Гуцульщина здавна славиться неймовірною красою гір, кришталевою чистотою потоків і річок. Але при цьому кліматичні умови Карпат досить суворі, і місцеві жителі завжди відчували це на собі.
Для того, щоб їм було комфортно в таких умовах, люди носили теплий і зручний одяг, тому що доводилося багато рухатися, перестрибувати через струмочки і перелази, ходити гірськими стежками, пище Фіртка з посиланням на uatv.
Одяг на Гуцульщині відігравав певну символічну роль, він уособлював добробут сім’ї. У жінок і чоловіків, які його носили, був особливий статус, певне соціальне становище. Тому кожна сім’я прагнула мати хоча б кілька комплектів святкового одягу, який і представляв людей у громаді в тому чи іншому селі.
“Унікальністю і неповторністю відрізняються жіночі сорочки чотирьох сіл передмістя Косова – Черганівки, Вербовця, Смодни і Старого Косова. Особливістю цих сорочок є те, що в них повністю вишиті рукави. І ймовірно через те, що найбільше таких сорочок було саме у Вербовці Косівського району, вони і отримали назву “вербовецькі рукавниці“. Інакше їх ще називають “рукавниці” або “рукави”, – розповідає заступник генерального директора з наукової роботи Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського Ірина Федів.
Вперше зображення жінок і дівчат, одягнених у такі сорочки, можна побачити на фотографіях знаменитого фотохудожника Миколи Сеньковського. Зустрічаються вони також у творах Івана Труша і на замальовках відомої художниці, графіка і педагога Олени Кульчицької. Ці замальовки були видані ще в 1931 році.
“Сорочки-рукавниці, безумовно, були частиною святкового вбрання. Їх виготовленню треба було присвятити дуже багато часу. Як правило, це займало більше року. Дівчата і жінки довгими зимовими вечорами вишивали такі сорочки. Іноді, збираючись на вечорниці, одну сорочку могли вишивати і дві дівчини”, – говорить Ірина Федів.
Цікаві і самобутні костюми, що представляють весь ансамбль одягу косівського передмістя, можна побачити на численних фотографіях з Вербовця і Смодни. Костюм складався з домотканої сорочки з вишитими рукавами, двох фартухів-“запасок”, пов’язаних поясом-“попружкою”, і щедро прикрашеної безрукавки-“кептаря”.
Різних технік вишивки дівчата вчилися з дитинства, адже до заміжжя вони повинні були приготувати собі близько 20 сорочок, які використовували потім впродовж усього життя.
Сорочка з повністю розшитими рукавами була ще й ознакою заможності. Жінки і дівчата з заможних сімей самі не вишивали такі сорочки, а замовляли їх у майстринь, які цим і заробляли.
“Особисто мене в традиції “вербовецьких” сорочок вражає те, що це була досить складна, копітка робота, яка вимагала великих витрат часу. І, крім того, це була технічно складна вишивка”, – зазначає завідуюча Косівським музеєм народного мистецтва і побуту Гуцульщини Вікторія Яремин.
