Осінь 2013-го видалася не лише аномальною в метеорологічному плані. Це, здається, перша осінь, коли опозиція не намагалася виводити своїх прибічників на акції протесту. Основну протестну енергію було випущено "у свисток" під час весняних акцій "Вставай, Україно!" Сьогодні ж на політичні хороводи з активними приписками щодо кількості учасників спонсори грошей не дають, вимагаючи демонстрації активності та ефективності іншого роду.
До того ж можна сміливо говорити про завершення "романтичного" етапу у стосунках між трома політичними силами, коли про людське око демонструвалися єдність та злагодженість. Спершу "Батьківщина" продемонструвала відсутність порядку всередині своєї політичної сили та практичну відсутність лідерських якостей у Арсенія Яценюка (який не лише не зміг забезпечити якісний об'єднавчий процес "Батьківщини" та "Фронту змін", а й не зміг уникнути процесу "тушкування"). Потім "Свобода" заявила про стоврення власного – паралельного з Опозиційним "урядом" імені Сергія Соболєва – Опозиційного "уряду" імені Олександра Сича. Далі, у відповідь на недружній випад депутатів "Батьківщини", які провели через парламент норму, що ускладнює або унеможливлює висунення кандидатурі Володимира Кличка на пост Президента України, сам Кличко робить заяву про намір йти на президентські вибори. Його логіка та аргументація мають під собою основу: він не мусів радитися з іншими членами опозиційної трійки – так само як Арсеній Яценюк навесні не радився, одноосібно висуваючи кандидатуру Кличка в мери Києва.
Збулася мрія Юлії Тимошенко: у першому турі президентських виборів опозиція не виставить спільного кандидата. Кожна політична сила йтиме поодинці. Ніф-Ніф, Нуф-Нуф та Наф-Наф української політики розійшлися кожен по своїх зимових квартирах. І вже сьогодні видно, як між цими силами розгорнулася серйозна політична боротьба – насамперед за ресурси, які і так є обмеженими.
Арсеній Яценюк, схоже, вирішив пошукати кошти на кампанію не лише у традиційних донорів, а й намагається освоїти нові напрямки. Зокрема через наближеного до себе депутата, колишнього юриста Павла Петренка, що очолив Тимчасову слідчу комісію Верховної Ради з розслідування ситуації у Міністерстві охорони здоров'я, яценюківці тролять Раїсу Богатирьову – рідко який день обходиться без словесного пінг-понгу, коли Петренко висуває претензії до Міністерства, а воно дає відповіді (до слова, обґрунтовані і аргументовані) про безпідставність цих самих претензій. У багатьох випадках складається враження, що наполегливість пана Петренка межує з ледве замаскованим лобізмом. Особливо враховуючи той факт, що сукупні бюджети фармацевтичних фірм, ображених бізнесменів та тих, хто програли в ході тендерних конкурсів, становлять мільярди гривень, а ціна питання – десятки мільярдів, частина з яких за сприятоивих умов можуть перекочувати у партійні фонди і на приватні рахунки. Чим не додатковий ресурс для виборчої кампанії?
Цей же ресурс не меншою мірою цікавить і партію "Свобода", деякі представники керівництва якої також не є чужими для ринку фармації. Те, що заступником пана Петренка є свободівець Олег Гелевей, – пояснює чимало моментів, які стосуються активності окремих членів ТСК (особливо на фоні останніх публікацій львівського "Експресу").
Кажуть, що даний процес боротьби за фармакологічні ресурси відбувається не без підтримки з боку деяких провладних політиків. До речі, ці ж політики використовують опозицію для вирішення ще однієї проблеми: акцизного наступу на виробників пива та слабоалкогольних напоїв в інтересах продуцентів міцних алкогольних продуктів (відомо, що зменшення продажів пива автоматично обертається збільшенням продажів горілчаних виборів – і навпаки). Тобто, доплюсовується ще один ресурс.
Не менші активності розгорнулися у соціальній сфері – найбільш благодатній з точки зору банального піару.
Спершу в засобах масової інформації минулого тижня з'являються матеріали з критикою Міністерства праці і особисто міністра, підписані відомим політологом, що співпрацює з "Батьківщиною". Далі на цьому полі розпочинається відверта конкурентна інформаційна боротьба між екс-міністром Людмилою Денісовою (яку свого часу активно критикували практично за ті ж гріхи, що нині й Королевську – причому пам'ятаю, як гроші за критику на її адресу пропонували журналістам її ж однопартійці) та її колишнім заступником Павлом Розенком. Сьогодні пані Денісова представляє табір "Батьківщини", пан Розенко – УДАР. Але об'єкт критики – один. Чомусь мені видається, що і суб'єкт критики – також один, і він ховається у політичній тіні. Всі решта – інструменти впливу.
Напередодні виборів критика соціальної політики будь-якої влади – найбільш вдячна справа. Вона зачіпає інтереси широких верств населення – переважно найдисциплінованішої частини електорату, тих, хто ходять голосувати і часто визначаються майже на виборчій дільниці. Критика соціальних програм уряду – це робота з перетворення електорату на протестний електорат. Той, хто має в своїх руках подібний механізм, стає надзвичайно цінним кадром у виборчій кампанії будь-якого опозиційного кандидита. Боротьба миж "Батьківщиною" та УДАРом на соціальному поприщі – це ще й боротьба за мобілізаційні можливості напередодні президентської кампанії.
Відверте змагання Розенка та Денісової за неформальний пост "опозиційного міністра соціальної політики" очевидне. До речі, у цьому конкурентному протистоянні я особисто більше симпатизую Розенку – через його освіченість та світогляд, знання процесів зсередини. Він – один з найкращих експертів з питань соціальної політики. Проте і він не втримується від ризикованих прогнозів – скажімо, щодо "гучної відставки Королевської". Для подібного прогнозу політик Розенко мав би брати до уваги не лише вузькопрофільні оцінки (як писав Іван Франко, "ти взяв лише один з мого життя момент"), а й характеристику політичної ситуації, філософії кадрової політики Президента тощо.
Говорити про відставку Королевської сьогодні можна з тією ж імовірністю, що й про обрання Розенка на пост Президента. Можливо, якщо він стане Президентом України, Королевська піде у відставку – голосно. Я, уявляючи основні принципи кадрових призначень та не надмірну схильність Віктора Януковича до відставок чиновників високого рангу, не був би таким категоричним – особливо враховуючи те, як часто у нас люблять "відправляти у відставку" міністрів експерти і як рідко їх прогнози збуваються. Прогнозувати кадрові відставки чи перестановки в часи Януковича – найневдячніша справа, оскільки немає єдиної логіки та єдиного "почерку" в даному процесі.
Це стосується й інших прогнозів щодо відставок – міністрів, губернаторів, чиновників. Я постійно говорю в ході численних лекцій: "Якщо хтось вам говорить, що володіє точною інформацією про те, що Президент готує відставку тієї чи іншої посадової особи, не вірте. Бо точною інформацією володіє лише Президент. Всі інші намагаються або лобіювати відставки, або використовувати подібну дезу у інформаційних війнах".
Не менш активно опозиціонери – за наявними даними – готуються до інформаційних війн на аграрному, енергетичному та екологічному напрямках, а також на напрямку освітньому. Ці галузі є не лише вигідними й благодатними з точки зору піару – вони ще й дозволяють залучити кошти зацікавлених лобістів – як всередині України, так і з-поза її меж.
Саме тому не варто шукати великих спонсорів майбутніх президентських баталій. Два тижні тому у Німечині вибухнув скандал – Ангелу Меркель та її партію звинуватили у тому, що вони отримали "пожертву" від концерну BMW у розмірі 690 тисяч євро (по 230 тисяч від кожного з трьох основних акціонерів – Йоганни Квандт та її дітей Сузанни Клаттен і Штефана Квандта). Переказ коштів дивним чином співпав з відтермінуванням у ЄС нормативів з викиду СО2, чого добилася саме Німеччина. Розгорівся скандал...
Шукаючи спонсорів майбутніх виборчих перегонів, політики все частіше звертаються до тих, хто прямо зацікавлений у лобіюванні – політиків. Тим більше, що надмірна заадміністрованість окремих галузей створює потребу у розширенні конкуренції. Опозиціонери розуміють, що у їх силах сьогодні – створити шумовий ефект на користь замовників, не більше. Але цього шумового ефекту часто буває досить, аби бодай частково вирішити проблему.
Осінь – пора запасатися "капустою". Зима буде довгою. Це добре усвідомили наші політики. І готують запаси, розуміючи, що наступний політичний сезон потребуватиме особливої віддачі сил та енергії. Особливо в повільному очікуванні весни 2015-го...
Кость Бондаренко,
