Москва лажанулася на виборах у Південній Осетії, потім у Російській Федерації та нині у Придністров'ї.
Вибори – явно не її екзистенція. Варто лишатися на ґрунті традиційної стилістики – працювати з населенням через пункти депортації та блокпости «миротворчих операцій», а не через виборчі дільниці.
Вибори дають нам нагоду покепкувати з Москви. Як би це пояснити… Хіба що перефразованим анекдотом:
Пуштуна бачили? – «зовсім не подібний!»
Пересічний пуштун, а втім і афганський таджик – чоловік зазвичай красивий і характерний. Тонкі риси обличчя, довга афганська сорочка, шапка-душманка ніби поєднують його з суровим ландшафтом, з прадавністю, з його редукованим безжальним богом. Є щось шляхетне (якщо дивитися з певної відстані) у цих худорлявих фігурах на тлі сіро-жовтих гір.
Але одягніть їх в уніформу карзаєвської поліції, чи армії, дресованої американськими інструкторами і ви побачите перед собою кумедного незграбного доходягу, вішалку для фуражки. Азіатам не пасує мундир.
Толерантне, охоче до екзотики європейське око здатне побачити в Москві і московському навіть своєрідний шарм: дика дивізія, Братья Карамазови, расстєгаї с вязєгой, сєрп, молот, красний флаг, Сталін, Бєрія, Гулаг, тощо.
Проте, начепіть на цю «птицю тройку» (традиційний у них в Монголії спосіб поштової запряжки) з «удалим ямщиком» (від китайського «ям» - казенна установа) значок «мерседес» (торгівельна марка імені дочки австро-угорського консула в Ніці) і все стане смішним.
Втім, Московія не зважала на те, що виглядає смішно ні в XV ст., коли начепила на себе назву Русь, ні в сімнадцятому, коли вбралася у польський одяг, ні у вісімнадцятому, коли шикувала свої орди у прусські шеренги, ні у двадцятому, коли перехоплювала у мілітаристської Японії комінтерн людожерів, ні у двадцять першому, коли керівництво правлячої «партії жуліков і воров» заходилося майструвати Євразійський союз жуліков і воров.
В Московії є багато веселого. Проблема в тому, що українці не з того сміються. Як не дивно, багато хто з них співчуває антипутінській опозиції. Це свідчить за небезпечне нерозуміння природи зла.
Путін – найвигідніший для нас. Він лякає топ-менеджмент і основних акціонерів корпорації «Україна». Жалкує грошей на придбання їхніх активів. Лише з цієї причини вони ще не продали свої дольові паї, а з ними й нас. Нині будь-який бізнес створюється з метою подальшого продажу. Передпродажна підготовка України майже завершена, а потенційний покупець (який мав би бути готовий доплачувати нашим олігархам «політичну премію») платити не хоче, поводить себе, мов невдалий рекетир – хоче забрати за так, а сил не має.
Російський бунт завершиться не розвалом ерефії, але оптимізацією. На хвилі повстання, якщо таке колись трапиться, до влади прийде більш адекватний режим, який не зменшить ні ціни на газ, ні претензії на Україну. Нехай краще в Кремлі сидять «жуліки і вори», аніж чесні патріоти «єдіной і нєдєлімой».
Не варто забувати, що розстріл парламенту і відторгнення за допомогою ЗСРФ Абхазії та Південної Осетії від Грузії і найсерйозніша сепаратистська змова в Криму і збройна московська присутність в Придністров’ї і зруйнування Грозного, все це відбулося не за Путіна, але за демократа і улюбленця Заходу Єльцина. Новий постпутінський Єльцин не буде добрішим.
Ніхто в світі, окрім нас та Естонії, не зацікавлений у дезінтеграції Московії. Всі, в першу чергу американці, допомагатимуть їй зберегти єдність. Вони збудували радянську промисловість на початках совдепу, допомагали Московії проти Німеччини, навіть після того, як СССР офіційно привітав Японію з перемогою у Перл Харбор, не добили Москву у 1991-му.
Не варто перебільшувати експансіонізм Китаю. Росія йому цікава така, як вона є зараз. В першу чергу, як ринок – місце, де багато нафтодоларів і споживачів, нездатних на конкурентне виробництво. Крах московської державності означатиме і крах ринку, для китайських товарів, який стрімко зростає. Вважають що товарообіг РФ з Китаєм зріс вдесятеро за 8 років і в цьому році склав 70 млрд. $, а в 2015 має зрости до 100 млрд. Всі ці цифри без урахування вартості китайської контрабанди.
Втім, останні московські мітинги трохи збільшують нашу самоповагу. Головне вдало знайти, з ким себе порівнювати. Жоден з провінційних українських політиканів не дозволив би собі так жалюгідно мичати з трибуни, як це робили всі ці навальниє. В порівнянні з лідерами думок в Росії, наші опозиціонери – цицерони і демосфени. Московська влада виглядає артистичніше за українську, натомість московська опозиція – жалюгідна подоба української.
Коли з протестними намірами разом збираються 100 італійців, вони нахабнішають від своєї чисельності й нападають на поліцію.
Коли збираються 100 казахів, вони чинять опір поліції.
Коли збираються 100 українців, вони роблять вигляд, що чинять опір.
Коли збирається 100000 росіян, вони слухаються поліцію.
Отже, справа не в Путіні і не в поліції.
Айпадники та айфонники, які зійшлися на Болотяному майдані і на проспекті Сахарова, наступного разу в такій кількості здибаються в Шарм-Аль-Шейху.
Наявність демократичних цінностей у їхніх гаманцях жодним чином не обіцяє нам нічого доброго. Українських селян покріпачила вольтер’янка Катерина ІІ. Григорій Потьомкін – куратор ліквідації Запорізької Січі щиро захоплювався козацькою романтикою і походив з греко-католицької родини (таких родин тоді було повно на смоленщині).
Кат українського народу Ленін взагалі був мешканцем бібліотеки британського музею. Члени ЦК більшовиків тусувалися в Західній Європі значно довше, аніж керівники царської «охранкі».
Ті, хто прийдуть на зміну тандему прийдуть значно більш прогресивними і європейськими, отже, більш небезпечними людьми.
Вже сама по собі фронда Московської та Петербурзької тусовок змушує Путіна до більшої витонченості та енергійності, що неприємно.
Дехто зі знайомих із кремлівськими механізмами киян, які позбавлені московської істеричності і тому розважають адекватніше за безпосередніх учасників процесу, вважають, що після перемоги Путіна на президентських виборах прем’єрська посада може і не дістатися кумедному Медведєву. Путін проведе через Думу представника опозиції. Для цього Кудрін уже виступав з революційної трибуни на останньому мітингу. На нього з незвички ще трохи свистіли, але за зиму він зробить собі революційне ім’я достатнє для того, щоб стати новим псом режиму на посаді прем’єра. Навіщо нам тямущий прем’єр у Москві?
В Москві нам потрібен застій, Путін дедалі більш подібний на Брежнєва і тупа неефективна реакція, від якої здатен буде втекти навіть тупий, неефективний реакційний Київ.
В новорічну ніч підніміть келих цимлянського за перемогу Путіна над московськими помаранчевими. Вигукніть «ура!» і смикніть мотузочок хлопушки.
Дмитро Корчинський
