Куди не подивишся – усюди репринтні видання політика з вилами. Його копії, копїї з його копій та бліді тіні останніх. А ще – клоуни клонів і клони клоунів. Таке враження, що передвиборні перегони витягнули на світ Божий усе, що було в Україні вбогого, шепелявого та некомпетентного.
Чи бачать люди, кого вони ведуть до влади? Питання риторичне, бо таке ж питання можна було задавати й два роки тому і десять і двадцять. А тепекр ще виникає додаткове питання. Якщо десятки тисяч чиновників попадуть під «Закон про очищення влади», то хто прийде на їхнє місце? Чи не ті, хто за хабарі поступав, за хабарі вчився й за хабарі диплом отримав? Єдина втіха – ті, кого виженуть, також не заслуговують на звання фахівців. Свято некомпетентності не вчора почалось і триватиме ще довго.
Тому поточні зміни політичного краєвиду не стільки втішають скільки насторожують. Насторожує напружена штовханина перед дверима того політичного «Ноєвого ковчегу», що називається БПП. Майже БМП, але вже тепер видно, що місткіший. Такий собі «човник дідуся Мазая» для збідованих звіряток. Різних-різних звіряток. Під крило президентської харизми пішла купа люду з лихо закрученими життєписами. Й не всі з того люду прикрасили БПП. Щось забагато там хлопчиків, що труться біля великих і дуже великих корит. А це, в свою чергу, натякає на договорняки. Які потім вилізуть на поверхню у вигляді різних квотних призначень та решти гелетеїв.
Ще строкатіша «картина маслом» у президентських опонентів. Й у тих, що «опозиційно блоковані» і в тих, що кажуть про «єдність демократичного і націоналістиченого таборів». Їдеш Франківськом, дивишся навкруги і усюди натикаєшся на знайому фізіогноміку. Тобто на знайомі типи «біг-морд». Таких широких, що й на плакат не влазять. Та й імена всі на слуху. Доречним (а головне правдивим) було б таке гасло: «Що не встигли батьки, встигнуть діти!» Але ніхто такого гасла на постери не вивішує. Може тому, що люди замість «встигли» скажуть щось інше?
Слава Богу, в нас на Прикарпатті не тхне «опозиційними блоками». Та й від компартії залишились хіба що смердючі спогади. Ліва ніша майже відкрита. Чому кажу «майже»? Тому що там намагаються щось робити національно мальовані ліваки. Але в них поки що нічого не вийшло. Хоча запит на «лівих» існує. Хтось ним може й скористається. Не тепер. Колись. Адже в морі брехні завжди знайдеться місце для червоної риби.
Ми далі брешемо, далі плутаємось у визначеннях. Називаємо «смотрящіх» менеджерами, дезертирів воїнами, пройдисвітів активістами, шахраїв політологами. Малюємо собі рожеві картинки майбутнього європейського життя і не даємо відповіді на питання: «Як це європейську Україну будуватимуть люди, які до Європи їздили лише з торбами на закупи?»
А назустріч нам лине потік запевнень, присяг та загальних фраз. От беру передвиборну агітку і читаю в ній розділ під назвою «Чого я прагну, про що я мрію?» Себто, про що мріє претендент на крісло у парламенті. Ось він пише (чи йому пишуть його політтехнологи?): «Я мрію про те, щоби моя мама щонеділі частувала родиним (так в тексті з одним «н» - В.В.) обідом своїх дітей, а не виглядала нас із далеких шляхів». Тепло так написано. Близько і зрозуміло простим людям. Але далі кандидат мріє про те, щоби паспорт України «відкривав двері в будь-який університет Європи і світу», «аби я і мої побратими по зброї пройшли звитяжним маршем через український Донбас». Також хороші мрії, але ж якось не в’яжуться з попередньою картиною, де чоловік мріє сидіти в рідному селі на маминій зупі. Може авторам рекламних текстів варто хоча б перечитувати нааписане перед тим як «впарювати» беззмістовну й суперечливу писанину людям «аби сподобалось»?
Й таких прикладів є безліч. На потенційного виборця лине «білий шум» у якому важко, практично неможливо, відділити зерно від полови.
І люди, чиї вуха забиті отим «білим шумом», вже не розрізняють ані світла ані темряви. Вони вже не реагують на позитив, підозріло ставляться до всіх проявів благодійності (це ж, мовляв, підкуп виборців!) і шукають у кандидатів чогось такого, що б вразило їх уяву. Саме на цьому побудовані передвиборчі компанії Ляшка та «ляшкоподібних». Якщо кандидат роками підтримує культуру і спорт, то це не вражає. А якщо він випасає в міському парку крокодила – оце чоловік!
Раціональне в цій передвиборній компанії не працює. Працюють ірраціональні, шаманські практики. І це відкриває небачений простір для безпринципних маніпуляторів-політтехнологів, які варять у своїх казанах зомбуючі технологічні отрути, загортають у привабливі рекламні папірці змістове лайно та знов проштовхують до влади вовків в овечій шкурі або ж сіреньких мажорів з роздутими репутаціями.
На цьому тлі вимальовується завдання-мінімум для тих, хто йде в політику з відкритим обличчям. Воно полягає в тому, щоби не взяти на себе бруд цієї компанії, не розміняти репутацію на дешеві трюки і зберегти себе для тих часів, коли замість клоунів і клонів на арену вийдуть люди справи і люди слова.
Віктор Вінтоняк,
кандидат у народні депутати України
по одномандатному виборчому округу № 83
