На вихідних у бурштинському Будинку культури імені Тараса Шевченка відбувся Вечір родинних історій. Подію реалізували «Молода Просвіта Прикарпаття» у партнерстві з громадським простором #ШЕВАHUB за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках проєкту «Зміцнюємо громади, об’єднуючи Україну».
Всього прозвучало п’ять історій від мешканців міста. Ганна Дмитрик живе у Бурштині все життя, Федір Наритник та Марія Хованець перебули буремні роки німецької окупації та радянського терору, воювали в ОУН.
«Я народилася 1928 року в Бурштині. У 14 років вже вступила в ОУН, мене відправили на курси медсестер, – розповідає Марія Хованець. – Потім пішла в сотню «Гайдамаки», де я виконувала роботу зв’язкової та лікаря. Діти пішли по моїх слідах: син – полковник, воює за Україну. А донька стала лікарем».
Петра Хом’яка ще хлопчиком депортували з Польщі, спочатку на схід України у Краматорськ, а потім чоловік оселився в Бурштині, де прожив своє життя. Тут же знайшла притулок сім’я Відякіних, які приїхали аж із Сибіру.
«Мій чоловік народився у 1941 році, а я у 1945, обидвоє в Сибіру, – каже Наталія Відякіна. – Наша дитина сильно хворіла, тому приїхали сюди. Нас одразу добре зустріли. Люди дуже гостинні й добрі. Ми були здивовані, коли ті, хто пройшли табори, з нами розмовляли без ненависті. Я б, напевно, так не змогла».
Крім того, своїми знаннями про місто і тутешні родини поділився корінний бурштинець Василь Хованець. Для присутніх виступав оркестр народних інструментів.
«Наше місто невелике, тому, здається, що ми достатньо комунікуємо і знаємо одне одного, - говорить співорганізаторка заходу та співкерівниця громадського простору Світлана Видай. – Але, щоб згуртувати громаду, дуже потрібні такі заходи. Свої історії розповіли ті люди, які є живою історичною книгою. Свого роду це фестиваль культур, бо є і примусово переселені, і корінні мешканці, і ті, хто приїхав, бо так склалася їхня доля».
Бурштин – одна із п’яти громад Прикарпаття, які обрали для участі у проєкті «Зміцнюємо громади, об’єднуючи Україну».
«Такі заходи об’єднують мешканців, бо ми бачимо тут, як старше покоління, так і молодь. Вони між собою спілкуються, чують одне одного і зберігають комунікацію між поколіннями, - говорить керівниця проєкту Євгенія Бардяк. – Важливо, аби люди розповідали свої історії. Через них ми пізнаємо саму історію міста Бурштин і загалом історію української держави».
