На Коломийщині у селі Станиславівка працює ферма з вирощування овець романівської породи. Ця порода відрізняється від інших видів високою якістю хутра, м’яса та молока.
Тут на трьох гектарах землі 35-річний коломиянин Євген Очеретяний вирощує близько сотні овець. Чоловік за освітою перекладач, знає три мови. Крім того, вчився у медичному коледжі, розповідає Фіртка.
За словами Євгена Очеретяного він вирішив зайнятись вівчарством давно. Такий досвід побачив, стажуючись в Німеччині та США.
«Кожен українець десь глибоко в душі фермер. Десять років тому я почав шукати себе. Під час стажування за кордоном моя увага сконцентрувалась на вівчарстві, тому що це той вид тварин, який не вимагає великої турботи. В процесі я познайомився з Агенцією розвитку ОТГ Прикарпаття. Ці люди мене надихнули, допомогли зважити всі "за" та "проти", скласти бізнес-план. З чого починати я дізнавався, відвідуючи тренінги, які організовувала Агенція», - розповів господар.
Євген Очеретяний розповідає, під ведення господарської діяльності Сідлищенська сільська рада виділила йому два гектари землі та ще один фермер придбав за власні кошти. На закупівлю тварин також витратив кошти з власної кишені, трохи допомогли батьки.
«Колись я любив сісти в машину і мандрувати районом та областю. Спершу я взагалі не знав, що це (Станиславівка. – ред.) село, думав, що хутір. І маючи таку мрію, придбав тут землю. А вже потім закрутилось», - зізнається господар.
За його словами, порода романських овець підходить до наших кліматичних умов. При сприятливих умовах можна швидко розвинути поголів'я отари. У планах збільшити їх до 300 та розширити площу господарки до 30 га.
Основним видом діяльності для його господарки стане продаж «мармурового» м’яса та овечих шкур.
«Вівці їдять декілька десятків видів трав, а корови, до порівняння лише 18. З огляду на таке значне споживання зелені, овече молоко за своїми характеристиками є теплим, і воно не дозволяє утворюватись раковим пухлинам у тварин. До того ж перед бійнею організм вівці не виділяє адреналін, котрий, відповідно, не потрапляє до м’яса та не робить його отруйним. М’ясо вівці по праву вважають високоякісним, дієтичним та екологічно-чистим продуктом», - переконаний Євген Очеретяний.
Наступного року планується відкриття сироварні. У ній використовуватимуть не тільки овече молоко, але й співпрацюватимуть з місцевим населенням, братимуть у них коров’яче, козине. Уже розроблений логотип. Підприємство назвуть «Овечка і компанія».
Пізніше господар планує виходити на ринок продажу м’яса.
Проблем з його збутом у майбутньому не повинно бути, оскільки цей продукт вважається дефіцитним.
«Тваринництво як бізнес сьогодні дає чималий економічний ефект прикарпатським господарствам, а діяльність з розведення овець стрімко розвивається. Якщо говорити про село, то тут економічним профілем завжди вважалось тваринництво. Врахувавши всі сприятливі передумови, з’явилась ідея зі створення овечої ферми. Вівчарство, без перебільшення, є сектором економічного зростання, котрий сприяє високій зайнятості населення, збільшенню надходжень, а також розвитку еко-фермерства», - розповідає виконавчий директор Агенції розвитку ОТГ Прикарпаття Максим Чопей.
В Агенції сподіваються, що такі локальні проєкти стануть поштовхом до розвитку сільських територій. До того ж, кажуть, вівчарство розвивати у передгір'ї набагато простіше.
«У нас більше ніж половина громад сільські. Тому важливо знайти правильні інструменти і запропонувати їх уряду, обласній раді. На цьому прикладі можемо показати, що можна робити з землями. Бо, наскільки я розумію, зараз немає відповіді на питання, що робити з селом», - каже Максим Чопей.
За його словами, великих агрохолдингів не цікавить ні сільська дорога, ні школа, ні щось інше, їм важливий власний заробіток.
А село - це перш за все традиції, звичаї.
«Це те, що ми пам'ятаємо з дитинства. Наше коріння йде з сіл. Тому хотілось би, щоб тут було життя. Ми можемо стати мостом між тими людьми, які хочуть розвиватися у цьому плані, і тими, хто вже цим займається. Бо практичний досвід більш ефективніший, ніж будь-які методичні рекомендації», - додає Максим Чопей.
За словами радника з регіонального розвитку ІФ ЦРМС Ігоря Мельничука, на Прикарпатті налічується 765 сіл та 24 селища. Загалом 65% населення області живе в селах.
«Треба спільно шукати нові програми економічного зростання. Наш проєкт зініційований на пошук успішних фермерських господарств. Історія Євгена – це приклад того, як можна переїхати з міста в село, заробляти та мати перспективи для розвитку», - наголосив Мельничук.
Наразі, зізнаються, діюча ферма - це експериментальний досвід. Адже в Україні немає відповідних курсів чи шкіл вівчарства.
Сільська рада йде назустріч, обіцяють в майбутньому вишукувати земельні ділянки, які не обробляються. Можливо для потреб ферми орендуватимуть землю у місцевих мешканців.
«Ми всі йому допомагаємо, хто чим може. Старші жінки фізично допомогти не можуть, але хоча б моляться за нього. Вони часто запитують мене, як там Євген, як працюється йому», - зізнається депутат Сідлищенської сільської ради Ігор Лиско.
Голова Сідлищенської сільської ради Надія Воловська каже, за 17 років її перебування на посаді моментами здавалось, що село занепадає. Та зараз спостерігають протилежну тенденцію.
«Був такий рік, коли у нас було два народження і 36 смертей. Тоді брав страх, що ми зникнемо з карти України. Зараз ми бачимо великий позитив для села у тому, що хтось тут працює. І дуже раді з того, що починають працювати саме молоді інвестори. Ми бачимо, що село починає відроджуватись. Сільська рада вишукує землю, яку можна надати. Я буду допомагати людям, які хочуть працювати на землі, всім, чим зможу», - запевнює Надія Воловська.
За словами молодого фермера Євгена Очеретяного, на початку діяльності була проблема, де брати овець, оскільки племінних господарств у нас немає. Тому доводилось завозити їх по кілька штук з дрібних господарств із Тернопільщини та Львівщини.
«Найбільший прибуток дає овече м'ясо та молочні продукти. Наразі у мене фактично готова сироварня. Наступного року плануємо запустити виробництво крафтових сирів. Не лише з овечого сиру, а й брати молоко у місцевих мешканців», - ділиться планами на майбутнє господар.
Крім цього, шкури овець планують додатково використовувати і під створення чохлів для салонів у автомобілях.
А поки основний акцент господар ставить на збільшенні поголів’я. Доглядає отару сам, мовляв хоче пропустити весь процес крізь себе. Відмічає, проблеми виникають й з ветеринарним супроводом, але тут дещо допомагає його освіта. Інколи доводиться везти овець на лікування в Івано-Франківськ.
«Скажу відверто, в Україні життя не є блискучим. Але попри це я вирішив протурувати цей шлях, довести в першу чергу собі, що життя в селі може бути успішним, бізнес може бути прибутковим. Зараз у мене є 80 яйцематок та близько 20 молодняка. Продовжую збільшувати кількість. Ще не підбивав підсумки, але наразі у все вже вкладено близько 20 тисяч доларів. А коли поголів’я буде хоча б 200 штук - тоді починається момент рентабельності. Якщо говорити в часових рамках, то напевне це відбудеться років через три», - розповідає Євген Очеретяний.
