Скандал навколо звернення Івано-Франківської міської ради щодо посилення інституту сім'ї: ніякої дискримінації жінок чи заборони абортів, як це роздули в медіа
Нещодавно на Instagram-сторінці ГО «Марш жінок», з’явилася інформація, яку активно поширили місцеві та всеукраїнські медіа, — Івано-Франківський окружний адміністративний суд скасував звернення міськради від червня 2025 року, яке «забороняло аборти» та «захищало життя ненароджених дітей».
Рішення ухвалили 29 жовтня за позовом місцевої активістки Олі Кукули-Новак, яку представляла адвокатка Оксана Гузь. У публікаціях ідеться, що суд визнав перевищення повноважень міськради в питаннях абортів, а саме звернення — дискримінаційним щодо жінок.
Втім, аналіз судового рішення свідчить, що у ньому немає згадок про заборону абортів чи обмеження репродуктивних прав. Суд розглядав лише процедурний аспект — чи мала міська рада повноваження ухвалювати подібне звернення до органів державної влади.
Тобто рішення стосується перевищення компетенції, а не змісту звернення. У документі, який ухвалила міськрада в червні, йшлося про підтримку сімейних цінностей і демографічну політику, а не про обмеження прав жінок.
Так, поширені формулювання про «заборону абортів» не відповідають суті судового рішення.
- По-перше, спірний документ має рекомендаційний характер, і там висловлено негативне ставлення до абортів, але це не закон, обов'язковий для виконання. Формулювання «захистити життя ненароджених дітей» не означає заборони абортів. Аналогічно посилання на клятву Гіппократа («я не дам жодній жінці абортивного песарія») не є нормативним приписом, а більше схоже на заклик до діалогу.
- По-друге, суд взагалі не розбирав тему порушення прав жінок на аборти. Взагалі. Ще раз: взагалі. Він стосувався повноважень міської ради: чи може вона писати рекомендаційні листи? Але активістки понесли: «Це перше судове рішення в Україні, яке підтвердило:
- місцева влада не може втручатися у репродуктивні права;
- права жінки на власне тіло – це частина конституційних свобод;
- політичні декларації не можуть обмежувати доступ до медичних послуг».
Але суд взагалі не розглядав ці питання та не приймав щодо них рішень.
- По-третє, суд прямо визначив, що в спірному документі немає дискримінації.
- По-четверте, ГО «Марш жінок» не існує в реєстрі (є благодійна організація), а позов подавала активістка як фізична особа, а не громадська організація.
Але для рейтингу новини та імовірного піару активісток краще ж гучні епітети: «протиправне», «дискримінаційне», «перше судове рішення, що місцева влада не має права втручатися в приватні рішення щодо тіла та медичних послуг», «суд створив практику, яка захищає конституційні права жінок на рівні місцевого самоврядування».
Проте, для достовірності треба було б ознайомитися і зі скандальним зверненням Івано-Франківської міської ради, і з рішенням суду.
Звернення Івано-Франківської міської ради: сімейні цінності, виплати за дитину, засудження абортів
27 червня 2025 року Івано-Франківська міська рада ухвалила звернення до Президента України, Верховної Ради та Прем’єр-міністра (рішення №102-53).
Документ починається з констатації демографічних викликів: скорочення населення, наслідків війни, міграції, високої кількості розлучень і низького коефіцієнта народжуваності — 0,7 при необхідному для відтворення 2,13 на сім’ю.
Автори звернення наголошують на цінності життя і здоров’я людини, посилаючись на Конституцію України, і пропонують низку кроків для підтримки сімейної політики. Зокрема, йдеться про відновлення Міністерства у справах сім’ї, запровадження в школах курсу «Основи сім’ї», створення механізмів підтримки багатодітних сімей через доступ до житла, освіти та кредитних програм.
У документі також пропонують переглянути розміри державної допомоги при народженні дітей:
– перша дитина — 100 тисяч грн,
– друга — 200 тисяч грн,
– третя і кожна наступна — 300 тисяч грн,
а для сімей, які виховують п’ятьох і більше дітей, — передбачити безоплатне житло.
Окремий пункт звернення стосується «захисту життя ненароджених дітей на законодавчому рівні». Міська рада пропонує закріпити це положення у Конституції, посилаючись на Конвенцію про права дитини, яка вимагає захисту життя «як до, так і після народження».
Втім, у тексті звернення немає прямої вимоги заборонити аборти чи покарання за їх проведення. Йдеться радше про декларативну позицію — заклик державі обговорити посилення правового захисту життя та підтримку сімейних цінностей.
Але феміністки, напевно, прочитали це як «заборону прав жінок» — бо ж захист сім'ї та ненароджених, на їхню думку, це «дискримінація»? Документ додає проєкт закону про життя від зачаття до природної смерті. Цей текст відсутній у відкритих джерелах, але це ж не наказ, а пропозиція для дискусії.
Фактично йдеться про декларативне звернення, мовляв, є така позиція: за сім'ю і проти абортів. Її висловлює Івано-Франківська міська рада — це думка, бачення, побажання, а не обов'язковий припис.
А що ж було в суді?
Це позов чи маніфест?
А суд дійсно цікавий і показовий: такий потрібно вивчати на юридичних факультетах. Це оціночне судження: обґрунтування позову «на захист абортів» абсолютно маніпулятивне, емоційне та юридично безграмотне, як і рішення судді Могили.
Це оціночне судження: нібито не суд, а піар-компанія феміністичного руху, якій «підіграв» суддя. Дійсно є спірні моменти, на які варто звернути увагу. Причому якщо Івано-Франківська міська рада піде в апеляцію, то при чесному судочинстві виграти її є майже стовідсоткові шанси.
Оціночне судження: уже саме обґрунтування позову виглядає як виступ на мітингу, а не діловий юридичний документ.
Позовні вимоги стверджують, що рішення Івано-Франківської міської ради від 27 червня 2025 року є пропозицією заборони абортів, оскільки в ньому йдеться про захист життя ненароджених дітей.
Насправді це звернення до центральних органів влади з рекомендацією посилити такий захист у контексті підтримки сім'ї та розв'язання демографічних проблем в Україні. Міськрада не вводить жодних заборон, а лише висловлює думку громади щодо можливих змін у законах. Аборти як медична процедура регулюються державою, і текст рішення не змінює цього. Така інтерпретація може здаватися перебільшеною, роздутою, бо фокус на загальній підтримці життя, а не на обмеженнях.
Позивачі вважають рішення протиправним, бо воно нібито виходить за межі повноважень ради, втручаючись в питання, які належать парламенту та уряду. Так ніхто ж не заперечує: рада лише надіслала рекомендаційний лист, де передбачено право пропонувати проєкти законів. Це звичайна форма співпраці між місцевими та центральними органами. А щодо законопроєкту — то не треба плутати рекомендаційну пропозицію із законодавчою ініціативою. Така ініціатива не передбачалася.
Щодо петиції від громадськості, яку рада відхилила, то це не впливає на законність рішення: петиції пропонують ідеї, але рада може їх не приймати з різних причин, наприклад, через дублювання тем.
Позивачі у своєму обґрунтуванні акцентують на листі від Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ як на підставі для рішення ради №102-53, стверджуючи, що це робить процес «безпідставним» через релігійний характер і загальний тон.
Насправді звернення від громадських чи релігійних організацій — це звичайна причина для обговорення в раді. Релігійний аспект тут не проблема: рада представляє всю громаду, включаючи вірян, і така ініціатива від Церкви лише підсилює легітимність, бо це голос людей з конкретними турботами про сім'ю та демографію.
Позивачі у справі зазначали, що звернення Івано-Франківської міської ради має «інформаційний характер» і не створює жодних юридичних наслідків. Водночас із матеріалів справи видно, що текст листа ґрунтується на зверненнях громадських організацій та церковних спільнот, які просили підтримати ініціативи щодо захисту життя, сім’ї та народжуваності.
Звернення ради було, по суті, реакцією на позицію частини громади. Використання звертання «Дорогі в Христі» — характерне для релігійної комунікації і не є порушенням офіційного ділового стилю, оскільки сам документ має декларативний, а не нормативний характер.
Аргументи позивачів зосереджувалися на формальних аспектах — наприклад, на тому, що зареєстрованим був лише один супровідний лист. Водночас суть ініціативи полягала в публічному вираженні громадської думки, а не у прийнятті обов’язкового до виконання рішення.
Івано-Франківська міська рада, ухвалюючи це звернення, фактично відреагувала на запит частини місцевої спільноти. У регіоні, де значний вплив мають церковні інституції, така комунікація між владою і релігійними громадами є традиційною практикою.
А що суддя Могила сказав про аборти?
Як би не намагалися позиціонувати цей суд як такий, що «захистив право жінок на аборти», суддя взагалі такого нічого не казав. І про аборти безпосередньо не йшлося, цієї теми торкалися як другорядної.
Суд фактично розглядав два питання:
- Чи може подібні звернення надсилати до Києва Івано-Франківська міська рада?
- Чи є воно дискримінаційним?
Усе. Саме ж звернення не розбирали з метою надати оцінку: не засуджували ті тези, які в ньому.
Почнемо з останнього — розумного та аргументованого, на чому наголосив суддя: дискримінації немає.
Медіа рясно цитують адвокатку «Маршу жінок» Оксану Гузь:
«Це рішення – прецедент. Воно підтверджує, що права жінок на власне тіло і вибір захищені законом».
«За словами команди «Маршу Жінок», це судове рішення має суспільне значення, яке виходить за межі конкретного міста. Воно підтверджує, що: органи місцевого самоврядування не мають права втручатися у сферу репродуктивних прав або публічно закликати до обмеження законних медичних послуг», — це цитата з Рубрики.
Якщо порівняти повідомлення в медіа з текстом самого рішення, можна побачити суттєву різницю.
Ключове, на чому зосередився суд, — це питання повноважень органу місцевого самоврядування. Позивачка стверджувала, що міська рада не мала права ухвалювати рішення про направлення рекомендаційного звернення до органів центральної влади. Саме цей аргумент суд визнав обґрунтованим.
У рішенні не оцінюється зміст самого звернення чи його ідеологічні положення. Суд не вказує на порушення прав жінок або на заклики до заборони абортів — мова йде виключно про процедурний аспект: чи може міська рада приймати документи такого типу.
Отже, ситуація навколо рішення суду справді має ознаки маніпуляції. У багатьох публікаціях зазначалося, що суд нібито став на захист права на аборти, однак ця тема у розгляді справи взагалі не фігурувала.
Насправді суд розглядав виключно процедурне питання — чи мала Івано-Франківська міська рада повноваження ухвалювати звернення до центральних органів влади. Водночас саме це рішення виглядає доволі спірним, адже практика ухвалення місцевими радами подібних звернень є звичною та усталеною в Україні.
Місцеві депутати регулярно приймають звернення до Президента, Верховної Ради чи Кабінету Міністрів з різних питань державної політики, і ці документи нерідко отримують офіційні відповіді. Наприклад, Львівська міська рада неодноразово отримувала листи-відповіді від парламентських комітетів, міністерств та інших центральних органів влади.
Ось кілька реальних прикладів звернень від органів місцевого самоврядування до центральних органів влади:
- Кам’янець‑Подільська міська рада: звернення до Верховної Ради та Кабінету Міністрів: https://kam-pod.gov.ua/rada/zvernennya-miskoji-radi. Їх тут нараховується близько сотні.
- Ямпільська міська рада: звернення до Президента України, Верховної Ради та Кабміну: https://yampil-miskrada.gov.ua/zvernennya-deputativ-miskoi-radi-8-sklikannya-10-24-55-06-04-2023/
- Семенівська міська рада: рішення сесії про звернення до Президента України та голови Верховної Ради України. https://semenivka-gromada.gov.ua/docs/439836/
- Київська міська рада звернення до Верховної Ради з приводу ситуації, яка склалася з ігноруванням закону: https://kmr.gov.ua/sites/default/files/241-7814.pdf
При цьому закон дійсно не встановлює спеціальної процедури таких звернень — але й не забороняє їх. Нормативно це лише форма вираження позиції громади, рекомендація або інформування про певну проблему, яку пропонується врахувати на національному рівні. Це не є прийняттям законів чи втручанням у державні повноваження.
Донедавна така практика нікому не здавалася сумнівною, і її ніхто не оскаржував — вона сприймалася як нормальна демократична комунікація «громада → держава». Нагадуємо, що на ці звернення відповідали адресати з Києва, тобто і в столиці їх сприймають як норму. Але в конкретній справі «про заборону абортів» суд фактично створив новий підхід: заявивши, що «таких повноважень в міськради немає», щоб формально задовольнити позов. Таким чином, звична й незаборонена практика була оголошена неправильною лише через надмірно формалістичне тлумачення суддею.
Та і це тлумачення притягнуто за вуха, нібито судді треба було якось викрутися й вигадати формальну причину.
А чи став би адміністративний суд розглядати цей позов?
Ще одне важливе питання — чи мала позивачка взагалі право звертатися до адміністративного суду з таким позовом.
Це не пусте питання: практика адмінсудів полягає в тому, що спочатку особа повинна довести, що її особисте право порушено, і тільки тоді суд приймає заяву. Тому здається, що цей позов про аборти взагалі прийняли нібито «по блату», оскільки стандартна практика адмінсудів у подібних випадках: відхилити.
Суд визнав позивача (мешканку громади) суб'єктом: «кожна особа має право звернутися, якщо порушені її права, свободи або законні інтереси». Але це слабке місце рішення — позивач не довела конкретного порушення саме її прав, а суд прийняв абстрактний «інтерес громади».
У випадку з рішенням про звернення Івано-Франківської міської ради: таке звернення зазвичай не створює юридичних наслідків для конкретної людини — воно лише виражає позицію місцевої влади, яка представляє інтереси громади. Тому й виникає сумнів: яке саме право позивачки порушене? Сам факт того, що міськрада висловила підтримку певній політиці (наприклад, «традиційної сім’ї»), ще не забороняє людині користуватися своїми правами, не накладає обмежень і не змінює її правового статусу.
А може порушене право стосується дискримінації? Дискримінація — це коли рішення чи дія влади створює для певної групи людей реальні юридичні обмеження або нерівні умови. Якщо рішення лише декларує позицію, але не встановлює заборон, не обмежує доступ до послуг, не вводить санкцій чи привілеїв — довести дискримінацію дуже важко. Тому в таких випадках позови часто відхиляють через відсутність порушеного права: без конкретного негативного впливу на особу суд не має підстав розглядати справу по суті.
Попри це, суд усе ж прийняв позов до розгляду — хоча зазвичай подібні звернення не відповідають вимогам адміністративного судочинства і не відкривають провадження. Така вибірковість виглядає щонайменше незвично.
І справді, виникає логічне запитання: чому саме в цьому випадку суд вирішив діяти інакше? Можна лише припустити, що справа виявилася занадто резонансною, аби залишитися поза увагою.
Ремарка для роздумів
Сумнівний позов, рішення про нібито «незаконність» рекомендаційного листа міськради (хоч такі листи — типовий інструмент місцевих рад по всій Україні) та широка медійна кампанія про «захист права жінки на аборти»…
Чому всі ці елементи раптом склалися в одну картину? Залишимо це питання на розсуд читача.
Для роздумів можна зазначити: в Україні є організації, які отримують гранти на правозахисну діяльність. Іноді для звітування перед донорами важливо продемонструвати певну активність, включно з судовими процесами. У таких випадках достатньо, щоб справа була зареєстрована, відбулися слухання й ухвалили рішення — навіть якщо воно формально не має широкої суспільної ваги.
Ця ремарка не стосується безпосередньо конкретної справи чи організацій, про які ми писали, а лише окреслює загальні механізми, які можуть існувати у сфері грантової та правозахисної діяльності.
Висновок
У підсумку, скандал навколо звернення Івано-Франківської міської ради та судового рішення від 29 жовтня 2025 року є яскравим прикладом того, як емоційні наративи можуть витісняти факти, а рекомендаційні листи перетворюватися на «драконівські» заборони в очах медіа та активістів. Наведені фрагменти публікацій та цитати ігнорують суть: суд не захищав репродуктивні права жінок, не засуджував позицію на користь сімейних цінностей і не знаходив дискримінації.
Натомість рішення формально обмежило повноваження місцевої влади на звичайну комунікацію з центральними органами — практику, яка є усталеною по всій Україні та не заборонена законом. Це рішення виглядає вразливим для апеляції, бо суперечить традиції демократичного діалогу між громадами та державою.
Звернення ради, попри контроверсійність, було не більше ніж голосом турботливих громадян: закликом до реальних кроків проти демографічної кризи — від щедрих виплат за дітей до освітніх програм про сім’ю. Воно не обмежувало чиїсь права, а пропонувало дискусію про баланс між захистом життя, підтримкою матерів і конституційними свободами.
На жаль, замість конструктивного обговорення ми отримали маніпулятивний шум, де рекомендації про «захист ненароджених» автоматично прирівнюють до «дискримінації жінок», а сумнівний позов — до історичної перемоги.
Ця історія нагадує: у часи, коли гранти на «правозахист» вимагають «виражених» судових рішень, а медіа шукають сенсацій, ключ до здорового суспільства — у перевірці джерел, читанні оригіналів і толерантному діалозі. Справжній прогрес не в перемогах на папері, а в умінні почути одне одного: і тих, хто турбується про майбутнє націй, і тих, хто відстоює автономію тіла. Лише так Україна може знайти спільний шлях — без маніпуляцій, але з повагою до всіх голосів.
Якщо міськрада таки оскаржить рішення, це стане не лише юридичним, а й суспільним уроком: факти перемагають наративи.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
