Гучне об'єднання «Фронту змін» Арсенія Яценюка і «Батьківщини» Юлії Тимошенко стало топовою подією останнього тижня. Подією закономірною і такою, що відображає глибоку кризу в якій сьогодні перебувають обидві політичні сили.
Створення Об'єднаного Фронту Батьківщини насправді фіксує слабкість обох сил.
Яценюк пішов по граблях Тігіпко, коли вирішив злитися з Тимошенко. Правда, природа «зливу» різна. Тігіпко ліг під Партію регіонів, тому що завжди мав в якості пріоритету бізнес. Він політичну позицію розглядав найперше як бізнесову. Тому без особливих коливань конвертував хороший результат на парламентських виборах 2010 року у входження у владу. Тим самим він зруйнував політичну позицію, що і призвело до недавнього «зливу» з Партією регіонів. Сьогодні Тігіпко як самостійна сила перестав існувати. Амінь.
Яценюк повторює помилку Сергія Леонідовича. Спочатку він зайняв абсолютно правильну позицію, коли залишився в опозиційній ніші і не пішов на домовленості з регіоналами. Тому йому вдалося не тільки не втратити рейтинг, але навіть трохи його збільшити. Але за два роки Яценюку так і не вдалося набрати очки. Чому? Та тому що він, як і всі українські хедлайнери, вважав за краще діяти в віртуально-медійному дискурсі. Критикувати владу - так, втягуватися в реальну боротьбу - ні. А людям набридли слова. Вони кожен день стикаються на місцях з різними ублюдками, яких словами не приборкати. Потрібно входити в найрізноманітніші конфлікти, а тут простір для маневру Яценюка обмежена підтримкою його бізнесу. Конфлікти створять загрозу бізнесу, а він і так сьогодні перебуває під прицілом правоохоронних органів. Тому Яценюк робив крок вперед, два назад, а «Фронт змін» так і не став партією дії.
Очевидно, стагнація рейтингу підштовхнула Яценюка до реалістичного розуміння ситуації. Після того, як регіонали повернули мажоритарку, стало ясно, що опозиція не має там особливих особливих шансів, тому треба максимізувати результат за списками. А для цього необхідно мінімізувати кількість гравців, що грають на опозиційному полі.
У цій ситуації цілком логічно, що в БЮТ і «Фронті змін» прийшли до думки про необхідність об'єднання. БЮТ взагалі не здатний існувати без харизми мамки. Яценюк, звичайно, її не замінить, але в якості лідера підійде. Враховуючи, що в багатьох регіонах бютівські осередку зникли, злиття з ФЗ є необхідністю і з точки зору оргуправленія кампанією.
Однак, коли Яценюк з Турчиновим з піною кричать голосуй «За ЕОПу», бо програєш» варто пам'ятати про одну важливу річ, яку побіжно нагадала Олена Бондаренко в ефірі ICTV. Вона заявила, що після виборів саме затяті опозиціонери поповнять ряди парлментского більшості. Це дуже реалістичний сценарій, оскільки єдність рядів нашої парламентської опозиції закінчується там, де чути «хрускіт зелені». Що буде робити єдина опозиція, якщо Яценюку або Турчинову запропонують посаду прем'єра? Правильно, одна частина гуськом піде клювати бабло з руки Януковича, а інша буде кричати «Ганьба! Зрадники!».
Найсмішніше, що в Об'єднаному Фронті Батьківщини навіть не заперечують, що шлюбний контракт буде діяти якраз до виборів.
Як сказала Юлія Володимирівна у своєму останньому інтерв'ю: «Після перемоги на парламентських виборах всі опозиційні партії створять свої окремі групи і фракції, які увійдуть в єдину демократичну коаліцію. Це дозволить всім опозиційним партіям напрацьовувати свій авторитет, приймаючи правильні рішення відповідно до власних програм та ідеологій». Читаємо вірно – «почнемо діяти виходячи з поточного політичного моменту». Значить, вступати в неприродні конфігурації з усіма, хто пообіцяє вигоду.
Для БЮТу гра з Яценюком може закінчитися так само, як в 2009 році. Тоді войовничий Арсеній зіграв ключову роль в розгромі Тимошенко розігравши партію на її електоральному полі. Особисто мені навіть імпонує мужність Яценюка, який тепер взяв на себе відповідальну роботу по розкладанню БЮТ зсередини! Враховуючи яке там кількість зрадників - дуже тяжка і відповідальна місія.
Проте головний головняк в цьому союзі приречених - Кличко. Воплі про те, що Кличко повинен негайно увійти в КОДло нагадують крики старих повій, які побачили молоденького потенційного клієнта, який невпевнено йде до дівчаток в ресторані навпроти будинку розпусти. Іди, ні, біжи, Віталіку, біжи і не озирайся.
Твердження Тимошенко, що «найголовніша загроза - це самостійний похід «УДАРу» та « Свободи»», багато що означає. Тимошенко думає про перспективу навіть у своєму нелегкому становищі.
«Знаю, і Віталій, і Олег впевнені, що подолають прохідний бар'єр з великим запасом. Я теж впевнена, але трохи розбираюся в українській політиці і розумію, що жорсткі методи фальсифікацій для того і застосовуються, щоб не дати цим двом партіям пройти в Раду, навіть якщо фактично вони наберуть необхідну кількість голосів », - лякає Юлія Володимирівна.
Насправді, Тимошенко і Яценюка лякає в Кличкові інше. Сьогодні Тимошенко вже давно не надія, а Яценюку вже не надія. А ось Кличко, якщо на не буде дурнем, в ці очікування на виборах може потрапити і зірвати джек-пот в умовах, коли українці готові голосувати за все, що виглядає хоч трохи пристойно і відрізняється від Януковича і Тимошенко. Заява Кличка про те, що потрібно брати 50% голосів - свідоцтво того, що він починає усвідомлювати свій потенціал. Проблема Кличка тільки в тому, що сьогодні є тільки він і більше нічого - ні ідеї, ні розумної команди (кого з УДАРівців ви знаєте в Івано-Франківську, крім (навіть без епітетів:)) Юрія Солов’я? - Фіртка), ні другого ешелону політиків, що прикривають його слабкі місця. Однак, якщо Кличко піде вперед, а його рейтинг рвоне вгору, то природно, він після парламентських виборів він буде говорити з Тимошенко з інших позицій, ніж сьогодні. Приблизно, як Ющенко з Морозом після парламентських виборів 2002 року.
Тому єдина правильна стратегія Тимошенко - зв'язати всіх опозиціонерів зобов'язаннями і немов самка каракурта перебити в своїх обіймах. Втім, не факт, що Юлія Володимирівна не виявиться в ролі Акела, якого благополучно злили молоді вовки. Враховуючи, як їй зараз європейці стелять доріжку на політичну еміграцію, Юлія Володимирівна може опинитися за кордоном в той момент, коли в країні почнеться найцікавіше.
Взагалі, всі ці політики кучмівської епохи, які метаються у відчайдушних спробах знайти містечко під сонцем, сьогодні виглядають, немов динозаври після падіння метеорита. Славний настає час. Тухле болото тимошенків, ющенків, януковчів ще булькає і вибухає болотними газами, але десь там за обрієм вже тліє багряне червоне сонечко нового життя.
Так що, вперед Арсеній! Фронтовик зсередини, Кличко заходить з флангів, а ми юні і злі вовченята з тилу, так бач усе це кодло і завалимо. За справу, панове!
Юрій Романенко,
