Парламентські вибори 2014 року принесли багато сюрпризів. Та надзвичайний рейтинг Народного Фронту, падіння Блоку Порошенка, гарний рейтинг Самопомочі і Опозиційного блоку та падіння Радикальної партії, Батьківщини і Сильної України, мають свої об’єктивні причини, котрі неодмінно стануть цікавою частиною української політичної історії та увійдуть у підручники.
Для початку, варто сказати, що на цих виборах була рекордна кількість не визначених людей. Цифра досягала до 65%. Саме це і визначило більшість сюрпризів. Хто зміг якісно попрацювати з цими людьми, той і отримав найкращі результати. Я буду, в основному, аналізувати саме успіх партій-сюрпризів і по ходу трошки розповім про проколи інших.
Народний Фронт. Поєднання Яценюка і Турчинова виявилося надзвичайно вдалим. Сьогодні ми вже чітко можемо бачити, хто робив Юлії Тимошенко ці парадоксальні стрибки під час виборів, які мало помічалися соціологами. Та на сьогодні це не просто стрибок, а гіперстрибок. Вміння Олександра Турчинова надзвичайно добре розкрилося при зміні головного обличчя партії. Отже, успіх НФ:
1. Вміння будувати кампанію Олександром Турчиновим. Він активно залучив Народний фронт до агітації з середини виборчої кампанії, яка набрала власного піку під кінець виборів. 24-26 жовтня НФ ніяк не дратував людей. Це не вдалось, до прикладу, Громадянській позиції та Батьківщині і, особливо, Радикальній партії Ляшка. Всі вони явно дратували виборців на той час.
2. Вдалі агітаційні маркери. Тут вже підключився Арсеній Яценюк. Наголос на його прем’єрстві та на підтримці армії прем’єром і спікером та дещо військова риторика, явно додали в стратегії кампанії.
3. Не вдалі дії Блоку Порошенка і виграш на цьому НФ. Виборці, котрі не визначилися, не були загальною масою. Більшість людей не могла визначитися між 2-3-ма партіями. Найбільша кількість думала обрати або Блок Порошенка, або Народний фронт. Перший не так вдало розрахував процес кампанії і на день виборів вже почав дратувати людей. Почалася стадія спаду (Від початкових 35% залишилося менше 25%). Також, агітаційні маркери Порошенко, такі як Єднаймося, розмивалися невдалими призначеннями у виконавчій гілці, і не вдалими висуваннями на мажоритарних округах. Через те, що Порошенко віддав управління кампанією «любим друзям», БП дуже часто ставав платформою «договорняка» для одіозних персонажів. Округ 102, де БП не виставив сильного кандидата, явний цьому приклад. На цьому фоні, Народний Фронт висунув досить якісних представників, що і мотивувало обирати не визначеного виборця саме його.
Самопоміч. Партія, що почала набирати підтримку за 2 тижні до виборів і не збавляла оборотів до початку голосування. Основний успіх партії криється у:
1. Мотивації голосувати за себе виборців, що хочуть кардинальних реформ у державі. На фоні пробуксування у цьому питанні у провладних сил, ця молода сила взяла з виборів максимум саме через асоціацію реформ з собою. До її реформістського іміджу додало взяття в список людей з Реанімаційного пакету реформ та інших громадських і військових діячів.
2. Вдале позиціонування себе А. Садовим. Не дивлячись на відео з Януковичем, інформації за 2009 рік з його підтримки та інш., що було направлено проти лідера партії, рейтинг самої політичної платформи не постраждав. А все через 50-те не прохідне місце Садового та досить незалежний список. Що не скажеш про Громадянську позицію, котра через сильний зв’язок з Анатолієм Гриценком не пройшла.
3. Партія Самопоміч спрацювала стратегічно так само, як і Народний Фронт. Вдало в’їхала в кампанію і не збавляла обороти. В такому стані критика на Садового теж не дуже спрацьовувала. Що знов не скажеш про Громадянську позицію, котра на початок виборів свій пік популярності вже втратила.
Опозиційний Блок. Одразу скажу, що автор не є прихильником цієї партії. Але цей аналіз має мати об’єктивний характер. Тому скажу, що уламки регіоналів провели досить успішну кампанію. Дивлячись на це, не дивуюсь, чому у свій час ПР якісно зіграла на протиріччях Ющенка і Тимошенка і виграла вибори в 2010-му році. Це об’єднання ставило перед собою два основних завдання і успішно їх виконало:
1. Мобілізувати колишній електорат ПР. Льовочкін і Ко якісно зіграли на не прийнятті великою кількістю людей на Півдні і Сході стихійної люстрації (так званої сміттєвої) і повалення пам’ятників Леніна. Шуфрич і Добкін тут зіграли головну роль. Перший, ставши жертвою «люстрації», став об’єднаним образом ображених, а другий, разом з другом Кернесом, єдиний став на захист «цінностей» пострадянської людини.
3. Не дати залізти у колишній електорат ПР конкуренту. Найсерйознішим конкурентом «Опозиційному блоку» була «Сильна Україна» С. Тігіпка. Останньому допомагав Коломойський, котрий хотів добити колишніх регіоналів та контролювати політичну платформу, що підтримується колишнім електоратом ПР. Та агітаційна кампанія Тігіпка була дуже «лагідна» і сконцентрувалася на економічному рості і добробуті. А таке зараз менше хвилює електорат колишніх регіоналів, яких на сьогодні цікавить питання націоналістів, мови, пам’ятників, «лєгєтімності», і тд. А та частина виборців колишньої ПР, яка змінила думку через агресію Росії на користь України, підтримала більш прогресивні сили, які теж агітували за добробут і економічний розвиток. Також, в списках «Сильної України» було занадто багато впливу олігархів. Опозиційний блок дуже потужно взявся за боротьбу з Тігіпком і використав усі його слабкі сторони. Потужна агітація на вулицях і у ЗМІ (до прикладу газета «Вєсті»), яка наче не пов’язувалась з «Оппоблоком», розтирала Тігіпка на основній тезі: «Він не може захистити людей Південного-Сходу, адже є не стійкою людиною, котра і слова не тримає, і є підконтрольною і олігархам і «помаранчевим».
Свобода. Партія не дивлячись на дані соціологів, теж вдало вмотивувала електорат, що не визначився. Через:
1. Вдала агітація. Партія побачивши свій не прохідний рейтинг, почала активну агітаційну кампанію. Але багато партій починають такі кампанії.
2. Структура. А причина у дієвій структурі партії Свобода та, що це одна з не багатьох політичних платформ, яка має дієві організації на місцях. Тому її активна агітація не була схожа на мильну бульбашку (Як, до прикладу, партія Королевської в 2012 році), а мала низовий ефект. Через це потрібні відсотки були набрані.
Блок Порошенка. Партія вела кампанію надзвичайно самонадіяно. Таке відчуття, що в блоці думали про українців, як не критично мислячих людей. Як і зазначав в критеріїв успіху НФ, по Блоку Порошенко вдарили прогріхи у виконавчій гілці (Міноборони та Нацбанк) та складення списку партії, особливо мажоритарних округів: Балоги, колишні регіонали, зняття на користь одіозних особистостей. Головний урок з цієї історії – не думайте, що виборці не мислять. І що найцікавіше, критичне мислення українського виборця і його політична культура буде рости і далі. Це треба враховувати.
Батьківщина. Юля Тимошенко знов спробувала піти старим шляхом – агітацію через емоцію. Тільки раніше це була ефемерна «Справедливість, за яку варто боротися», а зараз героїня Савченко. Та пані Тимошенко не усвідомила, що народ у нас, хоч і не так швидко як хочеться, але змінився в кращу сторону. Також, по партії вдарила відсутність Олександра Турчинова і його вміння вести кампанію. Що призвело до такого хоч і прохідного, але низького рейтингу.
Радикальна партія. За помилки Олега Ляшка було сказано дуже багато. Від себе скажу, що не варто рано починати кампанію та визнавати себе переможцем завчасно – «Не кажи гоп, поки не перестрибнеш».
P.S. В статті описав саме пропорційну (списки) частину виборів. В майбутньому про класичну мажоритарку ми забудемо, тому цей кошмарний досвід можна і не враховувати. Може лише як те, чого не варто робити більше ніколи.
Валентин Краснопьоров, експерт МЦПД, "Хвиля"
