Кор.: Пане Василю, Ви проводите активну передвиборну компанію на одномандатному виборчому окрузі №84. Які Ваші враження від процесу виборів? Які тенденції Ви помітили, перебуваючи в ролі кандидата-мажоритарника?
В.М.: Я не вперше на виборах. Бував у різних ситуаціях. Теперішні політичні перегони відзначаються особливою атмосферою щодо незалежних учасників виборів: складається враження, що результат виборів вже визначений заздалегідь і нікому не дозволено щось змінити у тому сценарії, який писали далеко, дуже далеко від Тисмениці, Тлумача і Галича. Нам ніби кажуть: «Хто ви такі? Сидіть тихо! Все вирішено, не плутайтесь у нас під ногами!» Моє завдання, як свідомого українця, як патріота, як християнина, зламати цей сценарій, довести, що виборці нашого округу не провінційна безлика «маса», з якою можна робити все, що заманеться, і за яку можна приймати рішення . Ми маємо гідність і маємо власну позицію. І вислів « демократичні вибори» для нас не пустий звук, а свідоме переконання у праві кожної людини, кожного мешканця нашого округу на свідоме волевиявлення.
Кор.: Тобто, ви відчуваєте, що й тут, на місцевому рівні, розігрується спектакль під назвою «вибори»?
В.М.: Так, відчуваю. Я все своє свідоме життя протистояв брехні і намаганням принизити наших людей. Це ж приниження, коли за спиною народу кілька столичних політиканів і місцевих – прости Господи! – «олігархів», чи то «олігархенят» за гроші чи там ще за щось все вирішили, визначили і тепер кажуть людям: «Щоби ви там не робили, а буде так, як ми сказали!» А ще ті наші «олігархи», найняли політтехнологів, а ті їм написали, що буцім-то галичани за своєю ментальністю є «консервативними», не люблять змін і голосуватимуть знову за тих, кого «вже знають», за тих, хто на словах обстоює інтереси краян, хоча своєю поведінкою демонструє протилежне. Тобто наших людей вважають безвольними і запроданцями. Дарма вони так вважають! Я знаю наших людей. Серед них багато старших, мудрих людей, які пізнали на собі всі «радощі» влади. Серед них багато дітей та онуків вояків УПА, повстанців 40-50-их років. Серед них багато свідомих патріотів і вірних християн. І я знаю, що їх не здурити і не купити!
Кор.: Але ж кажуть про те, що авторитетні люди на районному рівні (як з владного табору, так і з опозиційного) працюють за згаданим Вами сценарієм. Як такий незалежний кандидат, як Василь Мельник, може переламати таку потужну «політичну машину»?
В.М.: Так, ми вже бачимо, що опозиція не зовсім опозиція, і у кожного в цьому спектаклі під назвою « вибори» своя роль. Опозиція ніби бореться з владою, кричить: «Ми їх зупинимо!», але проти олігархів навмисно виставила таких кандидатів, яких, м’яко кажучи , виборці не дуже сприймають за опозиційних. Складається враження, що це відвертий зговір. А ще друкуються так звані «соціологічні опитування», в яких, зрозуміло, перші сходинки рейтингу займають «потрібні люди». На перший погляд, неможливо розібратися в тому потоці інформації, в якій фальш і правда перемішані далеко не в рівних пропорціях. Але не все так безнадійно, як здається на перший погляд. Наші краяни давно вже навчилися розуміти, коли їх дурять. А ще за правду стоїть Церква, стоять священники. Галичани вірять в Бога. Й це важливіше, аніж весь той гнилий «піар», яким забивають нам голови.
Кор.: У Вашій агітаційній компанії християнська тема займає чільне місце. А тим часом політологи кажуть нам, що вплив Церкви на думку виборців Прикарпаття вже не такий вирішальний як у 90-их роках.
В.М.: Тим політологам, про яких ви кажете, напевне добре платять, щоби вони робили подібні висновки. Насправді, як і в старі часи, Церква залишається берегинею духовного спадку Українського народу, найавторитетнішою інституцією. На Церкву спрямовані погляди і надії наших краян. Так було за часів польської і « совіцької» окупації, так є і тепер. Подивіться, скільки людей збирається на прощі до наших святинь. Скільки народу йде кожного року вклонитися чудотворним іконам Матері Божої до Зарваниці, Погоні, Гошева. Сотні тисяч людей! Ці люди йдуть до монастирів не тому, що їм хтось заплатив, не тому, що там їм гроші дадуть. Зовсім ні. Зовсім інша мотивація в них, духовна. Ці люди йдуть за велінням свого християнського українського серця. Ці люди прагнуть очищення через покаяння. Це ж якраз те, чого не стає нашим заблуканим, забреханим політикам. Вони не вміють каятися, не відчувають у цьому потреби, а, можливо, і бояться каяття. Бо якщо щиро покаються, то більше не зможуть грішити і слугувати тій системі, де править не Боже Слово, а бажання як можна більше нагарбати, не думаючи про мораль. Адже тут треба вибирати, якою дорогою ідеш: з « золотим тільцем» чи з Богом. А вони вже звикли добре жити, рахувати мільйони, вважати себе «елітою» і не помічати бездомних, пенсіонерів, яким пенсії стає лише на хліб, хворих дітей, батьки яких не мають звідки взяти гроші на лікування, молоді, яка не бачить майбутнього в своїй країні. Звикли ставитись до тих, хто їх годує і наживає їм мільйонні статки, як до безликої « маси», яку треба задобрити, закидати подачками лише перед виборами.
Як Ви собі уявляєте це каяття?
В.М.: Ми бачили, як кандидати від деяких політичних сил приймали присягу перед своїми лідерами, що не зрадять, якщо їх оберуть до Верховної Ради, що не стануть «тушками». Але що то за присяги, якщо вони не творяться на Святому Письмі, якщо вони звучать не під церковним склепінням. Усі князі, королі та владні люди минулого приймали присяги у храмах, перед вівтарями, а наші політики присягають перед натягнутим над сценою плакатом з портретом чергового «вождя». Питаю вас: яка ціна такої присяги? Зрозуміло, що невисока. Думаю, що першим кроком до каяття було би присягання на вірність Українському народу перед його, народу, святинями. Такі клятви було би страшно зламати навіть нашим цинічним політикам. От тоді ми б могли спитати з них, як з клятвопорушників, проклятих на віки вічні. А наступний крок: колективне покаяння владних мужів за те, що зробили вони з Україною за останні десятиліття. Без такого покаяння ми й кроку вперед не ступимо.
Кор.: Чому?
В.М.: Тому що не матимемо духовного орієнтиру. Як не мали його раніше. Звідси , я переконаний, усі наші проблеми, усі наші поразки. Можна скільки завгодно оперувати цифрами приросту продукції, або кількістю побудованих об’єктів. Проте, якщо при цьому Держава і Нація не мають духовного орієнтиру, всі ці кількісні досягнення не підуть на користь люду. Будуть розкрадені або ж бездарно використані без прицілу на майбутнє. Коли в Українській Державі святилищем замість храму часто стає стадіон, а духовними лідерами спортсмени, мабуть, варто задуматись. Наша Нація історично перемагала завдяки духовному заступництву Святих Угодників Божих. Князь Ярослав як символ нової держави що будував? Копію візантійського іподрому чи Святу Софію Київську? Якби замість храму він у Києві побудував іподром або якусь там копію Колізею, то довго би протрималася Княжа Держава? Ми ж всі знаємо українську історію, чого ж не робимо висновків? Що, князь Ярослав Мудрий був дурнішим від теперішніх президентів? Ні, був мудрішим. І знав, що держава починається від духовного джерела, від храму.
Кор.: Але ж ми живемо у ХХІ столітті, а не в княжі часи.
В.М.: Часи завжди однакові. Подивіться на сусідню Росію. На що намагається опертись Путін, щоби відновити імперію, підняти до світового рівня? Він намагається опертися на Церкву, він дає відсіч сатанітам, які паскудять у Божих храмах. А в нас хреста спиляли , і ніхто нічого не робить. А цей хрест, між іншим, українці встановили для вклоніння пам’яті жертв сталінських репресій. І ніхто за ту наругу не відповів. Сьогодні хреста спиляли безкарно, а завтра почнуть церкви палити. До чого йдемо, брати-українці? Якщо не повернемось до Бога, не знайдемо духовного шляху, про майбутнє не варто й мріяти.
Кор. Орест Демчук
