Можна було б не коментувати "кота в мішку", тобто ефимерний бюджет на 2015 рік, якби при наявності потужних джерел його наповнення, що впродовж багатьох років привласнюються кланами, цей бюджет не мав негативних наслідків для суспільства, нагнітаючи і так нездорову ситуацію, над якою уже висить третій Майдан.
Тут слід сказати, що "нові-старі" депутати, на щастя не всі проголосували за бюджет держави 2015 року, і його прийняли з натяжкою аж у 233 голоси, із наявних 302-х у коаліції. Це вказує на певне прозріння від диктатури коаліції і об"єктивність. При цьому народ обирав не коаліцію, а Верховну раду і у державі ще є Конституція, яка правда порушується владою, посилаючись на політичну доцільність, перебуваючи в стані жорстокої і підступної війни з "братским народом".
Нетривала робота коаліції симптоматично вказує на певну узурпацію влади радянського зразка, якщо вибори до місцевих рад будуть проведені виключно за партійними списками, і громадянин, який не сприймає ідеологію партій, генетично після розпаду СРСР, не маже реалізувати свою психологію мислення і сподівання.
Тепер по суті. Складається враження, що Прем"єр уже заговорив Україну, деклараціями про децентралізацію влади, розширення повноважень органів місцевого самоврядування, збільшення доходів місцевих бюджетів, так ніби завтра на них впаде манна небесна, хоч істина каже, коли у сім"ї є мішок грошей, скільки їх не діли між членами сім"ї загальна кількість не збільшується. Однак погано, коли держава закриває свої проблеми за рахунок кишені "дядька", не виграючи у цілому нічого, замість стимулювання підприємництва.
Податок на нерухомість Уряд успішно скинув на органи місцевого самоврядування нібито для одержання додаткових доходів, і залишив тільки 60 відсотків гарантованого податку із фізичних осіб, що повністю поступав у місцеві бюджети до тепер і був основним джерелом їх наповнення.
Введення податку на нерухомість має негативні наслідки, не тільки матеріальні але і моральні, для населення. Споконвічна психологія українців полягала або основною їх метою було будувати будинки і нежитлові ( про оподаткування яких так скромно говорить влада) приміщення для культурного і цивілізованого проживання і ведення підсобного господарства, яке у певній мірі годує Україну. Цей податок найбільше ударить по сільському населенню Західної України ( Прем"єр вважає її своєю малою батьківщиною ), яке уже залишало свої господарства після сумнозвісної операції "Вісла" та масового виселення до Сибіру.
З іншого боку, прийняття ставок податку на нерухомість депутатами місцевих рад, які проживають серед людей, що їх обирали і, власне самі мають нерухоме майно, значно погіршить відносини у цьому середовищі, особливо при наданні пільг або ставок у залежності від місця розташування об"єктів, у багатьох випадках незалежно від громадян (центральні частини населених пунктів, курортні території, тощо). Треба відмітити, що основна частина жителів міст, свого часу, одержали житло від держави, а сільські - побудували житло і підсобні приміщення своїм горбом та за власні оподатковані кошти і по відношенню до них податок на нерухомість виглядає цинічно.
Тут, у перспективі виконання дотаційних місцевих бюджетів, виникне інша проблема. Коли сільська рада не добере розрахункові доходи за максимальними ставками і не буде виконувати бюджет, центральна влада, яка до кінця року буде мати у державному реєстрі повну базу даних про нерухомість, недодасть відповідну дотацію, мотивуючи незабезпеченням виконання доходів по нарахуванню і стягненню податків.
Названий податок боляче вдарить по багатьох міських жителях, які зважаючи на певну кількість членів сімей, що проживають у 3-х, 4-х кімнатних квартирах, де загальна площа значно більша 60-и кв. метрів і об"єктивно податок не обгрунтований.
Щодо передачі місцевим бюджетам 10-и відсотків податку на прибуток. Безконтрольна, правильніше сказати нерегульована, а мала би бути з окремими обмеженнями, практика формування собівартості продукції, робіт, послуг і тарифів, позволяє суб"єктам підприємництва доводити фінансові результати до нуля і надіятись на ці доходи особливо не варто. Це підтверджує фінансово-господарська діяльність комунальних підприємств, що давно мали б сплачувати податок на прибуток у місцеві бюджети, однак працюють збитково і не тільки по названих вище причинах, і фактично його не платять.
Тут великим державним економістам треба подумати, як вернутись до старої системи жорстокого регулювання складових собівартості, з тим щоб не допускати приховування позитивного фінансового результату, забезпечити податок на прибуток для збільшення доходів бюджетів.
Кілька слів про корупційний податок на додану вартість, що перетворився у такий із приходом у податкову службу відомого маркшейдера Азарова. Названий податок при його введені з 01 січня 1993 року, крім доходів бюджету стимулював у певній мірі розвиток підприємництва, як у старі часи податок на понаднормативні запаси, що і тепер діє у Франції.
Повернення ПДВ грошовими коштами не здійснювалось. Якщо суб"єкт підприємництва проводив закупку сировини, матеріалів тощо із ПДВ більше ніж його виробничі потужності, цей податок не мав шансів на повернення. Тобто до повернення враховувався тільки податок, що за питомою вагою включався у собівартість. При реалізації продукції, товарів, робіт, послуг на цю суму зменшувалась сплата загального податку на усі складові собівартості. Таким чином, не мали місця будь-які корупційні варіанти повернення грошових коштів, включаючи так звані "відкати", які давали можливість збагачуватись чиновникам і підприємцям, за рахунок лівих схем, що було вигідно обом сторонам.
Тепер, звітування Урядом про масове прийняття місцевих бюджетів на ефимерній податковій основі, при відсутності повної бази даних про нерухомість, зменшення доходів із фізичних осіб, прогнозних негативних показників ВВП змушує думати, що це виконання команди, а не проведення аналітичних розрахунків, як бази для бюджету і на жаль, формальна процедура прийняття бюджетів буде усвідомлена пізніше.
На мою думку, одним із центральних питань децентралізації є для органів місцевого самоврядування є просте питання, про яке навіть не заїкається Прем"єр, це ліквідація Єдиного казначейського рахунку, і як наслідок автономність бюджетів у використанні власних доходів. У такому разі органи місцевого самоврядування відкривали б рахунки по доходах і видатках у будь-якій банківській установі і здійснювали б розрахунки після формальної перевірки платіжних документів органом Державної казначейської служби на предмет відповідності бюджету і кошторису.
Ще одне принципове питання з точки зору прав і свобод громадян та Конституції держави, яку, виявляється можна порушувати і мати на це, слухняну у Верховній раді, політичну волю. У цивілізованому світі (складається враження - Україна до нього не належить) прийнято за правило, аксіому, що Закон не має зворотної сили. Не зважаючи на цей постулат і ст. 22 Конституції України, Уряд "камікадзе" (хоч у цій ситуації "камікадзе" є народ) запровадив оподаткування пенсій вище певного рівня, розраховуючи на психологію людей з мінімальною пенсією, замість її підвищення і, крім того, запустив ідею перерахунку раніше призначених пенсій у сторону зменшення.
Посилання на прокурорів, суддів, депутатів, які мають високу пенсію не переконливе. Міністр фінансів України, яка мабуть має вищі ніж 3654 грн. доходи заявила про всього 3,5 відсотка пенсіонерів до оподаткування, які, між іншим українці. Вона, як експортована до нас мабуть не знає, що до цієї категорії людей входять службовці усіх рівнів, шахтарі, металурги, працівники шкідливих професій, науковці із чесно зароблених доходів, у яких 25-40 і більше років, справно стягували податки та внески до різних державних фондів, у тому числі до Пенсійного.
У порядку репліки хочеться зауважити високим посадовцям від соціального захисту, які полюбляють говорити, що в Україні один працюючий утримує одного пенсіонера, а де тоді кошти, утримані впродовж вищеназваних років із нашої заробітної плати, тим більше, що пенсіонери так довго не перебувають на пенсії, як проводиться стягнення внесків.
Державним службовцям Законами про Державну службу і пенсійне забезпечення гарантувались відповідні відсотки нарахування пенсій від доходів із яких стягуються страхові внески. При цьому до цієї гарантії Закон поставив умову, згідно якої службовцям заборонено займатись підприємницькою діяльністю, а зараз у тих хто приймав зміни мабуть щось із пам"яттю про названі норми, пенсіонерів та Конституцію. Чи не зручніше, щоб ці люди просто вимерли, їх же тільки 3,5 відсотки. Це недорого, оскільки як сказав міністр соціальної політики Розенко кошти від оподаткування пенсій для бюджету нічого не значать.
Слід нагадати Уряду і, зокрема міністру, що в Україні жодному державному службовцю не призначена пенсія відповідно до пенсійного законодавства, тобто занижена, оскільки до доходів, на які нараховуються страхові внески, не включаються виплати матеріальних допомог, що теж обкладаються податками і внесками.
Для аналогії, як Уряд турбується про бюджет і людей, наведу приклад про оподаткування доходів акціонерних товариств, що в основному належать "бідним" олігархам, навіть, якщо у цих підприємствах частка держави більше 50 відсотків. Дивіденди, одержані від доходів акціонерних товариств оподатковуються за ставкою 5 відсотків, а оподатковувати пенсію вирішено ще раз у розмірі 15 відсотків.
Слід сказати, що в Україні податки від дивідендів практично не поступають до бюджету, оскільки діюча система прийняття рішень про нарахування і сплату дивідендів ( навіть коли частка держави більше 50 відсотків) вимагала 60 відсотків голосів акціонерів, чого немає у жодній країні світу. Таку кількість голосів, як правило блокував олігарх для неприйняття рішення про нарахування дивідендів.
Недавно Верховна рада внесла зміни у цей порядок і ми побачимо чи буде одержано до бюджету податок на дивіденди за минулий рік (зі слів голови однієї із фракцій) близько двох млд. грн., що напевно більше податку від пенсій. Щоб держава знала своїх героїв, тих чи інших, то за зміну старого порядку і наповнення бюджету проголосувало тільки 230 народних депутатів. Решта, треба розуміти, залежні від олігархів. Зрештою чому не прийняти Закон про обов’язкове нарахування і сплати податку на дивіденди, оскільки цей податок нічим не відрізняється від інших.
Виникає обгрунтоване запитання, чому за час роботи Кабміну, з лютого 2014 року не проведено жодних реформ, не здійснена, у відповідні терміни, робота по складанню бюджету на 2015 рік, а відповідь пояснюється невпевненістю проходження до Верховної ради і виконавчої влади. І тільки зараз, після чергового приходу до влади почались "активні" реформи у сторону зниження соціального захисту населення.
Прийняття бюджету держави таким чином і з такими законами може мати сумні наслідки, від них не постраждає Уряд, а на жаль, як завжди, пересічні Українці.
