В світовій фантастиці є такий популярний сюжет. Інопланетяни (такі бридкі злозвіздючі косміти) накривають маленьке земне містечко куполом. А потім дивляться, як після безуспішних спроб вибратися з пастки, земляни починають нищити один одного, змагаючись за останній шматок їжі та останній ковток повітря. І Шеклі і Кінг і ще хтось там з американців та північних братів писали у тому напрямі. Маю відчуття, що такий «купол» можна використати як символ технології знищення окремо взятого міста.
Як на мене, космітського непроникного куполу тут і не треба. Треба просто залишити місто на волю його мешканців й не лізти до них із порадами, проектами та інвестиціями. Тупо не лізти і не намагатися. Казати містянам: «Які ж то ви, вашу мутєр, класні хлопи! Які з біса високодуховні! Шануйтеся!» І таке інше плюс кросворд на останній сторінці. Місто потроху-потроху почне шизіти. Обирати на посади клоунів, тонути у плітках, сперечатися про локації монументів і занедбувати залишки виробничого потенціалу. Така собі «технологія м’якої ізоляції». А весь зайвий креативчик спрямувати в соціальні мережі. Нехай собі товчуться на фейсбуці, демонструючи собі подібним написи на футболках та коментуючи спортивні пригоди.
Два-три роки і таке шизонуте місто можна брати голими руками. За яйця чи то за ратушу – що там стирчить за те і брати. Якраз під час суперечки про дату Дня Міста. Або щодо розташування монументу. Дві какашні «мікропартії» сперечатимуться, аж пір’ячко летітиме: й де б то краще встромити суперважливого для громади і світового прогресу пам’ятника. А тут прийдуть такі серйозні хлопці і скажуть какашнікам: всьо шо ваше стало наше. А ті їм: «Чекайте, вступіться зо тим вашим всім, ми тут вкрай необхідний монумент ставимо. На перетині цих от вулиць. Саме тут, тут, тут! І нехай тоті поздихають!».
І все.
