1 грудня у світі відзначають день боротьби з ВІЛ / СНІД. Цього дня традиційно розповідають про хворобу і те, як з нею боротися.
Як нині з ВІЛ живуть франківці, дізнавався «Репортер».
Хронічна хвороба
У коридорі Центру СНІДУ на Сагайдачного, 66 говоримо із соцпрацівником – про зустріч домовилися наперед. Представляється Сергієм (без прізвища). Він якраз очікує на пацієнта, який нині дізнався про свій статус. Каже, зараз важливо не пропустити людину і допомогти їй у цей непростий момент.
«Він лише дізнався про свій статус. Це – первинний пацієнт», – говорить Сергій. Він уже 15 років живе з ВІЛ, тож на контакт з пацієнтами центру виходить легко. Крім того, пройшов спеціальні тренінги та онлайн-навчання від всеукраїнської мережевої організації «100 % життя» для людей, які живуть з вірусом.
Перша консультація триває до години. Потім буде ще чотири чи п’ять консультацій. Окрім психологічної підтримки, соцпрацівники також можуть підвезти лікування, якщо пацієнт захворів і сам не може по нього приїхати. У франківському представництві, крім Сергія, працює ще дівчина – психолог за фахом.
«Ми вчимо їх жити з ВІЛ і розкривати свій статус статевому партнеру, розповідаємо, який ризик передачі, що таке рівень вірусного навантаження, формуємо прихильність, – говорить Сергій. – Проект називається «Формування прихильності людей, які живуть з ВІЛ», прихильність – це дотримання схеми лікування і дієти. Це дуже корисна річ. Якби мені таке трапилося, коли я лише дізнався про свій діагноз, то було б прекрасно».
Втім додає, що люди не одразу сприймають такий супровід: «Вони бояться, не знають, що таке ВІЛ. Людина і так в шоці від почутого, а тут ще хтось до неї підходить… Та коли я починаю з ними говорити і кажу, що теж живу з цією проблемою, то реакція зовсім інша, людина розкривається, йде на контакт».
Останні 15 років Сергій працював у господарському відділі наркодиспансеру. Тепер уже рік як він приходить до центру СНІДу щодня – нині це його основна робота. Показує перелік пацієнтів, з якими працює, на чотирьох сторінках – майже сотня людей. Усі – закодовані шифрами і жодного імені чи прізвища. Каже, тут є різні напрямки роботи – серед них і ті, хто приймає наркотики. Людина підходить, каже свій код і отримує консультацію.
«Я живу з ВІЛ-інфекцією давно. Дізнався випадково, – Сергій. – Жив із жінкою, яка мені нічого про свій статус не розповіла. Я ніколи не читав чужих листів. Та якось побачив у її сумці конверт. Мені стало цікаво, я його відкрив – а там була виписка з інфекційної лікарні. Так я дізнався, що вона ВІЛ-інфікована».
Сергій зробив тест і дізнався, що інфікований сам. «Тоді був такий час, що ми не знали – буде терапія чи не буде, платне лікування чи безкоштовне. І коли почалася терапія, я отримував три баночки ліків і казав: «Господи, дякую тобі, що я ще три місяці проживу».
Каже, на початку 2000-х інформації не було жодної. Крім того, всі боялися про це говорити, бо ВІЛ був – як чума. Хоча визнає, сьогодні люди все одно ще не готові, аби відверто говорити про свій статус. Каже, його діти й внуки знають, але вони ходять у садок і до школи. Тому наражати їх на суспільний осуд не хоче.
«Моя родина – це моя підтримка, – говорить Сергій. – Сьогодні ВІЛ – це як хронічна хвороба. Головне – приймати ліки, не пропускати і все буде добре. А за два-три місяці після початку прийому терапії падає рівень вірусного навантаження, людина вже не може передати вірус іншій людині. Навіть інфіковані жінки народжують здорових дітей. Потрібно не боятися статусу, і якщо є сумнів, краще пройти тестування. Якщо ти знаєш про свій статус, можна почати лікування, яке є безкоштовним і доступним. Головне, аби було бажання і буде все чудово. Будете жити, скільки дав Бог».
Коли нічого не болить
Завідувачка амбулаторно-поліклінічного відділення обласного центру СНІД Марія Федорів розповідає, що нині усі обстеження та лікування у центрі є безкоштовними. Каже, хоч сьогодні система допомоги налагоджена, серед ВІЛ-позитивних людей все одно є страх, особливо в районах. Є й такі, які, навіть знаючи про свій статус, лікування не отримують.
«Дехто просто не хоче. А дехто каже, що нормально почувається, і їм не треба лікуватися, – говорить Федорів. – Приходять уже коли настає погіршення. ВІЛ – хвороба, при якій нічого не болить. Стадія безсимптомного носійства може тривати 7-10 років, залежно від давності інфікування. І поки людина вважає, що здорова, вірус свою роботу робить. Тим часом супутні інфекції можуть призвести до четвертої стадії СНІДу. І що раніше звернутися, то більша ймовірність, що все проходитиме не лише безсимптомно, а й контрольовано».
Каже, раніше були певні покази до призначення лікування, а останні 3-4 роки антиретровірусну терапію призначають усім – тоді вона дає швидший ефект: пригнічується розмноження вірусу, і якщо приймати препарати без пропусків, то будуть і результати лікування – без загострення старих хронічних хвороб і проявів нових.
«Для лікування ВІЛ пацієнти отримують терапію безкоштовно. Якщо є покази, їх також лікують стаціонарно при центрі, – розповідає Марія Федорів. – Є стаціонар на 20 ліжок, а при поліклініці – денний стаціонар на 15 місць. Якщо разом із ВІЛ виявляють туберкульоз, то пацієнтів направляють до обласного тубдиспансеру».
У центрі СНІДу ліки отримують пацієнти не лише з Франківська, а й з районів. З 2016 року лікування й терапію можна отримувати також у Коломиї, Калуші, Долині, Рожнятові, Надвірній і Городенці. Первинні пацієнти отримують ліки раз на місяць – аби контролювати прийом і дивитися на показники, формування прихильності пацієнта, є пропуски чи немає. Потім, коли стан стабілізується, дають одразу на три місяці.
За даними центру СНІДу, на 1 жовтня в області є 1114 ВІЛ-інфікованих, серед них 437 – вже зі СНІД. 24 дитини мають підтверджений діагноз ВІЛ, з них СНІД – у дев’ятьох. У центрі кажуть, нині ВІЛ виявляють не лише серед груп ризику – ін’єкційних наркоманів, секс-працівниць чи чоловіків-гомосексуалів, а й в інших мешканців.
У 78 % випадків інфікування відбувається статевим шляхом, у 22 % – ін’єкційно. До 70 % випадків ВІЛ виявляють у мешканців віком 25-49 років. У 15-24 роки – до 11 %.
Сумніви розвіє тест
У міській лікарні на вулиці Матейка є кабінет дотестового консультування та тестування, в якому можна безкоштовно перевіритись на ВІЛ. А також – дізнатися, що робити й куди звертатись, якщо результат буде позитивним. Аби зробити тест, треба звернутися до приймального покою лікарні.
Лікарка кабінету Аліса Гуцуляк розповідає, що такий аналіз цілком анонімно може пройти кожен охочий. Відтак і результати отримує лише особисто за наявності документів, що посвідчують особу. Дані тесту не повідомляють навіть родичам.
«Усі аналізи відправляємо у центр СНІДу під номерами. Результати приходять теж анонімно. Ми консультуємо пацієнтів перед тестом про можливі наслідки і також – після отримання результату, якщо він є позитивним. Якщо результат позитивний, то з людиною проводять бесіду», – говорить Аліса Гуцуляк.
