«Маленькі, загнані звірята», — історія франківчанки, яка вдочерила сестричок

Впродовж п’яти років в Івано-Франківську усиновили 19 дітей. Проте, відвертих історій про це майже ніхто не розповідає.

Нам все ж вдалося розшукати жінку з Івано-Франківська, яка розповіла про власний досвід вдочеріння. Звісно, з етичних міркувань ми не називатимемо реальних імен та прізвищ.

Про те, яким був шлях до батьківства, з якими викликами стикаються люди, які вирішили усиновити дитину та як адаптуються до нормального життя мешканці дитбудинків — далі у розмові з журналісткою Фіртки.

«Заради цікавості я почала гортати сайт»

Жінка розповідає, що вперше про усиновлення замислилася після народження першої дитини. Згодом у сім'ї народилось друге дитя. Тоді питання про усиновлення відійшло на останній план. 

«Якось після народження дочки, я сказала, що можливо, колись усиновлю дитину. Ну знаєте – сказала та й сказала. Потім в нас народився син. Вирішила, що одного хлопця аж забагато. Ми не планували більше дітей, а про всиновлення навіть не думалося. Я не була готова до цього.»

Проте, одного разу подружжя таки зайшло на портал з історіями дітей-сиріт. Заради цікавості гортали сайт, дивилися і … шкодували їх.

«Ось, власне, ми гортали сайт і бачили, що там багато дітей старшого віку. А потім в один момент з'явилося багато історій маленьких дітей. Ми розуміли, що підлітки можуть дати собі раду, а малюки... Їхні очі, після життя в дитячому будинку, стають однаковими. Спустошені такі…Тоді починаєш по-іншому дивитися на дитину. Мені було їх дуже шкода. Приїхати у дитячий будинок, допомогти чи обдарувати дитину – для мене це не вихід. Це спонсорство не в те русло. »

«Чоловік був проти»

Згодом жінка наважилася та вирішила усиновити двох дівчаток-сестричок. Поговорила з чоловіком. Після розмови зрозуміла – про ніяке усиновлення не може бути мови.

«Я відповіла чоловіку, що може участі в цьому процесів не брати і я зроблю все сама. Попередила його, що йому так чи інакше доведеться підписувати різні документи. Через деякий чоловік погодився - сказав, що готовий бути повноправним усиновителем.»

Двоє дорослих дітей подружжя від початку зраділи новині, що матимуть двох сестричок. Але знайшлися й ті, кому рішення щодо вдочеріння не сподобалося.

«Наші біологічні діти зразу прийняли дівчаток. Моментів «не сприйняття» не було. На жаль, одній бабусі така ідея не дуже сподобалася, а інша навпаки – тішиться!»

«Шлях не легкий, обдумувати все - дуже важливо»

Рішення про усиновлення варто приймати самостійно. Радитися, каже жінка, слід лише з чоловіком\дружиною та дітьми. Решта родини – табу.

«Якщо ви вирішили всиновлювати дітей, не треба назагал це обговорювати з родиною. Є дружина, чоловік, діти – з ними варто радитися. А от на сімейних радах зі старшими членами родини ви не матимете власної думки. На вас будуть тиснути. Рішення маєте приймати лише ви.»

Порадившись одне з одним, подружжя почало збирати документи. На щастя, всі процедури пройшли дуже швидко.

«З документами не було проблем. На початку березня ми стали на облік, а у квітні ми вже могли забирати дітей. Та і грошей зайвих не платили. Все чітко у рамках закону та вимог.»

«Ці діти не знають іншого життя поза дитбудинком»

Серед міфів про усиновлення є те, що діти радісно йдуть з дитячого будинку. Насправді, вони цього бояться, адже, не знають, що їх чекає за межами закладу. Варто бути готовим до того, що дитина не захоче йти з батьками.

«Нам довелося докласти зусиль, щоб посадити дитину у машину. З меншою дівчинкою було просто, дитина у півтора роки ще мало, що розуміє. А от зі старшою, їй було два з половиною роки, було складно. Вона старалася вирватися, втекти. Ледь вдалося її посадити у машину. Заманювання цукерками, ляльками - не допомогало. Цілу дорогу ми говорили, що вже виходимо, ось-ось і дім. Ми були готові до всього... Вона не хотіла нічого - дитина боялася.»

«Як маленьке загнане звірятко»

Після того, як дівчат привезли додому вони були схожі радше на маленьких загнаних звірят. По приїзді старша дівчинка залишилася стояти у кутку будинку – такі діти звідусіль чекають небезпеки.

«Проблемно було виходити гуляти. Вона не розуміла, що може вийти на вулицю і просто так бігати. То було літо, двері нашого будинку постійно відчинені, але вона не наважувалася переступити поріг. Я бачила цей страх з самого початку. Лише через три дні вона вийшла з дому і дивувалася, що навколо на подвір’ї є квіти, травичка, газон. Пізніше я їй запропонувала вийти за межі подвір’я. Вона відмовилася. А ми і не тягнули її. Коли вперше прогулялися вулицею, то вона чимдуж бігла додому.»

Щоб діти могли адаптуватися і звикнути до батьків, родина часто та багато подорожувала.

«Ми не ходили по гостях – ми їздили в гори, на річку. Багато часу були разом і довкола нас не було «чужих» людей, які могли б їх сполохати. В такі моменти діти постійно розкривалися. Таким чином ми і вийшли з цього «переляканого» стану.»

«Вони кидаються на їжу»

Діти з дитячих будинків зазвичай «кидаються» на їжу. У старшої дівчинки досі залишився страх відсутності їжі.

«Старша важко проходила адаптацію. Навіть, коли вона вже наїлася, то все рівно просить ще. А потім каже, що не хоче. Питаю, навіщо ж просила, каже – не знаю. Я їй пояснюю, що ти доросла дівчинка, ти маєш себе контролювати. Є ще у неї такий страх відсутності їжі. А менша у пів року сама собі тримала пляшечку. Мені важко уявити, щоб мої діти навіть у рік тримали самі собі пляшечку.»

«Не треба змушувати себе до ніжності»

Заставляти себе обіймати, цілувати дитину – не треба. Це все приходить само собою. Дитина відчуває «неприродність». А всі ніжні почуття, за словами жінки, приходять з часом.

«Старша сама підбігала цілувати, їй байдуже куди – обличчя, руки. На запитання чому вона це робить казала, що не знає. Мабуть, так заслуговувала до себе увагу. Дівчинка старалася у всьому догодити, аж занадто. Хочеться, щоб дитина тебе сприймала як маму, а не як якогось божка.»

Менша дівчинка ж навпаки - не звертала на себе уваги.

«Вона старалася зайвий раз не нагадувати про себе: не плакала, могла скривитися і відразу ж з’являвся погляд загнаної тваринки. Я розуміла, що дитина травмована, навіть така маленька, вона не реагувала на емоції, ласку.»

«Ми вчимося граючись»

За словами жінки, не можна тиснути на дітей. Вони до цього готові, але така практика не дасть результату. Стриманості й поміркованості дівчаток вчать іграми.

«Ось, вона три кроки біжить і зупиняється. Кажу «стоп» і дитина тепер знає, що має зупинитися і не бігти далі. Спочатку у 2.5 роки у мене був для неї кіндер-повідок. Коли йшли гуляти, то я боялася «загубити» дитину у натовпі: менша була у візочку, а старша бігала довкола.»

«Не можна бити сестричку»

Категорично не можна бити дітей. Це у родині табу. І сестричок навчають не ображати одна одну.

«Молодша не дуже до цього дослухається. Їй приділялося більше уваги, бо в неї слабший імунітет. Вона зрозуміла, що їй часом більше дозволялося і зараз вміло цим користується. Попри заборону, вона може підійти - вщипнути, потягнути за косичку сестричку чи резинку у неї стягнути.»

«Наші дівчатка сестрички, але вони не схожі»

Хоч дівчата і сестри, проте, не схожі, каже жінка. Ні зовні, ні характерами.

«Старша – активна, лідер, ведуча. Молодша спокійніша. Вона копіює старшу у всьому. Ми навіть стараємося, щоб вони були більше часу окремо. Бо тоді в нас не буде молодшої – буде дві старші доньки.»

«Ці діти балувані більше»

Обом дівчатам дозволяється більше, ніж біологічним дітям. Вони навіть нарікають, що мама їм не дозволяла того, що зараз можна сестрам.

«Раніше одна з дівчаток була у захопленні від старшого сина. Зараз йому 27 років, а їй вісім. Вона постійно біля нього поруч і щось його повчає! Він вже навіть каже, що вона йому набридла. Постійно дістає його: «Ти не правильно це зробив, ти не там поставив. А ти не зробив так, як мама…». Так, дівчинці у вісім років можна робити зауваження дорослому чоловіку (сміється жінка)

«Я все контролюю»

Не оминуло уваги вдочеріння і сторонніх людей. Сусіди розпитували жінку, що це за діти, звідки.

«На це у мене є одна відповідь: «Ви дорослі люди, не знаєте звідки діти беруться?» І більше питань не ставлять. Поки що мені вдається все контролювати. Я завжди намагаюся пильнувати особисті кордони, свою територію, мені важливо знати, що дітям ніхто не зашкодить і не травмує.»

Люся Грибик


10.08.2020 Люся Грибик 18194 1
Коментарі (1)

Наталя 2020.08.15, 12:41

Дуже добру справу зробили. Ощасливили дітей. Молодці!

13.03.2026
Павло Мінка

Лісова мафія та злочини проти природи: ексклюзивні дані від поліції та прокуратури — спеціально для Фіртки.  

2204
09.03.2026
Вікторія Матіїв

У розмові з Фірткою Надія Левченко розповіла про шлях до сцени, пам’ятні ролі, режисерський дебют та те, як війна змінила її творчість і ставлення до мистецтва.  

1112
04.03.2026
Вікторія Косович

Від оборони Києва до боїв на Донбасі, від поранень і втрат до психологічної реабілітації та роботи в Офісі Омбудсмана — ветеран Максим Кремінь в інтерв'ю розповів Фіртки про службу, труднощі повернення та те, що справді потрібно ветеранам після війни.

1418 1
01.03.2026
Вікторія Матіїв

«Він був неймовірно цілеспрямованим. За що б не брався — усе в нього виходило. Прекрасно малював, обожнював читати. Займався спортом», — згадує Наталія Погоріла свого чоловіка, полковника Повітряних сил Юрія Погорілого.  

2286
22.02.2026
Павло Мінка

Ексклюзивні дані поліції — спеціально для Фіртки.  

3761
18.02.2026
Діана Струк

В інтерв'ю журналістці Фіртки Тарас Прохасько розповів про дитинство, вибір біології замість радянської літературної школи, роль письменника під час війни та значення премій для творчого життя.

2722

Конфесійні зміни у Красноїльській церкві почалися з поминання російського патріарха та розповсюдження нових, друкованих Церковних календарів.

749

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

2502

Багато людей використовують мобільні застосунки, щоб підтримувати релігійні практики, молитися, читати священні тексти або отримувати духовну підтримку щодня. Кожна із відомих церков чи відомих релігій створює мобільні застосунки для своїх вірян.

927

«12 лютого сего року відбуло ся інавгурацийне представленє нового нашого «Товариства «Українського народного театру ім. І. Тобилевича». Йшла вистава столітньої, та мимо сього все сьвіжої і молодої «Наталки Полтавки», - свідчить 42-е число газети «Діло» 1911-го року.

1379
10.03.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

2476
04.03.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

2545
27.02.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

3133
10.03.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

19918
05.03.2026

Зустріч відбудеться у першу суботу місяця, 7 березня, біля чудотворної ікони Богородиці. Мета заходу — духовно об’єднати вірян у молитві за Україну, за подолання особистих труднощів та довірити їх Непорочному Серцю Богородиці.

1452
03.03.2026

Перша заповідь Божого Закону нагадує: не можна ставити на місце Бога ні людей, ні речі, ні будь-які сили.    

21446
27.02.2026

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

9254 1
10.03.2026

Письменник і журналіст Олег Криштопа став лауреатом Шевченківської премії. Також у номінації «Театральне мистецтво» нагороду отримала режисерка Оксана Дмітрієва.  

796
12.03.2026

Опитування проводилося з 2 по 6 березня. В ньому взяли участь 1200 осіб.  

706
09.03.2026

В Угорщині 12 квітня вибори до парламенту. Останні соціологічні дослідження свідчать, що партія антиукраїнського та антиєвропейського прем’єр-міністра Віктора Орбана «Фідес», яка багато років при владі, має реальні шанси вибори програти.

1451
02.03.2026

Колишній спеціальний посланець Трампа генерал Кіт Келлог розповів, чому Путін насправді в пастці і чому підхід Білого дому до російсько-української війни як до бізнес-угоди є стратегічною помилкою.  

1230
22.02.2026

«Поки Путін у відчаї зволікає, час на боці України. Росія зазнає непомірних втрат наближаючись до четвертої річниці війни», — так описує ситуацію в російсько-українській війні британська The Telegraph статтею колумніста Самуеля Рамані.

1603