Найкращі уми людства три століття міркували над тим, як змусити адекватних і незалежних осіб діяти всупереч їхнім переконанням. Скажімо голосувати так, як ці особи не хочуть голосувати. Адже наставали часи демократії, де все вирішують вибори. Вихід знайшов один не надто відомий теперішнім споживачам інформації мудрець, що був сучасником королеви Вікторії та цісаря Франца Йосипа. Він розклав проблему на складові.
Ось цей розклад. Є певна кількість осіб, з яких складається електорат. Навіть якщо припустити, що всі ці особи мислять незалежно та неупереджено, то все одно ці люди мають різний опір до зовнішнього навіювання. Якщо серед ста осіб є десять-дванадцять умовно гіпнабельних, з них завжди можна зробити групу однодумців. Тоді незалежність мислення усіх інших при формуванні домінуючого настрою («тренду», як сказали б тепер) буде грати проти них. Адже тим десятьом вже допомогли сформувати груповий настрій, а настрої інших дев’яноста спрямовані різновекторно, а значить урівноважують один одного і в результаті дають невизначеність, яку сучасні психотехнологи і політтехнологи називають «хаосом першого типу».
В такій ситуації голоси притомних та незалежно мислячих вже не мають вирішального значення. Вони «глушать» один одного і статистично губляться серед голосів «групового настрою» та тих, що воленс-ноленс на нього орієнтуються. Голоси «групового настрою» стають своєрідною «золотою акцією».
Соціальна система, що перебуває у стані «хаосу першого типу» може зберігати стабільність (колективну неупередженість щодо ситуативних викликів), якщо кількість осіб, що охоплені одним настроєм не перевищує певного значення. Воно обраховується складною формулою. У суспільствах з давніми індивідуалістичними традиціями таких «легко зомбованих» для формування суспільного настрою (тренду) та, відповідно, його перемоги, потрібно від 9 до 17 відсотків. У таких суспільствах, як українське, де люди звикли робити «як всі», для початку достатньо 6-11% відсотків зомбаків для того, щоби за ними вишикувались шереги й колони відповідно настроєних громадян.
Отже, будь яка політична операція національного масштабу потребує наступних кроків:
1) Створення рамкових умов для подальшого розгорнення ситуації «хаосу першого типу» (як правило, для цього достатньо введення демократичного режиму правління);
2) Організація послідовної та тривалої трансляції певних зомбуючих послань (переважно через телевізор і зараз – через соціальні мережі Інтернету), формування групи «лідерів симпатій», які б стали «іконами тренду»;
3) Визначення (шляхом соціологічних опитувань) відсотку зомбованих;
4) Закріплення відвойованої суспільної «зомбочастки»: початок масових акцій, спрямованих на закріплення суспільного настрою (тренду), територіальні гастролі «ікон тренду», їхні зустрічі з потенційним електоратом;
5) Оперативне «супроводження зомбаків» через канали ЗМІ.
При реалізації означеної схеми психо- й політтехнологи мусять слідкувати, щоби ситуація «хаоса першого типу» не переродилась у ситуацію «хаосу другого типу», коли на різних векторах суспільних настроїв опиняються не окремі особи та соціальні мікрогрупи, а великі та з’єднані родоплемінними зв’язками структуровані клани, здатні контролювати певні сегменти території та формувати власні (локальні в межах племінної спільноти) стратегії зомбування. Таке переродження відбулось у Лівії в 2011 році, коли режисерам «Арабської весни» забракло інструментів для контролю за ситуацією. В результаті створені з метою деструкції режиму Каддафі «зомбоклани» замість того, щоби самознищитись (на що їх програмували) або перетворитись на політичні партії, розірвали Лівію на окремі анклави, де керують ворожі одна одній кланово-олігархічні групи.
Ця небезпека існує і в Україні. Ті, хто свого часу впроваджував технології зомбування у нашій країні, не до кінця врахували міцність кланової основи українського суспільства. Вони вважали, що родоплемінний устрій між Сяном і Доном знищила радянська машина суспільної стандартизації.
Помилка полягала в недостатній вивченості колгоспного устрою в СРСР. Колгоспи, як певні консерватори общинного ладу, дозволили родоплемінним кланам пережити ХХ століття. На сьогодні ці «постколгоспні» клани успішно змагаються з більш прогресивними формами соціального устрою в Україні. Їм навіть вдається мімікрувати під елементи постмодерного громадянського суспільства. За певних умов, якщо «режисери українського хаосу» втратять контроль над ордами вітчизняних кланових зомбі, ті також влаштують тут «східноєвропейську Лівію».
Але поки що українські зомбаки чемно пасуться під пильним наглядом своїх незримих творців. Вони не відриваються від зомбоящика, пережовуючи безкінечну інформаційно-розважальну жуйку, контент якої в принципі не змінюється від тих призабутих вже часів, коли на екранах – в якості пробних зомбуючих трансляцій – з’явились рабині ізаури, просто марії та плачучі богаті.
Останнім часом орду українських телезомбі підстраховує орда зомбованих через інтернет-мережі. Ще кілька років тому нам розповідали байку про те, що користувач Інтернету якісно відрізняється від глядача зомбоящика. Мовляв, телемани – це стопудові зомбі, а от юзери світової мережі, навпаки – вільні від навіювань пацани, які можуть отримувати диверсифіковану інформацію. Теоретично воно наче так і виглядає, але всі ми знаємо знаменитий анекдот, у якому отець сімейства підсумовує: «Теоретично ми з тобою, синку, мільйонери, а практично маємо в хаті двох курвів».
На практиці віртуальні соціальні мережі виявились ще більш гнучкими, оперативними та замаскованими засобами зомбіфікації, аніж телевізійні ЗМІ. Їх навіть використовують у кібервійнах. Це такі війні, де чабани всесвітнього електронного народу відбивають один в одного стада зомбаків. Для цього мобілізуються цілі армії «творців контенту», коли дядьки, що оперують сотнями акаунтів, вкидують у мережу під різними ніками одночасно тисячі або й десятки тисяч консолідованих послань і створюють таким чином потрібні настрої та тренди.
За півмільйона євро можна ініціювати в інтернеті цілеспрямовану «хвилю» повідомлень, лайків та коментарів для того, щоби інтернет-зомбі повелися на неї і почали – вже безоплатно – розповсюджувати потрібну інформацію. Варто лише згадати одну з останніх таких операцій – літню інформаційну атаку на український МВС, знану в певних колах як «операція Врадіївка».
Тоді для тотальної дискредитації міліції, як кажуть, було задіяно біля 600 кібербійців (котрі, як подейкують, керували приблизно десятьма тисячами акаунтів). Вони вкидували в мережі як правдиві повідомлення про зловживання міліції (наприклад, у тій таки Врадіївці), так і фейкові послання, в яких йшлося про нафантазовані речі і події. Атака тривала два місяці, своєї мети не досягла і згасла після вичерпання фінансування. Орди зомбаків підігріли, проте до «моменту Х» ситуація не дозріла. З багатьох причин, розгляд яких потребував би окремої розвідки. Спеціалісти кажуть, що зацікавлені сили витратили на цю операцію більше мільйона євро.
Зараз відбувається чергова мобілізація українських зомбаків напередодні виборів 2015 року. Стада телезомбі та інтернет-зомбаків вже присмоктались до інформаційних годувальниць, з яких лине консолідований технологами живильний потік. Градус фанатизму повільно зростає. Мине два роки і ми побачимо Другий Великий похід зомбі.
Чекаємо. Зомбоцирк неминуче приїде.
Аналітична група «Фіртка-Магус»
