Гройсманія і Геть-манія. Що потім?

 

 

Козак мав двічі відмовитися від запропонованої Січею йому булави, а за третім разом погодитися, аби стати Гетьманом. Такий був ритуал. І новий прем’єр-міністр вчинив аналогічно. Маємо гетьмана з прізвищем Гройсман (Гриць) і козачим прізвиськом «Я вам всім покажу». Гей-гей-гей !

Утім, справдешній гетьман, звісно, і він же генеральний гармаш заодно, Петро Порошенко, ледь не Дорошенко. А Грицько джура і там, де треба, осавул. Тепер би жити-попивати, гопак гарцювати і горя не знати, якби не інше акме.

А далі у нас… суцільні реформи нового кабміну. І як уже встиг натякнути новоспечений прем’єр – і популярні, ну, і  так собі популярні. Одним словом, недосказаним Гройсманом, - популістичні. Переважно. А як у нас ще може бути у темній промежині великої сучасної  політичної історії ?

Співпраця з МВФ буде поновлена, що означатиме подальший ріст тарифів для населення, витягування передостанньої копійчини, а натомість – інші писані і неписані вимоги МВФ, американців, європейців, а головне українських громадян –  демонтаж олігархату, рекрутизація фахових і чесних суддів, прокурорів, не імітаційна боротьба з політичною і економічною злочинністю, з високою імовірністю, знову лишиться тільки в астралах платонового світу, що з речами на цій землі, де-не-де, надто туго взаємодіє.

Те, що молодості, свіжості і амбіцій пана Гройсмана, навіть при великому і чесному його бажанні, буде недостатньо для ривка «один рік за двадцять п’ять», то про це мовчить лише лінивий, наївний і відданий бепепешник, який же при першому великому « ЙОЙ» побіжить у табір «ми за революцію по-чесному, геть злочинну владу» ну і всьо таке.

Безліч «закритих посад» під видом всіляких експертів,  радників і традиційно заступників з віце-прем’єрами(з яких, ради правди, не всі «фее») це лише вершечок айсберга, який красномовно говорить про ставлеників великих магнатів і що з новим ПМ і КМ правила гри не міняються, вони лише ускладнюються. І то дуже серйозно ускладнюються, щоб не фатально для всіх.

Ахметов, Коломойський, Фірташ, Пінчук – олд-скул; любі друзі Порошенка Ложкін і Кононенко – срібні хлопчики, що потолийно прагнуть стати золотими, до фори і на фіру пацанам – «біглий хороший русскій» Григоришин. Інші дрібніші. І всім рівно-рівненько болить за рідну-рідненьку Вкраїноньку недодеребанену, ще світом цивілізованим незабанену;  і всіх же треба задовольнити, і всі кричать, як голодні грудні діти. А тут ще тобі мільйони співвітчизничків зі своїми канітелями-гантелями.   Завдання не просте у нової команди, аби не посивіти завчасу.

Якщо і когось обділять перед процесом великої приватизації здебільше штучно збиткових держпідприємств і землі, що місійним покликом має виконати цей уряд, то це будуть мільйони українців без мільйонів на рахунках і у сейфах дома – плюс, повторимо, підвищені ціни на все. Ні, звичайно, всю земельку вітчизняні бахматюківські, косюківські і проляшківські агрохолдинги  не скуплять,  їм наразі вигідніше, аби не викидати мільйони на купівлю, а брати в оренду землю, інтереси малих і великих, як не дивно, збігаються. Зате свою цінну і ваговиту лепту, за чутками, отримають  - навіть не американські і французькі інвестори, а китайські. Саме так.

Нібито за це ратує спаситель цілісності українських територій кум Путіна Медведчук і багато хто з оточення Порошенка, не він сам. Мовляв, західні еліти на нас забили, треба з Азією кантос точити, там і бабла мало що менше вже, не треба ніяких пекучих реформ робити та й у Москві китайців охоче слухають, може ще за нас золоте слово підмажуть дяді Вові.

І не думають, що китайці можуть  ті землі продати у Москві, що китайці можуть з тими землями за короткий строк зробити великий шмат пустелі Сахари. Наведу приклад. В Херсонській області одна китайська корпорація орендувала чорноземи, і от після лише сезону використання для ведення сільськогосподарської діяльності  – ділянки виснажили ледь не дощенту. Варварські методи обробки, неймовірна екстенсивність  - гумус вивітрився, як після десяти років насаджень одного соняшнику і ріпаку.

Недаремно у китайців давно існує поговірка, що все і всім дає Дао, але тільки Піднебесна може усім і всіма розпоряджатися, навіть самим Дао. Далеко не факт, звісно, що всі китайці з цією глибоко орієнтальною максимою згодні, але факт, що чимало китайців, принаймні поки що, не гребують брутальними методами як щодо не одушевлених предметів, так і щодо людського ресурсу – неспростовний, на жаль доводиться констатувати.

Але облишмо китайців, бо «наше дао» дає і роздає, як правило, жовтим від заздрості і зажерливості суб’єктам рідної прописки. Так, швидше за все, буде і щодо ринку землі.

Влада, вже яка за рахунком за чверть століття, уперто топчеться на фундаменті «еліта – це гроші, а гроші – це все», моторошно боїться «ставки на не прогнозованих нових». Чи це Саакашвілі, чи це Лещенко, чи бодай Южаніна з не найгіршим для таких часів проектом оподаткування  - категорично ні ! Власники вишок, банків і заводів зі своїми регульованими-рагульованими  менеджерами і просто баригами - куди більш прогнозовані і слухняні, якщо з ними ділитися і з ними рахуватися. Але ж народ з кожним днем все менше й менше толерує підхід елітарності, банально, не зовсім і не всюди справедливо і виправдано, але він хоче більшої егалітарності.

Посутньо сам президент Порошенко, за якого проголосували вочевидь не Фірташ, Львочкін і навіть, можливо,  друг Ложкін своїми власними руками, а мільйони українців,  той самий Порошенко, який гостював  багато і часто на Майдані, метафорично через зговірки з олігархами, незмінними підвладними йому прокурорами та полчищами мордатих чиновників, говорить нам, що ні Майдан, ні ціла країна не належить нації громадян, а таким як він, Львочкін і інші, хто, коли Майдан розгорівся, підкидали дров і підливали води, аби дуло не в одному напрямку, аби не спалило їх і їхні честолюбні плани.

Що буде робити президент і прем’єр, якщо раптом спалахне новий Майдан ? Оголосить «особливий стан», високу хвилю мобілізації на схід – а де-факто «придушення» чи «приспання» протестів ? Варіант насправді дуже ймовірний, але від того тільки більш згубний для влади: з урахуванням бідності, правової несправедливості і ще й відбирання свобод, тільки якщо дійсно не буде широкомасштабного наступу ерефійських військ. Тоді всякі матіоси-мафіоси будуть навколішках благати грушників і феесбешників, аби ті посилали своїх ванюшек з танками на нас ? 

На місці єврейських  правозахисних асоціацій і кухарів кошерних блюд дяді Ізі глибоко би занепокоївся. Чи Вальцман і Гройсман – самогубці, що найбільший гріх в єврействі, а ще причина і привід до зайвого антисемітизму, чи  вони справді намірилися стати новими справжніми українцями  ?  Правдонька, либонько,  глибонько невтішна: як політики це староукраїнці і «дуже старий завіт».

  Потенціяльно Гройсман – це чудовий новий українець, як би він  залишався в кріслі мера і не пхався а-ля Вінніц Пуп з друзями-осликами і пітачками до вулика дуплистого і лункого в древі Центральна Влада. Можливо, що грядущий приклад Гройсмана доведе Садовому, що добрим мерам добрими міністрами і президентами не стати. Можливо, так почнеться розумна децентралізація, що зветься самоуправлінням. Лиш би не на ймення чи діяння без імення федералізація.

Відсутність іноземців в новому уряді говорить не лишень  про те, що чужак лише заважає своїм красти чи вимагає з ним також ділитися, або ж про непримиренність менталітетів, цей  жест також ставить, очевидно, жирну крапку під іншими урядниками-іноземцями. Саакашвілі, як лакмусовий папірець, якого вимагають у Порошенка олігархи  зім’яти, порвати і викинути з країни на всі чотири сторони. І Порошенко, варто очікувати, якщо йому не вдасться особисто переконати Саакашвілі знизити градус критики або не застосовувати взагалі до нового уряду (що Саакашвілі не переконає), своїми руками відправить таки у відставку, а іншими-інших позбавить громадянства. А цього хочуть дуже-дуже багато людей, не мільйони, звичайно,  - з мільйонами. І мільярдами, найпалкіше. Утім, на нову політичну силу, реально чи номінально очолювану хоробрим Міхо, це сильно не вплине.

А от пан Яценюк на пана Порошенка і коаліцію тепер буде сильно впливати. Ми ще може побачимо справжній шантаж, а не ті квіточки відкинутого заплаканого  хлопчика, що були до відставки, від Сені і справжню помсту, адже так багато образ і інтересів збіглося в одну точку.

Коломойського і Хомутинника «Відродження», «Народна Воля»,  мегаолігархічний «Опоблок»,  зговірливі, шустрі мажоритарники і інші відщепенці – це те, що  не лише добавляє голосів новому уряду Гройсмана-Порошенка, а й його, зрозуміло,  може схавати без пережовки, якщо гребсти під себе злато злодіям  давати будуть западло замало.

Ну, звісно, найбільш справді опозиційні, нехай і теж ситуативно, відносно, не до всього і завжди Самопоміч і Батьківщина, ясна річ, клопотів владі дадуть.  Вже вище написав на що може розраховувати Садовий, на що варто, та з Тимошенко точно буде кепський мер Львова, такий як із Саакашвілі губернатор – розмах банально душі  в обох не той, не локальний, не дрібний,  тому вона все буде робити, аби не дати розлетітися країні на хенеери, на сходи-заходи – в час «П», якщо такий настане.  Внаслідок прогнозованих дій Уряду і коаліційної/безкоаліційної  вакханалії, без твердої більшості за пазухою в президента і прем’єра, рейтинги її і її політичної сили будуть рости, як гриби.

Гриби збирають восени, там і вибори, дуже можливо. Через  агонію гармонії інтересів еклектичної  збірної «еліт-олігархів України», через конфлікти всередині псевдо-коаліції. Не тільки Юлія Володимирівна, Михайло Ніколозович і Андрій Іванович розраховують на рясні плоди ближче до восени чи весни наступного року. Б’юсь об заклад,  Буковинський лисий розумник розраховує на погану пам'ять народу і що народ має звичку погане вчора порівнювати з поганим сьогодні, по-консерваторськи через страх перед майбутнім віддавати перевагу минулому. Сто пудів, хлоп ще бачить себе політиком з ОТАКИМ рейтингом і завидні очі Сірьожі Сильного.

Рейтинги станом на сьогодні показують, що бренд Петра Олексійовича ледь вигрібає за прохідну позначку «5%», а у Арсенія давно і того нема. І якщо не буде великої війни між БПП і Фронтом, то вони ударять по рукам, аби не ризикувати, проголосувати за зміни до виборчого законодавства, що дозволять, наприклад, долати в Парламент межу не в п’ять відсотків, а в три, а то й цілих два – адже в нас супердемократія, у Рідній Хаті мають бути представлені всі-всі.

Голосів вистачить,  охочих «за» знайдеться за триста, мірою як все більше партій будуть себе дискредитувати популізмом і дурними амбіціями, а на їхньому тлі симпатії українців поляризуватимуться чітко за двома великими берегами «Батьківщина» - «Опозиційний Блок».  Психологічно доведено, що коли дискредитують себе усі, то аби не впасти в повний відчай і безнадію, відкидається усе і мобілізується увага на чомусь одному з того всього  – давно знайомому і найбільш яскравому. Ну а хто в нас найбільш знаний і яскравий ?..

Звісно, Петро Олексійович і соратники ще повністю з сірого глузду на рожеві свічечки не перескочили: якщо там буде «Удар» і знову «Ляшко», то це ще півбіди – для нього, а от коли коридорами Ради закрокують парадно пліч-опліч Дарт Вейдер і Петро Симоненко з Вітренко, то це буде повна біда, не лише для нього, як всі ми розуміємо.

Тому у резерві за найбільш несприятливої ситуації лише черговий «домовлянс», протягування «своїх прихованих» у найбільш рейтингових партіях – і навряд чи це будуть партії Тимошенко і Саакашвілі, куди вірогідніше, це будуть «Опоблок», ну, і всякі там «перспективні», соційологами обіцяючі  «Партії Простих як пень людей», «Воля Народу», що означатиме на практиці ще більше зрощення з олігархатом, по рукам, ногам і акробатично сракам.  І цього разу, ризикуючи сильно, влада буде попереджати власників і членів партій-носіїв не пальчиком, а не реформованими прокуратурою, судами і СБУ. Що навряд чи налякає до смерті олігархів і їх посіпак, та й не зупинить, бо такої прокуратури і таких судів з розгніваним народом не боятися набагато легше. А народ все дужче і пряміше гнівається, теж знайшли коли…

Без сумніву, за зменшення процентно-партійного бар’єру проголосують і  «радикали», і група «свободівців», ясно що «фронтовики», харизматичні одиночні гравці з мріями про власні проекти і навіть Самодостатня «Самопопіч».

Загалом зниження відсоткового бар’єру піде на користь соціально-політичному континууму, новому парламенту. Три потужні партії  - «Батьківщина», майбутня на чолі з Саакашвілі без його присутності в парламенті і, яка не прикра дійсність, «Опоблок». І нарешті довгоочікувана поява об’єднаних у партії громадянських організацій, волонтерських рухів, можливо, новостворена партія Яроша, для багатьох  буде за радість, що «Укроп» пройде, пройдуть і інші.

Однозначно, від нових велевірогідних позачергових парламентських виборів багато задоволених – буде, від їхніх результатів, крім, самої влади. Порошенко і команда Яценюка дійсно буде всіх зусиль докладати, аби вибори відбулися, самі того дико не бажаючи. Прогнозую конфлікти не лише на платформі  інтересів і світоглядів Порошенка-Гройсмана проти Яценюка і олігархів. Думаю, загостриться протистояння між Гройсманом і його вінницькими правими-руками та Ложкіним з Кононенком, тим паче, якщо самим Порошенком у них будуть відібрані регалії в адміністрації і в парламенті – проти президента напряму вони не попруть, а злість на комусь і чомусь прийдеться виміщати.

 Крім того, бепепешна субпартія «Удару» на чолі з Ковальчуком уже має зуб не лише на прем’єра. Бо найхитріший за всіх Порошенко, та його розкусили. Це йому треба було запропонувати Ковальчука Гройсману, аби той завідомо відмовився і аби у Петра Олексійовича було алібі перед давнім союзниками Фірташем та Льовочкіним: «Ну я не впливаю на нього, пацан свабодний і нежонатий».

Так чи йнак, а здається, що конфронтація, конфлікти запрограмовані всією цією бурхливою і в чомусь хаотичною коаліційною машиною на трьох замість потрібних чотирьох колесах.

Чи варто  тримати Петра Порошенка на посаді президента ? Задаються питаннями вже не лише найрадикальніші не з партії Ляшка. Як мінімум до закінчення 2017 – варто, а там 18 і рукою подати до легальних і дуже легітимних виборів – точно не перевиборів. Хіба би влада страх і совість втратила, а народ тільки страх. Так би не бажалося того й іншого, чесно. Як лише бажаніша альтернатива – дострокові президентські вибори за погодженням чинного президента без максимуму адмінресурсу та фальсифікацій. Та й хоч би з ними…

А багато партій вустами своїх членів, малих, середніх і великих, відкрито  заявлять: та нашо нам взагалі ця посада  Прізідєнта ? Скасуймо та й по всьому ! Геть не лише «диктатора», а й крісло «диктатора», високе, велике, м’ягке всередині, дороге, вертливе і пратівне.

Скасуймо !  І тоді стане остаточно відомо «ху із ху». Бо ослаблення інституту президенства це новітня ідея фікс олігархату України і головного зовнішнього ворога України під маскою «сильна парламентська республіка». Без чіткої вертикалі вертикалити країну в свій бік і в свою позу ой як легше.

Правий абсолютно філософ і публіцист Сергій Дацюк, який пише на «Українській Правді», що, крім концептуальної причини найохопніших негараздів української держави – брак у владі достойних еліт, не пов’язаних з олігархатом, міститься також чисто конституціонально-інституціональна. Це є ускладнена розмитість і взаємопоборюваність функцій президента і прем’єр-міністра крізь призму парламентаризму, заточеного передовсім  на інтересах все тих же олігархів. Дацюк пропонує скасувати не президентський чин, а навпаки – прем’єрський. Натомість встановити посаду віце-президента за американським взірцем.

Додам від себе, що модель віце-президента за американським зразком диктує обов’язкову наявність посади сильного президента з конституційно закріпленими обов’язками, але й з більш спрощеною методикою імпічменту, ніж у нас в де-юре парламентсько-президентській державі.  

ХТО ним вбіса може в нас стати за критичної ситуації, коли себе особисто і цю посаду щоразу більше дискредитують раз за разом інші особи з часто однаковими іменами ? На мою думку, це має бути знову не ідеальна людина, людина частково зі старої системи, яка знає про цю систему все і яка буде дійсно її ламати, щоб самозберегтись, позаяк час від часу не мені одному видається, що  надто багато у нас вже людей з влади, що дико не люблять і не цінують не лише цю країну, а й самих себе. Ірраціонали під личиною твердих логіків і прагматиків. А в жінок – трохи інша логіка, і часто виграшна за рахунок, можливо, більшого потягу до життя, збереження життя.

Звичайно, Тимошенко напевно буде не ідеальним президентом, не будучи ідеальною людиною. А хто ідеальний ? Не ідеальні навіть горизонтальні спільноти прозахідних активістів, відповідальних і чесних громадських діячів, а проте, переконаний, що натиск вільних людей і вимога часу в земному розумінні ідеально пересічеться з вертикаллю вірогідного наступного президента. Бо це запорука до виживання не лише горизонтальностей з наступним процвітанням, а й вертикальностей, симбіоз, що приречений на стійкий союз щонайменше на п’ять років. Без цього союзу Тимошенко розуміє, що повторить політичну долю попередників – безславно або безрезультатно. А амбіції цієї дами і любов до влади цього допустити не можуть.

Можливо, тільки трошки кориснішим за пані Тимошенко очільником держави був би пан Саакашвілі, але через відомі причини у нашій державі він не може проявити свій менеджерський і гібридно-авторитарний/гібридно-демократичний  характер і хист, тільки такий необхідний першій особі в державі за нинішніх умов в нинішньому часі.

Бідний Петро, дай Бог, аби він залишився гетьманом Порошенком і не став козаком Дорошенком постфактум в добу руїни. Час і вихід ще є.  Теоретично президент і новоспечений прем’єр можуть ще багатьох приємно здивувати і не багатьох не приємно. Можливо, якраз тоді, коли зачують загрозу своєму буттю. І дуже можливо, що зачують дуже скоро, коли навіть не «Фронт» самий по собі почне муляти сильно їм, а ті, хто має на нього найбільший вплив. Спрогнозую, спробую, конфлікт Гройсмана з Ахметовим за посередництва міністра енергетики і вугільної промисловості Насалика, і не лише з цим олігархом. Тому остаточно списувати чинну владу ще зарано, або в будучному підсумку недоречно, ще й тому, що найбільше вона таки боїться народних невдоволень, а тому повинна, повинна виправлятися, інакше прийде інша.

П.С. Окреме додаткове слово про пана Насалика. «Не вийшло стати мером Франківська, хотілося бути мером Донецька, а розсудилося міністром енергетики – як мером цілої України став Ігорко. Донецькі колишні реги довіряють «бандерівцям», з якими (Насаликом) до-речі колись судився за Калуський об’єкт Ахметов – і програв;  більше за президента і навіть Львочкіна  довіряють – молодець Ігорьок. А Франківськ трохи розумніший за Ахметова. І за Калуш. Значить, буде багатий, коли Русланко розбагатіє більше за Ахметова і всі активи Калуша разом узяті». Ось таке мереживні люди цвірінькають : )


17.04.2016 Яв Назар 2835 0
31.07.2026
Вікторія Матіїв

Віталій Олійник на позивний «Грач» служив у 68-й окремій єгерській бригаді. Після мобілізації чоловік пройшов навчання, вирушив на Донеччину, а вже під час першого бойового виходу загинув. Понад рік сім'я жила між надією та невідомістю, поки не отримала остаточне підтвердження його загибелі.

2473
26.07.2026
Катерина Гришко

На Івано-Франківщині одночасно зростає кількість зареєстрованих безробітних і посилюється дефіцит працівників. Бізнес шукає людей для виробництва, будівництва, транспорту, медицини та сфери обслуговування, однак закрити вакансії стає дедалі складніше.

1321
19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

2625
16.07.2026
Павло Мінка

Як під шумок відставки уряду Рада переписала статтю 301 Кримінального кодексу, прибравши заборону на "доросле кіно".

1711
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

1791
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

2230

Іноді можна зустріти думку, начебто багатство та добробут людини — це благословення Бога, а бідність і нужда — навпаки.

459

Десь на початку місяця у 1991-му на проспекті Шевченка я випадково зустрівся з Сашком Кривенком і він, після короткого – «чим займаєшся?» - запропонував мені написати невелику статтю.

595

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

1805

Фільм революційний, бо має широку візуальну павутину. І в цій павутині кожен буде плутатись по-своєму. Певна категорія буде засуджувати, бо ніби забагато власних інтерпретацій. Але Нолан, можливо, захотів стати сліпим, як Гомер.

1188
06.08.2026

Війна та постійний стрес істотно впливають на харчову поведінку українців.  

29266
02.08.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

11144 2
28.07.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

5148
05.08.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

23381
02.08.2026

Цьогоріч проща на Крилоську гору була особливою, адже вірні та духовенство відзначають 20-ліття відновлення акту коронації чудотворної ікони. Як і останні кілька років, основний намір паломництва — безперервна молитва про мир та перемогу України у війні.  

1582
01.08.2026

У Святому Письмі є притча, що вчить милосердю і взаємодопомозі, яку часто наводять як приклад для сучасного суспільства.  

6106
25.07.2026

У відпустовому центрі в Погоні 19–20 вересня відбудеться Міжнародна проща вервиці. Для паломників підготували дводенну програму, яка включатиме спільну молитву, Хресну дорогу, архієрейські богослужіння, нічні чування та поклоніння Пресвятим Тайнам.

2187
29.07.2026

Зеленський змінює настрій у Вашингтоні, — стверджує видання Politico. Такі висновки видання робить за результатами перебування в США президента України, де він зустрівся з Дональдом Трампом в Білому Домі, відвідав похорони сенатора Ліндсі Грема (автора закону про «пекельні санкції» США щодо Росії) та виступив перед сенаторам обох партій — республіканцями та демократами.

819
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

1143
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

2115
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

2577