За цього хлопчину в чудернацькій балаклаві терористи-росіяни дають чималі, щоправда американські, гроші. Кадирівські шакали, які прийшли з війною в Україну поклялись знайти і його і всю родину цього військовослужбовця Збройних Сил України.
Така популярність нашого героя серед ворогів цілком зрозуміла. Адже він, та його підлеглі є авторами не однієї сотні “посилок щастя” в Росію у вигляді трун з рештками російських завойовників України.
Його позивний “Тихий”, і в свій порівняно молодий вік він вже є легендою військ АТО. І нехай вас не вводить в оману його позивний — він командир одного з найрезультативнішого артилерійського з'єднання Збройних Сил України. Влучними залпами його підлеглі зупинили не одну колону російсько-терористичної пошесті, що прийшла на мирну Україну. Розмова з цим нашим героєм затягнулась надовго за оговорений час. Однак командир розповідав про своє бачення війни чітко і по суті. Тому я вирішив максимально розповісти про нього. І дати свій текст, про цього мужнього молодого, хоч і не відзначеного державною милістю, але все ж таки героя України без купюр і прикрас. Розумію, що не всім сподобається текст, який буде далі. Однак таким є бачення війни кращим командиром артилеристів зони АТО.
До речі гармашем він став випадково. На вибір його долі вплинула... бабуня нашого героя, яка разом з онуком приїхала на вступні іспити до Академії сухопутних військ Збройних Сил України.
- Так вийшло майже випадково, - усміхнувся “Тихий”. - Свого часу я приїхав поступати до Львівської академії сухопутних військ Збройних Сил України. Зі мною була моя бабуся. І власне артилерія це був її вибір. Адже я хотів в десант. Вона була проти. Я вирішив не нервувати свою рідну людину і пристав на її пропозицію. Однак вже по завершенню навчання я таки потрапив до 80-ї аеромобільної бригади, де очолив спочатку батарею.
Варто зазначити, що вчився “Тихий” не дуже добре. За його словами, він з категорії тих шалапутів, що називають “двійочниками”. Та життя заставило переглянути багато життєвих позицій.
Своє можна сказати перше важливе бойове хрещення наш герой прийняв в Луганському аеропорту. Він добре пам'ятає той шалений щільний вогонь, якими терористи, що називали себе тоді “ополченням” вкривали наші позиції. Однак взяти в кільце воїнів 80-ки вони так і не змогли. Завадили грамотні дії командира бригади полковника Андрія Ковальчука. Разом з іншими “Тихий” з боєм покинув аеропорт.
- Відхід був організований надзвичайно грамотно, - пригадує десантник. - Ми не лише провели низку контратак, алей організували чіткий вивід всіх частин і підрозділів. Після наших “прощальних” вогневих ударів, сепаратисти ще кілька днів боялись зайти до аеродрому. Адже всі наші маневри були приховані і організовані. І пройшли непомічиними.
Після аеропорту львівські десантники відійшли до міста Щастя, де організували базовий табір. Потім була ротація, відпочинок і певне переформатування всіх підрозділів. Інше дихання отримала і артилерія. Артилеристи отримали нові гармати. Хоча... назвати їх новими було важко. Радше інші.
- Вся отримана нами техніка по документах була 4-ї категорії, - пригадує “Тихий”. - В нашому підрозділі це відразу викликало чимало жартів. Зброярі могли б хоча б для “збереження обличчя” перевести її ну принаймні в другу... Чи що. Щоб не так було соромно.
Та направду десантникам було не до жартів. Бо вони розуміли, що з цими гарматами їм доведеться іти на війну. І від справності їх зброї залежатиме не лише життя артилеристів, але й життя всіх бойових побратимів на полі бою. Частково власними силами, частково з допомогою волонтерів, та за участю начальників відповідних військових служб, гармати як то кажуть, “привели до тями”. Щось “віджали”, щось скрутили з підбитої техніки. І ось вже тривалий час наші гармаші успішно виконують всі поставлені перед ними завдання за допомогою своїх “малишок” (так артилеристи загалом називають свої гармати).
- Як воюють артилеристи? Та дуже просто — розповів “Тихий”. - Завчасно готуємо свої вогневі позиції. Виносимо корегувальників. І от їде скажімо ворожа колона. Раз. І немає вже ворожої колони. А натомість є купа заліза. Ідуть сепаратисти дружньою купкою.... вже немає купки. Будують вони якісь новий блок-пост... Пару хвилин, і вже ніхто нічого не будує. Бо немає кому, і немає що. Ми все робили дуже чітко і акуратно. Адже в нас надзвичайно підготовлені розрахунки. Не дивлячись на те. Що дуже багато мобілізованих людей, які раніше не мали до артилерії ніякого стосунку, вони швидко навчились. З такими людьми як вони можна воювати. Я хочу, щоб наші вороги знали, що Трьохізбенці, Кримському, Славяносербську, Смілому працював “Тихий” зі своєю командою. І їх поразки від наших гармат.
Та й самі українські десантники і піхотинці кажуть, що коли чують в ефірі, що в їх квадраті працює “Тихий”, то їм це додає наснаги. Адже знають, що вогонь наших гармат буде вчасно і влучно лягати на голову загарбників української землі. Якось після того, коли наші артилеристи знищили чергову колону російських військ, що наступали на 32-ї блок-пост, на них, по рації вийшли командири банд угрупувань з погрозами. Та у відповідь, кремлівські орки почули від мужніх львівських десантників побажання глибоко сховатись під землю, аби дожити бодай до ранку.
Дуже цікаво наш герой пояснює даний йому АТОшний позивний “Тихий”. Адже на перший погляд він ніяк не в'яжеться з тим звуком з яким “боги війни”, вбивають своїх ворогів. Та як пояснив десантник, справа в тому, що всю свою роботу вони виконують “по тихому”. Тихо отримують завдання. Тихо виходять на позиції. Тихо і швидко проводять корегування. Потім філігранно знищують ворога. І так само тихо повертаються до свого базового табору.
- На даний момент у нас відбувається війна артилерій, - стверджує наш герой. - Вони по нам — ми по ним. Однак проблема в тому, що ми не можемо працювати їм на випередження. Мало, дуже мало грамотних розвідувальних даних. На даний момент я маю кілька безпілотників. Однак в силу своїх слабких технічних характеристик вони нам мало в чому помагають. Дуже б хотілось, що б в підготовку нашої піхоти включили для всіх без винятку курс основ корегування артилерійського вогню. Щоб хлопці під час бою не кричала нам по рації “стріляй правіше” а грамотно пояснили де знаходиться ворог а де вони.
Та за словами “Тихого” технічний прогрес все ж робить свою позитивну справу. Його підлеглі маючи в руках бусоль та спеціальний калькулятор, який випускає одна з фірм української “оборонки” роблять просто дива з скорострільності та точності вогню.
- Завдяки цим пристроям на розрахунок витрачається всього кілька секунд, потім команда іде на батареї. І вже менше ніж за хвилину ворог отримує квиток на повернення до дому, щоправда вже в целофановому пакеті, - каже артилерист. - В нас розроблена своя система наведення для кожної гармати в батареї. І після першого пострілу, ми можемо чітко відреагувати на будь-який рух противника. Іншими словами, якщо ми вже захопили свою ціль. То вона буде знищена. Шансів залишитись цілим від нашого вогню, у підрозділу противника - немає. Наші хлопці роблять свою роботу акуратно і точно.
Одними, з тих хто відчув на собі всю правоту слів нашого героя це група спецназу МВС Росії “Вітязь”, яких “Тихий” знищив під Трьохізбенкою. Також кілька колон з спецназу російського ГРУ відправились на Батьківщину “грузом 200”, після зустрічі з “тихою роботою” львівських гармашів. А ще чимало різноманітних підрозділів та унікальних частин збройних сил Росії було або повністю, або частково знищено цими артилеристами. І все це командир українських гармашів розповідав не заради слави, а як він сказав, заради принципу. Адже наші вороги надто нахваляються своїми часто фейковими перемогами. І разом з тим, просто істерично бояться коли показують їхні поразки.
Ще один з секретів успіху артилеристів полягає в глибокій секретності їх роботи. Вони самі для себе готують всі вогневі позиції. І не одну чи дві а близько півсотні (!), про які не розповідають нікому. І про те, яке завдання вони отримали, і куди поїхали знає дуже обмежене коло осіб. Вони ніколи і нікому не кажуть мети і цілі своїх пересувань. Де знаходиться їх базовий табір не знають навіть волонтери. Всі зустрічі відбуваються на нейтральних територіях. Сам базовий табір особовий склад артилеристів буквально вивчив на помацки. Адже щовечора і ночі там кружляють російські безпілотники, і щоб не давати їм зайвих координат всі підлеглі “Тихого” не користуються на вулиці вночі ліхтариками. Вся техніка підрозділу завжди готова до виїзду. Мобільність тут в одній з головних фавор. Та й головною прикметою вдалого виїзду “Тихий” вважає ніколи і нікому не казати де ти є і куди рухаєшся.
- Ви не повірите, іноді ми знаходили собі цілі за допомогою Інтернету, - продовжив “Тихий”. - Просто вбиваєте в пошуковик словосполучення скажімо “бійці новоросії”. Опа! Бачимо стоять бойчішки з російським прапором. Звірились з картою “армія сос” (велике їм дякую за грамотну роботу). Бачимо — наші клієнти. Дивимось на дату знімку — сьогодні. То чого б їх не “покошмарити” трішки? Вони ж нас обстрілюють коли забажають. Ну дивимось потім, немає більше там блок-поста. Або дивимось в Інтернеті — дрова рубають якісь зухвалі росіяни. І лісок знайомий, наш український. Ну ми їм так для профілактики, щоб неповадно було. А потім читаємо сльозні епікризи в “Контактах”...
Чимало емоцій в “Тихого” викликало питання про те, хто на його думку воює проти нас на Донбасі.
- Мене смішить коли з російських телеекранів розповідають про те, що проти нас воюють якісь там “ополченці” - шахтарі та колгоспники, які десь розкопали танки, системи залпового вогню тощо. А головне навчились всім цим користуватись, та у найближчому мисливському магазині закупили боєприпаси, - каже “Тихий”. - Варто лише вдуматись в суть цієї російської пропагандистської маячні на кшталт - “простий тракторист Боря за день став танкістом і тепер влучно стріляє”. Коли ми стояли в Луганському аеропорту до нас приїхав “наливник”. За кермом солдат — якут, поруч прапорщик і офіцер, кадрові військові Збройних Сил Російської Федерації частини, яка дислокується Ростові на Дону - “ребята мы приехали вам танки заправить...». Заблукали напевно. Ну а ми в їх очах тупі “бандерлоги” і “кратєлі”...
Однак, щоб стати одним з “тихих гармашів” потрібно відповідати суворим вимогам командира. Перше, людина, що проситься до нього в підрозділ, має мати чітку мотивацію. Розуміти, навіщо і куди вона іде. Друге, і дуже важливе, повна заборона на вживання буд-якого алкоголю, в будь-якій кількості на весь час перебування в АТО. Третє — заборона фотографувань та телефонних розмов з близькими і друзями, де вказується місце знаходження чи будь-що до чого ворог може зробити прив'язку. Також багато уваги приділяється фізичному стану бійців. Однак, знайти майстрів спорту з “пауєрліфтінгу”, які б могли по кілька годин в день безперестанку піднімати і вантажити важкі снаряди, неможливо. Тому тут теж артилеристи вдались до певних організаційних змін.
- Всі наші люди поділені на спеціальні команди, - каже “Тихий”. - В кожного своє завдання і частинка роботи. Само собою старших чоловіків ми не намагаємось ставити на важку фізичну роботу — це справа молодих. А діди років по 40 в нас командири гармат. Адже в них відповідно до віку і авторитету більше, і як правило знання кращі. І вони швидше і якісніше проводять обрахунки цілей.
З впевненістю “Тихий” дивиться у майбутнє української артилерії. На його думку як військове керівництво, так і інженери будуть ставитись до артилерії з більшою шаною та увагою. “Боги війни” вже зараз показали свою ефективність. Адже вони одним залпом можуть знищити чималу кількість живої сили противника і його бойової техніки. Розчистити шлях нашій піхоті тощо. На думку молодого офіцера в Україні достатньо наукового потенціалу, щоб стати світовим лідером у розробці та виготовлені систем наведення та надсучасних боєприпасів.
- А ще я хочу нарешті дочекатись до того моменту, коли звернуть увагу не лише на Національну гвардію, а почнуть комплектувати сучасним озброєнням Збройні Сили України, - підсумував “Тихий”. - Коли вже нарешті нам, військовим, почнуть давати сучасні нові бронетранспортери, та озброєння. Дайте, сучасні “Крази” та “Козаки” аеромобільним військам! Воюють Збройні Сили України! Нам це більш потрібно ніж десь на блок-постах. А взагалі, я і мої підлеглі ми віримо в нашу перемогу. І запевняю всіх наших ворогів — Україна ніколи здавалась і здаватись не буде. Отже краще забирайтесь з нашої землі доки можете робити це без сторонньої допомоги.
Підполковник Тарас Грень
Західний регіональний медіа-центр
Міністерства оборони України
