Фрагмент опублікував шанувальник гуцульської старовини і мандрівник Роберт Ерік.
Шотландська письменниця і мандрівниця Мені Мерюел Дові відвідала Гуцульщину в 1890-му році. 23-річна дівчина сама здійснила кінну мандрівку за маршрутом Коломия – Делятин – Микуличин – Космач – Жаб’є –Дземброня – Чорногора – Жаб’є – Косів, пройшла Чорногірським хребтом. Наступного року вона видала книгу “Дівчина в Карпатах”, яку згодом неодноразово перевидавали. Книга була проілюстрована рисунками, виконаними сестрою авторки на основі подорожніх ескізів Мюріел Дові, пише Курс.
Після повернення в Західну Європу письменниця прочитала серію лекцій-розповідей про свої мандри Карпатами.
На жаль, українською книга досі не перекладена. Невеликий уривок про перебування мандрівниці в Микуличині, побут і розваги тамтешніх мешканців опублікував Роберт Ерік. Наводимо фрагмент повністю:
“Неділя була тим днем, коли можна було побачитися з людьми в селі. Вони виходили з домівок, щоб відвідати церкву вранці та корчму по обіді. Слід зауважити, що деякі їхні звичаї надзвичайно схожі до наших звичаїв у Англії і за такі церемонії всім їм “браво”.
Я добре простежила за цими зборами в обидвох місцях. Я увібрала трохи духовної свіжості в гарній церкві вранці та склянку світлого пива в головній корчмі по обіді.
Мені дуже сподобалося, що ці люди побожні. Ошатність інтер’єру тієї церкви була прямою протилежністю до того, що я звикла бачити. В церкві, як і в інших місцях, червоне та біле в одязі людей, здавалося, співало в гармонії, і всі дрібниці були новішими та яскравішими, ніж у будні дні на сінокосі. Більшість людей замість постолів вбирали високі чоботи, важкі, грубі, зім’яті навколо щиколотки; яскраві, але виглядали несподівано під вузькими льняними сукнями. Зимою жінки носили вовняні бриджі та вовняний верхній одяг, так що було видно, що вони знайшли ідеал, заради якого найбільш розсудливі з нас готові боротися, – немає нижньої спідниці, лише поділ. Чоловіки були у вовняних штанах, багатого на вигляд темно-малинового кольору та вишитими жовтою та зеленою вовною над облямівкою, але це стосувалося найбільш ошатної молоді.
Було багато церковного співу під час відправи, хтось бив поклони та цілував підлогу; але я скромно постояла недалеко від входу, не знаючи, як правильно себе поводити, та тихенько спостерігала за дійством.
Пізніше ми всі разом перемістилися в приємну, відверту та товариську атмосферу корчми. Церква, як мені здалося, безперечно, викликала спрагу. Всі, хто мене знав, підходили та тиснули або цілували мою руку, добавляючи гарні вітання винятково ввічливо. Потім зі мною стався курйозний випадок вияву сили волі. Навіть без допомоги рукостискань та особистих контактів, підкорившись сильному, мовчазному бажанню натовпу, який ставав щораз щільнішим, я замовила всім пива (один пенні за склянку), і серед нас відразу запанувала напівдушевна товариськість. По правді кажучи, всім більше підходив шнапс, і я знала це; але знаючи, що попереду є цілий довгий святковий полудень, я хотіла продовжити процес сп’яніння, наскільки дозволить почуття гостинності.
Я побачила більше молодих дівчат протягом півгодини, ніж за попередні два тижні. Вони сміялися та розмовляли, стоячи в кімнаті у світлому чистому вбранні, їхнє волосся було переплетене вовняними стрічками та військовими ґудзиками. Неодружені були без хусток, одружені мали хустки. На шиях дівчат яскраво блищали намиста з перлин, бурштину, коралів та зеленого скла, з рідкісними амулетами або монетами. Молоді чоловіки та юнаки носили в чорних фетрових шапках когутяче пір’я, фарбовані шерстяні бомбони та великі подвійні китички; квадратні, яскраві – охайні кишені на поясах через груди та кожушок або вовняний коричневий кептар, вишитий помаранчевими нитками та китичками на кутах, защіплений на один ґудзик навколо шиї, з широкими прямими рукавами, що висіли позаду.
Ґаздиня, в якої я проживала, спитала мене пізніше, як я розважилася. Я сказала: “Чудово” та повторила певні фрази, що запам’ятала та які повторювалися дуже часто в корчмі. Велике обличчя “Проше пані” трохи почервоніло, і вона спитала: “Чи ти впевнена, що не зрозуміла жодного слова?” “Цілком впевнена,” – відповіла я сміючись. Тоді вона дуже зворушливо подякувала святій Марії, і я залишилася сама зі своїми роздумами…”.
