24 червня 1717 року в Англії масонами було створено Велику об’єднану ложу Англії. 24 червня 2016 року більшість жителів Великої Британії проголосували за вихід з Європейського Союзу.
Який між цими різними епохальними подіями існує зв'язок? Як такого, жодного. Хіба що сонце як 24 числа шостого місяця року шістнадцятого століття 21, так і майже триста років тому перебувало в своєму астрономічному зеніті на свято Івана Хрестителя за григоріанським календарем. І ще зо триста там буде в той час, віримо, сподіваємося.
Утім, паралелі/порівняння достойні уваги лише мабуть в одному. Не будучи апологетом вільних мулярів, ані перебільшуючи впливу цього явища на світові процеси, як з негативного боку в дусі ватної конспірології, так із позитивного, на кшталт «масони найкрутіші пацани у світі», і не вбачаючи також якихось метафізичних відкриттів, про які би не знали дохристиянські і християнські ієрархи, все ж справді позитивним моментом з великої літери в масонстві слід відзначити те (принаймні, точно англійському), що воно з прометейським ентузіазмом прагнуло велику частину людей зробити освіченішими, бодай трохи, і, звісно, вільнішими.
І коли дивишся на число тих, хто лайкнув в своєму бюлетні за Брекзіт, коли аналізуєш причину настільки ескапічних пасажів великобританського населення, ловиш себе на неспростовній думці, що великі плекання і надії елітарних дядечків з фартушками і трикутничками про Вогонь Просвіти і Воду Свободи дав доброго за триста років прогару.
Вони хотіли засмажити варварську минувшину, а вийшло, що добряче присмажили мізки значній масі і собі в першу чергу. Ще й на хвіст наступили, також самим собі.
Старі і нові форми архаїки заволодівають світом все стрімкіше, попри те, що нові багатофункціональні ґаджети ледь не з кожним днем захоплюють ринки, нещадно винищуючи старші на день. Хочете називати «модерн», хочете «постмодерн», але оте «архе» не відчепити ніякими новороченими «ізмами» в левової частини народу - повсюдно, навіть, здавалося б , в такого прагматичного, раціонального народу як англійці. Меч Артура, круглий стіл, Індія під чоботом капітана Сміта – Толкіен би радісно не реготав, як би дожив до сьогоднішнього дня, це напевно.
Євроскептиків частково можна і треба зрозуміти, це з наших городів ЄС виглядає раєм, бо там чиїсь тета і стрийко гарують за піціот євро в місяць, але отих консерваторів, скептиків дратує не стільки наші тети і вуйки і не ще чорніші чорнороби, шкіра яких не відмивається, як у тих тет, їх найбільше не вдовольняє, що героєм може стати в сучасному західному глобалізованому світі той, в кого на рахунку не тисячі, як у них жебраків, а мільйони.
Героїв багато ніде нема, тому заздрість до успішних капіталістів, почуття несправедливості, що часто цілком виправдано переплітаються з ненавистю до сліпо прогресистських підходів лібералів в царині науки, релігії, вивищуючи перше, заперечуючи останнє, заохочує «простолюдина» шукати героїчних часів і осіб не в собі, бо це страшно і не всім дано, а у альтернативній владі над собою. Так легко купитися на ностальгійні обіцянки «Великого Минулого Завтра», що варто дивуватися і чортихатися не з одних московитських йолупів. А як ще й заходить мова про «свої землі», то тут дах зриває безоглядно у всіх народів світу сього.
Як правило, коли в народах вибухають сильні автаркічні і автономічні спазми, це може свідчити про передвісника майбутньої великої війни – як один із тривожних модусів. Може це і не буде війна Англії з Північної Ірландією на пряму чи опосередковано, чи тим паче з Німеччиною, але без сумнівів відсутність британців в структурі ЄС – і ще додайте до цього, не дай Боже, перемога Трампа в США – напевно точно розв’яже криваві руки не одному Путіну в Європі в короткостроковій чи не довгостроковій перспективі. Ізоляціонізм і занурення з головою в свої рідні клопоти називається деглобалізм, провінціалізм, або дебілізм.
Правий популізм змагається з лівим в ЄС все більш явно, і коли ніхто з них не отримає значної переваги, то вони волею-неволею об’єднаються у «правоєлєвоє» і просто пошлють всіх брюссельських бюрократів до тітки Ангели, а кордони «свої» розширять, перед тим звузивши усі шенгени для усіх, у кого погані гени.
Війна – це вихід з кризи, то вже твердять давно не одні масони. Та не лише ядерні війни не мають переможців. А може це передвісник до захоплення заходу Китайської Стіною, що має не такі вже й приховані щупальця ? Однозначно, китайську вчити сутужніше буде, ніж англійську, інший космос, хоч наша шкільна і університетська навчальні системи так побудовані, що люди у другому класі починають з «май нейм із» і за 15 років з тим самим «май нейм із» закінчують свою штудію.
Та не так все однозначно у самих китайців – з економікою, сусідами, - тоді це війна всіх проти всіх ? Такого теж не буває, завжди світ ділиться якщо не за цінностями, то за інтересами. Тільки глобальні катаклізми – не економічні, а кліматичні – здатні породити подібний безсоюзний хаос. І то ненадовго.
Такий науковець як Марк Леонард, до-речі британський, писав про те, що світ рухається не в напрямку однополярності, коли недалекоглядний ліберальний інтелект-соціум так радісно ще щебетав світом попсову пісеньку Фукуями про «кінець історії» з відходом епохи холодної війни, а у напрямку поліполярності.
За його гіпотезою світ стане чотириполюсним до 2026 року. Цей світ чотирьох полюсів , наче північ, південь, схід і захід. Розділятимуть його дві лінії : лінія між демократіями і автаркіями, лінія між міжнародним правом, інституціальною силою та силою зброї, шантажу, залякувань. Так Китай і Росія, на думку вченого, почнуть використовувати старе міжнародне право, ще не сформоване нове для відторгнення і фіксації нових територій під своїм домінуванням, визначивши для себе США ворогом номер один остаточно.
Європейський Союз балансуватиме в дискурсі «з усіма одночасно», артикулюючи демократичні стандарти. Від себе підкреслю і додам – переважно лише артикулюючи, що ми бачимо станом на сьогодні в розрізі тих питаннях, що стосуються Криму, санкцій.
Частина країн займатиме проміжне становище між автаркіями і демократіями, схиляючись усе ж до демократій, щоб самозберегтися в союзі з типово західними соратниками, мінімально залежними від зносин з автаркіями, змушена швидко впроваджувати реформи, щоб не допустити підривних революцій і війн в себе.
Ті країни, що не переживуть необхідних реформаційних процесів і не встановлять стійких альянсів з Заходом (незалежних від російсько-китайських чинників) перетворяться на своєрідну «зону віри» – в Африці, на Близькому Сході це вже зараз бачимо на прикладі різних ісламістських терористичних організацій, там, де такого типу іслам не запанував, там може виникнути все що завгодно, хоч «тунгузьке православ’я», хоч «Надія Савченко наш президент». Або зникнуть з лиця землі чи зі своєї території щонайменше.
Леонард звісно всього не врахував, робив він свої прогнози не сьогодні, та й не дано людині знати наперед достеменно. Його прогностична оцінка геополітики, на мій погляд, має виразніші ознаки пред-актуальності, аніж схожа і водночас відмінна Семюеля Хантінгтона.
Як тазік з золота і срібла накритися може всяка демократія, коли до влади приходяться всякі «йоббіки», «лепени» і «корбіни» в европах наших дрімучих, сонних, - це вам не «ляшки», що фінансуються не путінами, а всього лише ахметовими і коломойськими.
Європу вдасться втримати від краху, кажучи без пафосу, лише цінностями і інтересами. Проте не інтересами і цінностями. Переконайте в цьому ляшків, ахметових і стадо решти рагулів бодай бюлетнями своїми. Брекзіт.
Які в нашої держави сукупно цінності і інтереси на порядку денному? Істинні цінності у тих, у кого вони домінують над інтересами: своїми, родини, клану. Чи багато в нас таких ? Голих ідеалістів всюди не багато, але у тих, в яких цінності поступово об’єднуютьсяз інтересами і починають превалювати, таких більшає, відповідно інтересів меншає. Кажуть стріляні люди, що найрадикальніше інтереси звужуються, коли у вухо гучно війна гудить. Але й кажуть, що не у всіх автоматично збільшуються цінності чомусь.
Відтак війна не бажана за визначенням, а там, де вона вже прийшла, то там, де вона ще не прийшла. Маємо сподівання, що наше державне керівництво це розуміє настільки, що таки знайде в собі сили визнати територію ОРДЛО окупаційною зоною, тимчасово відторгнутою ворогом, плюючи на плісняві директиви ЄС-у, і забезпечить народу волевиявлення на референдумі брекзітнути Донбас до кращих часів, яким краще прийти з реформами і новішою владою, аніж з Надією і Влотком Парасюком в керівні кабінети на пагорбах – це ще нічого варіант…
А потім стрімголов можна і красуню Європу, вічно крадену биками, зевсами, порятувати. Туди ще доведеться поки поїздити по візі з візіями про Open-World.
Україна, як та приблуда запізніла, скочила на поїзд з золотистими зірочками на синіх вагонах, що поламався на середині дороги. Правда, його відремонтують. Якою ціною, ще не відомо, та, мабуть, коштом, як завжди, Німеччини і дядька Сема – у путіна нема грошей, «йобіки» з кожнем днем дорожче коштують, а тут ще «крим-наш» надо памагать, чечню держать і це добра новина у світлі решти таких собі. Краща за цю лише – Деус Екс Машіна і Папа Римський.
Світ невпинно міняється, чи змінює цикли, якщо вам більше кортить так. Так чи йнак, означає одне: хто б не переміг на виборах в Калуському окрузі, Британія на якийсь час вибуває з когорти друзів України в Європі: Литва, Латвія, Естонія, Польща, частково Румунія, і повноцінно Швеція. І якщо хтось із калуських кандидатів пообіцяє вам, що він поверне бритів у Євросоюз до закінчення своєї каденції – краще повірте цьому, ніж тому, що він балотується, щоб ПОМОГТИ СВОЇЙ РОДИНІ – ЄДИНІЙ ВСІЙ УКРАЇНІ.
А може таки норманів знову кликати княжити, чи справимося ? Думаю, справимося, але й чужих не зацураємося. Так хотів поет.
P.S. Чи то всесвіт розширюється, чи навпаки звужується в космосі, процеси дріблень і виходів грають світом в дивну музику. Навіть нашим - не всім, певній рідкісній категорії - галичанам, не кажучи вже про низку закарпутінців, легко втюхати, що Галич годує Київ, і намсі ліпше розійтисі, бо то не наша війна, то наша земля – город і клумба біля цегляної коробки, а київляни в нас все скупили і вкрали. Пропоную не кацабити, а кацапити, бритванку на голову і мідний тазік без золота і срібла під причинне місце. Слава Україні.
