теперішній парк Військових Ветеранів і закінчувалася при вул. Галицькій), а у 1927 р. переїхало на вул. Костюшки, 6 (нині вул. Сотника Мартинця). До технічного бюро можна було подзвонити за номером 176. В 1929 р. радіоприймачі та радіодеталі продавалися також у магазині "Артес" по вул. Сапєжинській, 10 (нині вул. Незалежності) та у крамниці Л. Шнее по вул. Собєського, 20 (нині вул. Січових Стрільців).
Вулиця Петра Скарги.
На той час діяли передавальні радіостанції у Львові та Варшаві. Радіоприймач був недешевим задоволенням, а крім того, його потрібно було реєструвати і щомісяця сплачувати абонентську плату на державній пошті. Тож не дивно, що його встановлювали на найпочеснішому місті в помешканні, а вечорами і у вихідні дні біля нього збиралася вся родина й уважно слухала різноманітні передачі.
Що ж транслювали тодішні радіостанції? З 1928 р. газета "Кур’єр Станиславівський" регулярно публікувала програму радіопередач. Ось які радіопрограми пропонувалися до уваги мешканців міста в квітні 1928 р.: "Для чого ми повинні вирощувати квасолю і як це робити", "Що робити весною на пасіці?", "Рослини ранньою весною", "Найважливіші сільськогосподарські новини і вказівки", "Наші сусіди ближні і дальні – Румунія", "Минуле Китаю", "Лекція з гігієни і медицини" та інші. Щодня о 19.05 на слухачів чекав прогноз погоди.
В 30-х роках львівське радіо започаткувало окремі україномовні радіопрограми, але вони транслювалися лише час від часу й були нетривалими (15-30 хвилин). У неділі й релігійні свята транслювали богослужіння з українських церков.
В 1932 р. у місцевій пресі активно обговорювалась можливість побудови радіостанції в Станиславові, а в 1939 р. польська влада прийняла відповідне рішення, але так і не втілила його у життя. Вже за "перших совітів", 15 січня 1940 р. вперше вийшла в ефір обласна радіокомпанія (нині Івано-Франківська ОДТРК "Карпати").
Особливої ваги набуло радіомовлення в часи німецької окупації (1941 – 1944 рр.) У Львові діяла німецька радіостанція, що транслювала 30-хвилинні україномовні програми тричі на тиждень. Щоб почути новини "поза окупацією", доводилося йти на хитрощі. Броніслав Єндрик, автор спогадів про життя нашого міста у той період, розповідає, що в їхньому помешканні був підпільний радіоприймач, за допомогою якого вони слухали новини ВВС з Лондона. Радіоприймач був примітивний, ламповий, і його тримали у спеціальній хованці всередині дивану. Автор пригадує, що під час прослуховування радіо йому неодноразово доводилося стояти "на шухері" у садку, щоб у хату не зайшов хтось чужий.
За Радянського Союзу, крім місцевого радіо, мешканці міста слухали передачі "Першої союзно-республіканської програми" і радіостанції "Промінь". В 1995 р. в Івано-Франківську з’явилися перші FM-радіостанції – "Бойчук-студія" і "Західний полюс", у 1996 р. до них додалося радіо "Дзвони", а в 1997 р. – "Niko FM".
Олена Бучик, КУРС
