Пропонуємо свіжу публікацію франківського письменника Тараса Прохаська на порталі Збруч.
Цього року я нарешті зрозумів, для чого потрібне святкування нового року. Бо дивними є ці піднесення, ейфорія і загальні радощі, пов’язані насправді з суцільною арифметикою – всілякими цифрами, числами, додаваннями, відніманнями, статистикою, штучними системами відліку часу, місяцями, годинами, хвилинами, секундами, з власне тією миттю, яка набуває сакрального значення. Дивним є здатність величезних мас налаштуватися на хронометрію спільної радості і уміння викликати відповідні емоції, керуючись виключно годинником.
А цього року я зрозумів, що святкування нового року потрібне передовсім для того, щоби організовано і якомога поверхневіше хоча би кілька хвилин порефлексувати людям, котрі переважно не рефлексують. На коротко об’єднати на рівні рефлексій усі три часи – тяжке, заплутане і невиразне минуле, світле і нереальне майбутнє і блискавичне, але повне теперішнє. Знову ж послуговуючись передовсім арифметикою – здобутки, втрати, планування і хронометрія. І потішити себе тим, що нам це вдалося.
Однак минає тиждень, і до масової рефлексії спонукає Різдво. Цікаво, що про бухгалтерію цього разу не йдеться. Навіть число року, яке означає кількість його повторень, не має великого значення для тих, хто перебуває тут і тепер, тобто у безчассі, — саме у цьому, сьогоднішньому Різдві.
Між тим, чим відрізняється радість двох рефлексій, розділених тижнем, вміщається ціла довга і колюча дорога до усвідомлення і прийняття першої і ключової заповіді – про блаженних, котрі убогі духом. Про гордість і втрати іншого ґатунку, про лагідність і смирення.
В дитинстві, коли мені говорили про убогих духом, я уявляв собі пацієнток психіатричного диспансеру, котрі бродили навколишніми зрубами і ярами, визбируючи ожини і черешні, котрі реготали, коли їм було весело, і завивали, коли було сумно і страшно. Потім зрозумів, що словосполучення «убогі духом» має багато інших значень. Хоч жодне з них не заперечувало того, що і серед хворих жінок були такі блаженні.
Убогі духом щасливі, тому що у світі, в якому вони перебувають не може бути якогось невдалого або поганого Різдва. Бо Різдво не може бути невдалим, бо воно є, а не ми його маємо. І не можемо бути ним горді чи розчаровані. Різдво не можливо запланувати, його не вдасться підсумувати. І нема жодної потреби його зустрічати. Воно застає нас такими, якими ми є. Убогими духом. Дійсно убогими, без винятку. І незалежно від того, чи знаємо ми щось про першу заповідь, чи вміємо її втілити і прийняти.
Незалежно від міри наших ілюзій щодо себе, хронометрії і підставової життєвої арифметики. І навіть від нашої спроможності про все це подумати і сказати.
