З моменту оголошення взаємоузгодженого режиму припинення вогню позиції українських військових (станом на 15 вересня 2014 року) 296 раз були обстріляні російськими підрозділами і незаконними збройними формуваннями. В результаті обстрілів за 11 днів так званого припинення вогню 16 військовослужбовців загинули, 98 отримали поранення. Тільки за 15 вересня на Донбасі загинули 3 українських військових, ще 2 отримали поранення. Припинення вогню знову виявилося одностороннім.
Я не розумію, що відбувається на сході України. Я не розумію ми воюємо чи ні? З ким воює українська армія?
Українське керівництво, як в.о. Президента О.Турчинов, так і Президент П.Порошенко вперто відмовляються називати речі своїми іменами.
У мене є питання до П.Порошенка, О.Турчинова, А.Яценюка. І я чую від них зі ЗМІ фальшиві відповіді.
Це війна з Росією? – Ні, антитерористична операція.
Це військова агресія Росії проти України? – Ні, розгул бойовиків, мародерів і терористів.
Ми воюємо з регулярною російською армією? – Ні, нам протистоять окремі підрозділи російської армії, найманці.
Чому ми, регулярна українська армія, програємо на власній території якимось розрізненим бандам бойовиків? – Невідомо чому.
З ким ми сідаємо за стіл переговорів про перемир’я? - Невідомо з ким.
Кому ми йдемо на усі можливі поступки? - Невідомо кому.
Збитки на десятки мільярдів доларів за зруйновані російськими бойовиками, диверсантами, російською зброєю, а також обстрілами з території Росії, промислові підприємства, інфраструктуру та завдані збитки українським громадянам хто буде покривати? - Невідомо хто.
Відповіді на дані питання можна було б дати на київському Майдані.
Але чомусь тепер Порошенку, Турчинову, Яценюку перестали бути потрібними велелюдні київські Народні Віча, які вони без потреби збирали кожного тижня цілий грудень 2013 року з одним питанням порядку денного: «нічого не робити, на провокації не піддаватися, у нас є секретний план».
У нас з Росією війна. Але в Україні не оголошено воєнний стан, не мобілізовано людські, військово – технічні, виробничі ресурси для належної оборони від агресора. (Ми не піддаємося на провокації, бо ворог виявляється ще не перейшов межу!!!).
Росію не оголошено агресором і не розірвано з нею дипломатичні і будь-які інші відносини. Навіть не введено візовий режим.
Влада з жалем стогне, що нас обкрадають, у нас Росія демонтує і вивозить стратегічні підприємства. Але ніхто не може пояснити чому з зони військових дій не евакуйовано стратегічні та військові підприємства, і ніхто не збирається це робити.
Отож, Україна програла війну за Донбас. Програла невідомо кому, і сіла не відомо з ким просити невідомо кого вести переговори про мир. (Л.Кучма представляє Україну не відомо в якому статусі).
Насправді, П.Порошенко вже давно через посередників веде переговори з В.Путіним. А тепер погодився вести переговори з терористами (фактично з російськими диверсантами, які організовують і ведуть бойові дії на Донбасі), і які виступають від імені Президента Росії В.Путіна. Про що переговорюють? – Секрет. І хоча переговори ведуть невідомо хто невідомо з ким, Україна підписані на переговорах документи беззастережно виконує. Ба, навіть надає цим домовленостям статусу закону.
Домовленості не передбачають для України нічого хорошого ані тепер, ані в майбутньому, бо точно не передбачають виведення з української території російських бойовиків і озброєнь, відновлення контролю Україною над територією всієї Донецької і Луганської областей, відновлення контролю за українсько-російським кордоном на всьому протязі.
Виходить ми півроку воювали за те, щоб вкінці всратися і дати Лугандону автономію на правах конфедерації.
Ми показали приклад безкарного захоплення території України, вчинення там ряду військових злочинів терористичним угрупованнями, бандами, найманцями, які вбивали, катували, викрадали наших громадян і воїнів, руйнували заводи і фабрики, мости і іншу інфраструктуру. Ми легалізуємо озброєні банди, створюючи з них народну міліцію. Ми даємо право злочинцям самим собі призначати суддів і прокурорів. Ми переносимо кордон з Росією на нову лінію. Ми закріпили право окремих фінансових та політичних кіл в Україні підтримувати сепаратизм. Ми заохочуємо подальше поширення досвіду ДНР-ЛНР на інші регіони. Адже виявляється можна захопити владу, тероризувати місцеве населення, прикликати на допомогу війська чужої країни, а потім за це отримати "особливий статус", амністію і легалізацію, на рівні суб'єкта конфедерації.
Що ж передбачають домовленості? - Наш Президент погодився шляхом так званих виборів до місцевих органів влади 7 грудня легітимізувати так звані ДНР і ЛНР, і фактично визнати, що Україна погоджується на конфедерацією з "республікою Лугандон", як з окремою не підконтрольною київській владі територією у складі України.
Крим ми вже віддали.
На черзі Донбас. Але Донбас ми віддамо поступово. Спочатку дамо можливість терористам стати депутатами, - місцевою владою. Бойовиків перетворимо у народну міліцію. Дамо можливість сепаратистам укоренитися. Три роки будемо дотувати і відбудовувати Донбас з українського бюджету. А потім або погодимося на те, що "республіка Лугандон" буде і надалі доїти, та тероризувати Україну або «відпустимо» до складу Росії після чергового «народного референдуму». Бо якщо не відпустимо, то знову буде війна не відомо з ким… А Росія велика, ресурси нескінченні, армія в неї найбільша в Європі і т.д., і доведеться поступитися.
А що Росія? - Російська сторона не є стороною у війні (збройному конфлікті) на Донбасі. І саме Україна вперто продовжує стверджувати, що події на Донбасі - виключно внутрішній український конфлікт, «це не війна, а це АТО». Тому Росія – посередник і миротворець.
Українська влада замість правдиво назвати речі своїми іменами, продовжує нахабно брехати своєму народові. А тепер ще і почала цинічно дурити своїх громадян.
У цьому контексті стає зрозумілим підозріле затягування з ратифікацією угоди з ЄС. Стає зрозумілим чому дали вийти терористам з оточення під Слов’янськом і Краматорськом, та чому нікого з представників режиму Януковича не спіймали і нікого не посадили, а усім дали втекти.
Отже, Україна втратила Крим, і він офіційно став суб’єктом Російської Федерації. Україна не контролює частину своєї території у Донецькій і Луганській областях, і в мирний спосіб вже ніколи не поверне її під свою юрисдикцію.
Тепер Україна матиме свою "гарячу точку", "терористичний центр", - своє Придністров’я, Сомалі, чи Лугандон, - називайте, як хочете. Планується, що це утворення буде виконувати для України роль хомута, петлі на шиї, кайданів, чи гирь на ногах.
Що я пропоную? - Пропоную території Донецької і Луганської областей вважати тимчасово окупованими, і не бавитися в конфедерацію, особливі території з окремим статусом. Відгородитися від Лугандону фінансово і юридично до тих пір, поки в зазначених населених пунктах є ворожа армія, а українська армія не має фізичної можливості її звідти вибити. Ми не можемо брати на себе тягар відповідальності за ці території і за цих людей.
Позитивні моменти для України.
Почала зароджувався новітня українська нація.
Нарешті всі зрозуміли, що нам потрібна своя армія і почали її створювати.
Ми будуємо свій кордон.
Ми нарешті розуміємо необхідність вступу до НАТО.
Ми зрозуміли, що Росія наш історичний ворог.
Ми доказали, що Україна не Росія, а «русини-українці» і «московити-москалі», - це різні народи.
Нашим улюбленим гаслом-вітанням на Сході і Півдні України стало «Слава Україні - героям слава», а незабаром стане «Слава нації - смерть ворогам».
Мляво, але відбувається ліквідація п’ятої колони в політичному середовищі та в правоохоронних органах України.
На черзі проведення декомунізації, дерусифікації, деколонізації, люстрації.
Відбувається зростання національної самосвідомості у етнічних українців.
Дехто з російськомовних громадян, дехто з громадян іншого не українського етнічного походження вперше самоідентифікував себе з українцями, бо йде війна і постало питання на чиєму ти боці.
Після пролитої крові ми починаємо цінувати державність і незалежність.
Позитивні моменти для цілого світу (глобальні). (Україна платить за них дорогою ціною).
Війна в Україні дала початок міжнародній ізоляції Росії і падінню режиму Путіна.
Війна в Україні дала початок процесу розвалу Російської імперії.
Сергій Стефанко
Рекомендую.
http://politikum.in.ua/post/30aug2014/comments/452-gelman.html
Лукин: «Никому в Кремле ни ЛНР, ни ДНР, ни Новороссия не нужны. То есть настолько не нужны, что Стрелкова и Бородая убрали именно из-за того, что те в какой-то момент поверили в возможность отделения от Украины и начали движение не в ту сторону. Получить Донбасс и потерять Украину – для Кремля поражение. Лучше было тогда не начинать. Риторика тех, кто сегодня там заправляет, никого не должна обманывать».
На мой вопрос: «А как они собираются не потерять Украину, если накал взаимной ненависти столь высок?». Лукин ответил: «А как французы с англичанами после 100-летней войны помирились? А как русские с немцами?». Они мыслят большими отрезками времени. В том же духе был ответ на вопрос об отрицательном отношении всего мирового сообщества, последствиях для страны и лично для Путина. «Марат, история это не человеческая жизнь, когда надо за 70 лет все успеть. Сегодня так относятся, а через пятьдесят лет – по другому. Какая конституция? Никто не собирается оглядываться на бумажки, когда творится история», - сказал Лукин.
Спрашиваю: «Что тогда является целью? Зачем сейчас ввели войска? Зачем округляют контролируемую территорию, если не для будущей ДНР?»
Лукин: «Забудь про ДНР и ЛНР. Задача состоит в том, чтобы объяснить Порошенко, что он не может победить. Никогда. Войска считай, не вводили. Но введут ровно столько сколько нужно, чтоб Порошенко это понял и сел за стол переговоров с теми, с кем Путин решит. С людьми полностью подчиняющимися. Эти же люди параллельно создадут политическое крыло нынешних сепаратистов в Киеве (может уже создают, я не в курсе)».
По словам Лукина, и Донецк, и Луганск останутся в составе Украины в качестве гарантии невступления страны в НАТО. Смысл требований федерализации в том, чтобы референдум о вступлении в те или иные блоки проходил отдельно по каждому региону, и если хоть один против – страна не вступает».
