На смерть Отто фон Габсбурга, Голови Австрійського Імператорського Дому

Помер правнук молодшого брата найяснішого цісаря Франца Йозефа Першого, син останнього цісаря Австро-Угорщини Карла Першого, Голова Австрійського імператорського Дому Франц Йозеф Отто фон Габсбург. Він прожив навдивовижу довге життя. 20-го листопада йому б виповнилось 99 років. Він народився у глибоких сутінках класичної Європи, пережив Європу модерну, майже пережив Європу постмодерну і приєднався до вінценосних предків напередодні нової Європи, для якої ще не придумали назви. Він був мудрою виваженою людиною і тому залишив по собі більше друзів і шанувальників, аніж ворогів.

 

Визнаний панєвропеєць, аристократ і вчений Отто фон Габсбург був одним із тих небагатьох людей сучасного світу, який не втрачав власної органічності у доторках до пафосних текстів історії. Він і був чимось на кшталт персоніфікованої історії. Він також один був одним із тих небагатьох, кому пощастило побачити як світанок «закону Мора» (комунізму) так і його мирне «згасання», передбачене добродієм Нострадамусом, котрому його предки замовляли гороскопи. Франц Йозеф Отто став Головою Дому у десять років, одразу після передчасної смерті у квітні 1922 року батька – вже тоді неправлячого Австро-Угорського імператора. Отто належав до Восьмого коліна Габсбург-Лотарінгської лінії Дому й до Тридцятого коліна одної із найродовитіших сімей планети – роду з  Haus Habsburg (Maison de Habsbourg). Чотири роки тому він приїзджав до Івано-Франківська. Брав участь у презентації часопису «Четвер», що проходила під егідою культурологічної фундації «Цинамоновий Хрущ». Він був шляхетним і не зважав на дрібниці. Нащадки його підданих дивились на нього із захопленням і здивуванням. Як на гостя з легенди.

 

Габсбургам присвячено безліч історичних новел і досліджень. Древній рід з Ельзасу, першою з відомих історикам постатей котрого став Гунтрам Заможний (+973), захопив у дев’ятому столітті добрі й вигідно розташовані на торгових шляхах землі в Швайцарії, у кантонах Ааргау й Тюргау. Біля 1020 року сини Гунтрама Заможного – Радбот, Вернер, Рудольф і Ланцелін збудували при злитті Аару та Рейну грізний замок Габіхтсбург (Habichtsburg, Гора Яструба), який й дав ім’я династії. Вже в ті роки родина Гунтрама визначила свою «феодальну спеціалізацію». Родина збирала землі у вузлових пунктах континенту. Куди б не прямувала купецька валка, а все одно залишала якусь копійку на митниці з чорно-жовтим габсбурзьким шлагбаумом. Ломбардські, єврейські і вірменські негоціанти завжди знаходили розуміння і партнерство у замках і палацах нащадків Гунтрама Заможного.

 

Тому Габсбурги багатіли. І там, де не могли допомогти собі лицарським мечем, вводили в бій дзвінку монету. І перемагали. Землі збирались, збирались і назбирались в імперію. У 1772 році до чорно-жовтої калитки потрапила земля, яку тоді називали Королівством Галіції і Лодомерії. Тобто, грунти і води колишнього (і призабутого за чотири століття чужого правління) Галицько-Волинського князівства. Під крилами імперського орла Австрії землі древнього князівства знайшли твердий закон, якого їм так бракувало у складі бурхливої і свавільної Польщі.

 

Власне, саме в державних надрах «матки Австрії» і сформувався менталітет галичан, що вирізняє їх з-поміж інших українських суб-етносів. Під тиском повільної, помірно корумпованої і невблаганної австрійської бюрократії гартувався впертий і прагматичний галицький характер, який так дратує іноді «східняків». Напередодні світової війни імператорський Відень, як стверджують історики, взяв курс на створення в межах монархії Габсбургів української автономії. Реальна історія перекреслила цю тенденцію, але вона додала тепла до спогадів галицьких патріотів й до гламурного міфу про «найліберальнішу з імперій». Як то кажуть: найкраща подяка у добрій казці. З усього доброго і злого, що було за півтора століття, «для підсумкової картинки» залишилися ордени і бадьоро закручені вуса «найяснішого цісаря», білосніжний кринолін «імператриці Сіссі» та пишно лакований паровий баняк того першого потягу, що колись прибув до Львівського вокзалу.

 

Тим більше, що потім настали важкі часи. Коли імперія Габсбургів розвалилася, та частина України, що входила до її державного тіла, залишилася у сирітському межипросторі-межичассі. З часом це сирітство набуло форми «прощання з Європою». Тому для нас Отто – був, зокрема, символом тої старої Європи, звідки так нещасливо вийшли й куди більше не повернутися. Позаяк тої Європи вже немає. А є Шенгенська зона і «зона євро», куди ще кілька років тому всі так впевнено йшли багатіти, а тепер роблять розумні обличчя і затягують паски. І де тепер вся надія не на мудрих монархів, а на сланцевий газ та китайські інвестиції. Ще років двадцять тому українські романтики мріяли хоча б про духовне відродження тої центральноєвропейської єдності, яку колись означили кордони Австро-Угорщини. Тепер мрії стали скромнішими. Щось там про туризм і поточний ремонт доріг.

 

Колись галичани до останнього зберігали відданість Карлу – батькові нині покійного Отто. Довше, ніж інші народи Імперії, захоплені національними і соціалістичними революціями. Тепер пересічний наш краянин надовго замислиться, почувши про смерть Отто фон Габсбурга. Сто років стерли блиск титулів, колишні визначеності і зв’язки. Донедавна залишався ще син останнього імператора. Старець з поглядом філософа і орденом Золотого Руна.

 

Тепер і його не стало.

 

Володимир Єшкілєв 

 

 

Отто фон Габсбург (сьомий зліва) в Івано-Франківську в гостях у Благодійної Культурологічної Фундації "Цинамоновий Хрущ

 


Коментарі (3)

Нестор 2011.07.05, 15:25
Відійшла Епоха.... Чи щось добре чекає цей світ? Дуже сумнівно.
Jozef 2011.07.05, 16:36
Дякую Воване.Я просльозився,бо змалечку поважав всю їх родину, а в робочому офісі на стіні вже років шість висит портрет діда покійного- Франца Йосифа 1. Добрі були люди.Най з Богом спочивают.
кака 2011.07.05, 19:18
і от порівнюю з нашими швондєрами - юлькою, тюлькою, вітьками... і щось не порівнюється.....
13.03.2026
Павло Мінка

Лісова мафія та злочини проти природи: ексклюзивні дані від поліції та прокуратури — спеціально для Фіртки.  

2204
09.03.2026
Вікторія Матіїв

У розмові з Фірткою Надія Левченко розповіла про шлях до сцени, пам’ятні ролі, режисерський дебют та те, як війна змінила її творчість і ставлення до мистецтва.  

1112
04.03.2026
Вікторія Косович

Від оборони Києва до боїв на Донбасі, від поранень і втрат до психологічної реабілітації та роботи в Офісі Омбудсмана — ветеран Максим Кремінь в інтерв'ю розповів Фіртки про службу, труднощі повернення та те, що справді потрібно ветеранам після війни.

1418 1
01.03.2026
Вікторія Матіїв

«Він був неймовірно цілеспрямованим. За що б не брався — усе в нього виходило. Прекрасно малював, обожнював читати. Займався спортом», — згадує Наталія Погоріла свого чоловіка, полковника Повітряних сил Юрія Погорілого.  

2286
22.02.2026
Павло Мінка

Ексклюзивні дані поліції — спеціально для Фіртки.  

3761
18.02.2026
Діана Струк

В інтерв'ю журналістці Фіртки Тарас Прохасько розповів про дитинство, вибір біології замість радянської літературної школи, роль письменника під час війни та значення премій для творчого життя.

2722

Конфесійні зміни у Красноїльській церкві почалися з поминання російського патріарха та розповсюдження нових, друкованих Церковних календарів.

749

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

2502

Багато людей використовують мобільні застосунки, щоб підтримувати релігійні практики, молитися, читати священні тексти або отримувати духовну підтримку щодня. Кожна із відомих церков чи відомих релігій створює мобільні застосунки для своїх вірян.

927

«12 лютого сего року відбуло ся інавгурацийне представленє нового нашого «Товариства «Українського народного театру ім. І. Тобилевича». Йшла вистава столітньої, та мимо сього все сьвіжої і молодої «Наталки Полтавки», - свідчить 42-е число газети «Діло» 1911-го року.

1379
10.03.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

2476
04.03.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

2545
27.02.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

3133
10.03.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

19918
05.03.2026

Зустріч відбудеться у першу суботу місяця, 7 березня, біля чудотворної ікони Богородиці. Мета заходу — духовно об’єднати вірян у молитві за Україну, за подолання особистих труднощів та довірити їх Непорочному Серцю Богородиці.

1452
03.03.2026

Перша заповідь Божого Закону нагадує: не можна ставити на місце Бога ні людей, ні речі, ні будь-які сили.    

21447
27.02.2026

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

9254 1
10.03.2026

Письменник і журналіст Олег Криштопа став лауреатом Шевченківської премії. Також у номінації «Театральне мистецтво» нагороду отримала режисерка Оксана Дмітрієва.  

796
12.03.2026

Опитування проводилося з 2 по 6 березня. В ньому взяли участь 1200 осіб.  

707
09.03.2026

В Угорщині 12 квітня вибори до парламенту. Останні соціологічні дослідження свідчать, що партія антиукраїнського та антиєвропейського прем’єр-міністра Віктора Орбана «Фідес», яка багато років при владі, має реальні шанси вибори програти.

1451
02.03.2026

Колишній спеціальний посланець Трампа генерал Кіт Келлог розповів, чому Путін насправді в пастці і чому підхід Білого дому до російсько-української війни як до бізнес-угоди є стратегічною помилкою.  

1230
22.02.2026

«Поки Путін у відчаї зволікає, час на боці України. Росія зазнає непомірних втрат наближаючись до четвертої річниці війни», — так описує ситуацію в російсько-українській війні британська The Telegraph статтею колумніста Самуеля Рамані.

1603