Таргани – дивовижні створіння. Нещодавно вчені виявили у тарганів гнучкий та могутній екзоскелет, який, бува, рятує їх під тапком або й п’ятою. Якби тарганам потрібні були гасла і слогани, вони б, напевне, обрали щось на штиб «досконалість заради виживання».
Серед людей також є носії цього гасла. Чим крутіше обходилась історія з певним народом, тим чіткіше окреслювалась у ньому популяція «людей-тарганів». Це не дивно, адже кожна біологічна спільнота прагне, перш за все, вижити. Але у цієї тенденції є і зворотній бік: якщо популяція людей-тарганів починає домінувати (кількісно, або ж результативно), вона намагається спростити весь спектр суспільного життя до переліку потреб виживання.
Судячи зі всього, щось подібне трапилось з нашим соціумом. Ознаками комплексного спрощення суспільства заради виживання можна вважати наступні:
1) Відсутність модусу особистої довіри у суспільстві при загальному домінуванні колективних форм самоусвідомлення (так званий архетип «колгоспних зборів»);
2) Відсутність практик складного цілепокладання, котрі б системно перевищували прагнення виживання та страхування власного життя та життя родичів (наприклад, страхування майбутнього свого та родини за рахунок накопичення грошових ресурсів за будь-яку ціну, навіть ціною нанесення шкоди решті суспільства);
3) Орієнтація на лідерів, які власним прикладом демонструють «досконалість заради виживання» без урахування моральної та естетичної сторони їхньої діяльності (архетип «батька-отамана»);
4) Здатність до єднання зусиль при межовій небезпеці та негайне повернення до кланово-родинних пріоритетів за ситуації зниження рівня небезпеки до малого або ж середнього рівня;
5) Схильність до суто зовнішньої (ситуативної, поверхневої) імітації складних взірців суспільної поведінки, особливо там, де необхідний індивідуальний творчий підхід (в освіті, культурі, мистецтві);
6) Масові випадки зміни принципів та наріжних світоглядних підходів (архетип «ідеологічної гнучкості»);
7) Спалахи мало вмотивованої агресивності, що різко змінюються так само погано вмотивованими спалахами паніки, виникнення «психічних епідемій» та масових істерій;
8) Заздрість, як замінник більш складних мотивацій при визначенні як тактичних так і стратегічних цілей.
Найгіршим в усьому цьому є те, що процеси, які призвели до домінування тарганячого типу соціальної поведінки тривали століттями й не має жодної впевненості, що зворотні процеси йтимуть швидшими кроками. Люди, котрі живуть лише у парадигмі виживання реплікують свої пріоритети у наступних поколіннях, передаючи своїм дітям та онукам прості, переконливі та підтверджені прикладами фрейми «життєвої мудрості».
Жодний романтичний та ідеалістичний конструкт не зможе переламати загального скептицизму, породженого цією «життєвою мудрістю». Ідеалізм може раптом охопити від трьох до десяти відсотків генерації (так званих пасіонаріїв), але ці спалахи дуже короткі (критично локальні) порівняно з історичним часом, необхідним для системного подолання тарганячих стереотипів.
Суспільна свідомість, де домінують мотивації виживання, навчилась локалізувати та зводити нанівець такі спалахи ідеалізму. Для цього є кілька перевірених методик.
Скажімо, методика «муміфікаційної героїзації» загиблих ідеалістів, «життєва мудрість» якої полягає у думці, що далеко не всі можуть бути героями, що герої є особливими і містично означеними надлюдьми, що їх мало і вони переважно вже на тому світі. Себто «мудрість» про те, що героїка несумісна з «реальним» виживанням.
І взагалі, для людей-тарганів існує ціла система життєво мудрих слоганів:
1) не висовуйся і не "получиш" в голову;
2) подалі від начальства, ближче до кухні;
3) не вір нікому;
4) якось буде;
5) чи тобі більше за всіх треба?
6) Начальству видніше;
7) всі брешуть, всі крадуть (всі є тарганами);
8) чесною працею мільйонів не заробиш і тому подібне.
Магія цих слоганів у тому, що вони правдиво і точно описують основи логістики суспільства, заснованого на парадигмі виживання. Для того, щоби ці «життєві аксіоми» втратили магію універсальності, треба зробити крок за межі системності, зробити крок від виживання до творчої ініціативи, від правди до істини. А це можливо лише за наявності в межах системи значної та впливової групи носіїв системності вищого порядку – не «тарганячої».
На заваді такого виходу стоїть тотальна суспільна бідність, котра підштовхує до парадигми виживання не лише низові елементи суспільства, але й ті прошарки, де – за нормальних умов – визрівають успішні команди з програмою світоглядного прориву. Та ж бідність диктує правила економії, коли першими під скорочення попадають не горілка і ковбаса, а книги і мрії. Зате обивательський «екзоскелет» стає все гнучкішим, а вміння ховатися у шпарини – все досконалішими.
І нам, судячи з того, що показують у зомбоящику, залишається не висовуватись, сидіти на кухні, ворушити вусиками, чекати на чудо і месію, котрий ніколи не прийде, та здивовано питати одне в одного: чому ж там янголи співають такими злими голосами?
Володимир Єшкілєв, для Фіртки
