Hi, I’m from Ukraine and I need your help

“Hi, I’m from Ukraine and I need your help” — ці слова я повторюю по декілька разів на день. Частіше, ніж хотілося б.

Я справді потребую допомоги: як дістатися до того чи іншого місця, як придбати квиток, їжу чи воду, де зареєструватися для роботи — все для мене нове й невідоме.

Війна закинула мене в країну, мови якої я не знаю, тому я відчуваю себе ще більш безпорадною. Я довго вивчала англійську, вдосконалювала її та практикувала, в підсумку вона мені навіть не пригодилася. Доля вміє сміятися, а війна — знущатися.

Це не текст про туристичну поїздку чи відпочинок, і не про страждання, швидше — спроба порефлексувати та усвідомити те, що відбувається з тими, хто поїхав, а не залишився.

По мірках України я непогано жила до війни — гарна посада, зарплата, якої вистачає, власне житло. По мірках країни, де я зараз тимчасово перебуваю — бідний біженець. Тут я людина з великим багажем минулого і майже без майбутнього.

читайте також: ЖИТТЯ В ЧАСІ ВІЙНИ. Тиждень другий…

Мені часом натрапляють на очі пости у фейсбуці про те, що біженці скоро будуть війну згадувати тільки “попиваючи латешечку у гламурній кафешечці”, що всі, хто поїхали з України “зрадники й щури”, а ті, хто залишилися — “стоять і захищають країну своїми спинами”.

Перше, що хочу сказати, що ви, очевидно, не розумієте значення “біженці”, бо біженці не сидять у гламурних кафешечках, попиваючи латешечки.

Бути біженцем — це величезний виклик, бо складнощі не закінчуються одразу після перетину кордону, тільки починаються. І, щоб потрапити за кордон, треба пройти дев’ять кіл пекла по Данте.

Та й, опинившись у безпеці, психологічний фон автоматично не вирівнюється — повірте, я б з радістю хотіла осягнути розумом як я можу досі чути звуки сирен за тисячі кілометрів від війни і зрозуміти як перестати бачити дуло автомата і невідомих чоловіків у балаклавах, які погрожують “розстріляти на місці за законами воєнного часу”, як тільки я закриваю очі.

 

Війна не торкнулася мене безпосередньо, але я відчула її побічно. Залишатися у своєму житлі стало небезпечно, у мене були лічені години, щоб зібрати все своє життя у валізу і розпочати нову сторінку. Роботи вже на той час не було. Іншого виходу, аніж евакуюватися за кордон, я не бачила.

Попрощатися із друзями не вийшло, наступний день після того, як я зібрала свої речі, вже рухалася в сторону кордону. Власне, тільки до кордону була можливість поїхати, адже всі квитки на автобуси були зайняті, а Bla Bla Car (польський і український) не пропонував нічого путнього, а якщо й пропонував, то втричі дорожче, аніж зазвичай.

Задумка полягала в тому, щоб доїхати до кордону, перейти його пішки, а далі поїхати у Варшаву, де ми змогли б помитися, поспати і поїсти, а потім рухатися в Німеччину.

читайте також: Що корисно знати вимушеним українським переселенцям?

Власне, ось чому Німеччина — раніше я писала для німецько-українського журналу Gel:blau, тому перше, що мені спало на думку — зв’язатися із редакторкою і запитати чи можу я переїхати в цю країну. Вона ж скинула мені чат допомоги українцям у Німеччині, а там мене знайшла полька Марта, що зголосилася допомогти з житлом.

Найбільше вразила ситуація на кордоні. Уявіть собі ті страшні кадри, які показували про сирійських та африканських біженців, які прориваються на кордонах, штовхають одне одного та сплять прямо на своїх речах. Так-от, ці всі страшні кадри я бачила вживу, тільки замість сирійців та африканців — українці.

На кордоні стояти довелося ні мало, ні багато — 8 годин. До прикордонників ми потрапили десь опівночі, хоча з дому виїхали о 8 ранку. Стояти довелося на ногах під дощем, снігом, під крики втомлених дітей і злих жінок.

Атмосфера була наскільки напруженою, що її можна було різати ножем. Східняки звинувачували західняків у недостатній кількості болю, якого вони зазнали і недостатньо крихкій ситуації, західняки звинувачували східняків у недостатній українськості і тому, що Путін напав.

Жінки кричали на дітей, бо ті плакали, кричали на прикордонників чому так довго, сварилися і безкінечно вияснювали, хто більший українець. Замість об‘єднатися проти спільного ворога, який, власне, нас всіх загнав у це становище, ми шукаємо ворога поряд.

На кордоні було тісно, довелося стояти у накритті із декількома тисячами людей та їхніми валізами.

Щодо зручностей, то і на українській стороні, і на польській були розкладені палатки, де можна було поїсти теплого супу, попити гарячого чаю, кави, на вулиці були біо-туалети, також чергували декілька авто “швидкої допомоги”.

Поляки час від часу приносили воду і бутерброди, військові регулювали рух, бо пішохідна колона була на проїжджій частині, де паралельно із людьми проходили кордон автобуси із евакуйованими.

Поляки дуже лояльно ставляться до українців — кожному приготували пакети із соками, водами, сухофруктами і солодощами, саме проходження зробили спрощеним: у одному віконечку ти «виїжджаєш» з України, в іншому — «в‘їжджаєш» у Польщу.

Прикордонники допомагають жінками із дітьми, розважають, заспокоюють і роблять теплий чай. По ту сторону кордону протяжністю 5-7 кілометрів стоять авто із наліпками “Допомога Україні” і “Гуманітарна допомога”.

На вокзалах у Польщі всюди стоять волонтери, які перекладають з польської, англійської, німецької, російської, грузинської (адже, евакуйовують не тільки українців). Польський оператор мобільного зв’язку Play оформляє безкоштовні сім-карти для українців та надає інтернет і безкоштовні хвилини.

У центрі вокзалу знаходяться люди, котрі наливають теплий суп, роблять чай і роздають бутерброди. Часом можна навіть побачити людей із картонками, де написано, що вони пропонують житло, або транспорт.

Власне, поляки усіма силами показують, хто нам брати. Вони чудово розуміють — якщо не ми, то вони. Розмовляла із полячкою, брат якої — військовий, каже, що ціною українців її сім‘я зараз вдома, а брат має можливість бути із своїми дітьми, бо якщо Україна не витримає, тоді путін піде далі, може початися масштабніша війна, котра вже (без виключень) буде стосуватися всіх. Тому й допомагають всім, чим можуть.

читайте також: "Люди для України": онлайн платформа для оперативної допомоги ЗСУ

Німецька компанія Deutsche Bahn пропонує безкоштовні квитки для українців, для цього достатньо показати український паспорт. Проте, реальність така, що квитки розбирають на декілька днів наперед і доводиться чекати, щоб потрапити хоча б на якийсь потяг.

Також, організовують безкоштовні автобуси до Берліна, але на нього теж складно потрапити, бо бажаючих дуже багато. Тому раджу — беріть квитки якомога ближче до кордону.

Майже на всіх станціях можна пересісти на інший потяг. Ми доїхали до польського прикордонного міста Ржепін (читається, як Жжепін[Rzepin]), пересіли на потяг до Франкфурта [Frankfurt(oden)].

Сказати, що потяг був переповнений — це нічого не сказати, бо люди стояли в тамбурі, одне на одному, дехто просто ззовні тримався за поруччя. Ми доїхали так одну зупинку, перетнули кордон Німеччини, а далі для українців відправили окремий потяг Deutsche Bahn із туалетом, водою, шоколадками і респіраторами.

По приїзду в Берлін [Berlin Hauptbahnhof], по гучномовцях одразу ж українською привітали евакуйованих людей, сказали, що для нас працюють волонтери — у жовтих жилетах англійська та німецька мови, у оранжевих українська та російська. Волонтери поділили людей на окремі групи і одразу ввели у курс справи — для тих, хто має де ночувати стрілка направо, для тих, хто не має наліво. На другому поверсі вокзалу в Берліні розмістили два зали для біженців із дитячим куточком, роздачею їжі і води, безкоштовними сім-картами та навіть імпровізованим спальними місцями.

Якщо у Польщі нас більше жаліли, обнімали і годувати, то німці менш емоційно, але більш суттєво пояснили що далі робити.

читайте також: Медичний Центр святого Луки продовжує надавати безкоштовні послуги (ФОТО)

Я пишу цей текст із західної частини Німеччини, з маленького містечка на березі Рейну, зараз я в безпеці, маю дах над головою і їжу — цього більш, ніж достатньо. Жінка, яка прийняла мене і мою сім’ю чудова, як і її будинок, такої доброти я до себе давно не відчувала. І якщо в Україні я постійно плакала від горя і болю, то прибувши в Німеччину розплакалась, бо не очікувала настільки хорошого ставлення до себе.

Проте, є речі, які я б хотіла донести з висоти власного досвіду.

Перше — якщо у вас менш-більш безпечно і ви сумніваєтесь чи їхати за кордон, чи ні, тоді не їдьте. Сумніваєтесь — отже, не готові. Щоб витримати всі ці поневіряння, потрібно дуже багато мотивації і сили.

Поїхати за кордон теж не легко. Так, тут не літають бомби над головою, не розстрілюють людей, але також страшно, бо невідомість лякає — чужі люди допомагають, але це не довічно, вам доведеться збирати своє життя в кулачок і пробувати власноруч облаштовувати його заново. Коли не володієш мовою — це вдвічі складніше. Але якщо вже вирішили їхати, то не сумнівайтесь жодної секунди.

 

Друге — не всі люди, які втікають за кордон від війни хороші. Бо не всі втікають від війни, дехто просто з України. Від того і вічні претензії і недовольства, а часом скандали і конфлікти і абсолютне невміння поводитися гідно.

Біженство потребує вміння прийняти ситуацію і схилити голову, скидаючи корону, вміння бути вдячними і максимально толерантними. Часом українці створюють скандали щодо неприйнятних умов чи несмачної їжі.

Я вас прошу, не робіть такого, біженство і передбачає тимчасові незручності. Влаштуєтесь краще, знайдете роботу і тоді матимете ті умови, які самі хочете. Якщо люди пропонують вам житло чи їжу, вони роблять це тільки із бажання допомогти, не влаштовуйте скандали і не кричіть. Не пхикайте, якщо вам потяг не такий і вода негазована, колись будуть кращі.

Майте повагу до культури, країни і ментальності тих людей, до яких ви прийшли. Ніхто вас сюди не кликав, як би жорстоко це не звучало. Вони стараються і роблять все можливе, вони хочуть допомогти.

Якщо вам потрібна допомога — скажіть яка, не потрібна — теж скажіть про це. Ніхто не читає ваші думки. Мову країни, в якій ви плануєте перебувати теж потрібно вчити. Хоча б з поваги. Будь ласка, не кажіть, що ви збираєтесь розмовляти російською, а поляки, як хочуть, так вас і нехай розуміють. Їм не потрібно вас розуміти, це вам потрібно з ними намагатися порозумітися.

Поважайте правила країни, в якій перебуваєте. Якщо вас просять вдягнути маску — вдягайте, не треба скандалів про те, що коронавірусу не існує, і взагалі, провідник вас випадково штовхнув ногою і має негайно вибачитися, і що німці дурні, напали на вас у сорок першому. Німці працюють з своїм відчуттям провини, волонтерять і максимально допомагають. Працюйте і ви з своїм відчуттям толерантності і доречності.

читайте також: Як світові зірки підтримують Україну не лише словом, а й ділом

Третє — не виключено, що разом з іншими українцями, у Європу потрапляють завербовані провокатори. На кордоні жінка у цивільному створювала скандали на рівному місці, а в кінці крикнула, що “ви всі тут стоїте, а за три тижня будете так само вертатися назад, бо путін нападе і на Європу, і війна в Україні вам буде здаватися квіточками. Я військова, я знаю про що я кажу”.

Так само були ті, хто дуже явно (навмисне) сварилися і створювали скандали, штовхалися і агресивно поводилися, а на прикордонному пункті виявлялося, що паспорти у них російські і їх нікуди не пропускають.

У німецькому потязі жінка кричала і сварилася із провідником, пробувала його бити ногою.

Я більше схильна думати, що це можуть бути завербовані люди, завдання яких — розхитувати віру європейців до українських біженців. Таке собі штучне нав'язування наративу «українці погані».

Тому, дуже прошу вас, не допомагайте цим людям розчаровувати європейців, будьте людьми, вони максимально стараються допомогти і роблять це від чистого серця. Але якщо матимуть постійну протидію, то дуже швидко втомляться від всього.

Четверте — будь ласка, не звинувачуйте європейців у тому, що вони байдужі до українсько-російської війни. Це не так. Тут майже цілодобово по телевізору показують новинні сюжети про війну, транслюють промови Володимира Зеленського і черги на кордонах, на перших шпальтах газет і журналів наш президент і наша країна, а в розмовах тільки українсько-російська війна.

Поляки самоорганізовуються для того, щоб готувати їжу для прибулих, допомагати з перекладами, роботою, житлом, засобами гігієни та всім необхідним. Німці волонтерять після роботи, допомагають з транспортом, їжею і одягом.

Всі ці люди також надсилають фінансову допомогу Україні. Не треба думати, що їм байдуже чи звинувачувати в тому, що вони не відчувають причетності до нашої війни.

Згадайте себе 10-15 років тому, коли у новинних сюжетах розповідали про бойові дії десь у світі, хіба ті війни вам здавалися власними? Так само з усіма: допоки не торкнеться особисто, ніхто ні про що не задумається.

Повірте, європейців це теж вже торкнулося — через війну багато заводів, які базувалися в Україні та виготовляли деталі для виробництва у інших країнах закрилися або частково закрилися.

Аналітики вже говорять про те, що закриття 50% таких виробництв призведе до катастрофічних наслідків для багатьох компанії. Зараз вони терміново намагаються перенести такі виробництва в інші країни, але це теж затратно. Хліб подорожчав через неможливість купувати пшеницю у росії. Пальне також піднялося в ціні. Вони теж відчувають війну, хай навіть мінімально. 

П’яте — будь ласка, не стигматизуйте тих, хто поїхав за кордон під час війни. Вони не винні в тому, що захотіли для себе безпеки. Врятувати себе і своїх дітей теж важливо.

Можливо, пізніше ці діти, отримавши новий досвід і освіту іншої країни, захочуть повернутися в Україну, щоб допомогти її розбудовувати, щоб передати свій досвід, відкрити бізнес і створити робочі місця. Ці люди нікому не допоможуть, якщо будуть неживими. І для того, щоб бути хорошою людиною, не обов’язково увесь час щось терпіти чи страждати. Поставтеся із розумінням до цього.  

Зараз я в нестійкій позиції. У мене немає ніяких планів, бо війна поставила життя на вимушену павзу.

Але я точно знаю, що навіть найтемніший час варто проживати з найвищою гідністю.


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

Російський бізнесмен запропонував за голову Путіна 1 мільйон доларів

"Люди для України": онлайн платформа для оперативної допомоги ЗСУ

Чи існує інша росія? Чи існують інші росіяни?

Репортаж з оточеного Херсону: окупанти планують криваві провокації та зміну влади

ЖИТТЯ В ЧАСІ ВІЙНИ. Тиждень перший…

Дерматолог розповіла про вплив коронавірусу на стан шкіри 


15.03.2022 Роза Мартинюк 8804
Коментарі ()

31.07.2026
Вікторія Матіїв

Віталій Олійник на позивний «Грач» служив у 68-й окремій єгерській бригаді. Після мобілізації чоловік пройшов навчання, вирушив на Донеччину, а вже під час першого бойового виходу загинув. Понад рік сім'я жила між надією та невідомістю, поки не отримала остаточне підтвердження його загибелі.

1163
29.07.2026
Катерина Гришко

На Івано-Франківщині одночасно зростає кількість зареєстрованих безробітних і посилюється дефіцит працівників. Бізнес шукає людей для виробництва, будівництва, транспорту, медицини та сфери обслуговування, однак закрити вакансії стає дедалі складніше.

859
19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

2211
16.07.2026
Павло Мінка

Як під шумок відставки уряду Рада переписала статтю 301 Кримінального кодексу, прибравши заборону на "доросле кіно".

1296
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

1428
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

1864

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

1395

Фільм революційний, бо має широку візуальну павутину. І в цій павутині кожен буде плутатись по-своєму. Певна категорія буде засуджувати, бо ніби забагато власних інтерпретацій. Але Нолан, можливо, захотів стати сліпим, як Гомер.

834

Як влада дає метастази від людини до інституцій і чому держава має вміти пережити своїх лідерів

528

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

1363
28.07.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

4815
23.07.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

5989
17.07.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

5520
25.07.2026

У відпустовому центрі в Погоні 19–20 вересня відбудеться Міжнародна проща вервиці. Для паломників підготували дводенну програму, яка включатиме спільну молитву, Хресну дорогу, архієрейські богослужіння, нічні чування та поклоніння Пресвятим Тайнам.

1810
23.07.2026

На початку серпня Івано-Франківщина прийматиме дві всеукраїнські прощі — до галицької чудотворної ікони Матері Божої у Крилосі та до відпустового центру блаженного священномученика Симеона Лукача у Старуні.  

1661
19.07.2026

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

7744
15.07.2026

З 3 по 9 серпня у селі Погоня відбудеться дитячий християнський табір «7 дарів Святого Духа. Веселі канікули з Богом – 2026».

1395 1
28.07.2026

Акторка Івано-Франківського драмтеатру Мирослава Полатайко зізнається, що в дитинстві не мріяла про сцену та не любила виступати перед публікою. Попри це, родинні традиції, підтримка близьких і наполеглива праця допомогли їй знайти своє покликання та полюбити акторську професію.

6176 2
29.07.2026

Зеленський змінює настрій у Вашингтоні, — стверджує видання Politico. Такі висновки видання робить за результатами перебування в США президента України, де він зустрівся з Дональдом Трампом в Білому Домі, відвідав похорони сенатора Ліндсі Грема (автора закону про «пекельні санкції» США щодо Росії) та виступив перед сенаторам обох партій — республіканцями та демократами.

366
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

757
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

1742
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

2188