Основою православ’я є автокефалія (авто-сам, кефал-голова).
Це означає, що у кожній країні православна церква є незалежною.
Автокефальна Православна Церква — це помісна Православна Церква, до юрисдикції якої належить певна територія, на якій не повинні діяти інші помісні Церкви без згоди предстоятеля церкви.
Згідно з Апостольськими правилами та правилами Вселенських соборів кожна незалежна держава має право на свою незалежну Церкву.
При цьому константинопольський патріарх у православних вважається старшим серед рівних і виступає в ролі верховного судді.
Право першою визнати автокефалію належить Церкві-Матері, але, як ми знаємо з історії, Московія підкорила собі і територію, і церкву наших предків, тому довший час українці не мали своєї незалежної канонічної церкви.
На території України існувала церква УПЦ МП (Українська православна церква. Московський патріархат) - російська церква в Україні з правами широкої автономії, хоча в канонічному праві таке утворення відсутнє. Так звана широка автономія була першою невдалою спробою приховати свою російську сутність.
Тим не менше, у статуті Російської православної церкви у 10-й главі про філіал церкви в Україні сказано наступне:
«В своей жизни и деятельности Украинская Православная Церковь руководствуется Определением Архиерейского Собора Русской Православной Церкви 1990 года «Об Украинской Православной Церкви», Грамотой Патриарха Московского и всея Руси 1990 года и Уставом Украинской Православной Церкви, который утверждается ее Предстоятелем и одобряется Патриархом Московским и всея Руси…
Предстоятель Украинской Православной Церкви избирается епископатом Украинской Православной Церкви и благословляется Святейшим Патриархом Московским и всея Руси…
Имя Предстоятеля поминается во всех храмах Украинской Православной Церкви после имени Патриарха Московского и всея Руси...
Украинская Православная Церковь получает святое миро от Патриарха Московского и всея Руси..»
Формально (де-юре) ця церква називається просто УПЦ, а букви МП вживаються, щоб розуміти, про яку церкву йде мова де-факто.
У 1992 році проукраїнського митрополита Філарета усунули з посади і призначили митрополита з Ростова - Володимира Сабодана (зараз цей сан займає член Священного синоду Російської православної церкви - митрополит Онуфрій).
Тоді Філарет утворив українську церкву – УПЦ КП (Українська православна церква Київського патріархату).
У відповідь РПЦ і УПЦ МП видали акт позбавлення сану і відлучення від церкви Філарета. З точки зору церковного права статус Філарета і УПЦ КП був дійсно неканонічним, і з цієї причини багато вірян УПЦ МП не переходили до УПЦ КП.
Так було до січня 2019 року, коли вселенський константинопольський патріарх Варфоломій І вручив томос про автокефалію Православної Церкви України митрополиту Київському і всієї України Епіфанію. Перед тим Константинопольський патріарх скасував грамоту 1686 року про підпорядкування української церкви московському патріархату. Тоді Москва змусила Київський престол віддати своєму патріархові. У Константинополі ця проблема тоді вирішувалась за допомогою великих хабарів, оскільки тамтешні патріархи перебували у скрутному положенні під владою Османської імперії. Тільки у 2018 році Константинопольський патріарх Варфоломій остаточно відмінив це сумнозвісне рішення свого попередника, Діонісія IV.
Щодо канонічності і законності Томосу, підстави були наступні: Вселенський патріархат, керуючись Священними канонами (включаючи 9-й, 17-й і 28-й канони IV Вселенського собору, 36-й Канон Трулльського собору і 1 Канон собору від 879/880 р., який був проведений в церкві Святої Софії в Константинополі), взяв на себе відповідальність за надання Томосу про автокефалію всім новоствореним церквам (в тому числі й Української церкви), перетворивши їх на автокефальні архієпископства чи патріархати, без обговорення чи співпраці в цьому питанні з іншими церквами.
До цього такий статус цим шляхом отримали вісім церков (румунська, болгарська, сербська, елладська, албанська, польська, чехо-словацька, грузинська).
У Томосі вказано, що українська церква є "канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України», – не допускається якогось доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви, – який є головою Святішого Синоду, котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім старшинством, з числа тих, що мають єпархії в географічних межах України. Таким чином управлятимуться справи Церкви в цій країні, як проголошують божественні та святі Канони, вільно й у Святому Дусі, та безперешкодно, без будь-якого іншого зовнішнього впливу". Щодо критики УПЦешників, що церква названа духовною донькою Патріаршого престолу, то це не відміняє її проголошеної автокефальності, бо обмеження стосується лише того, що українська церква "не може ставити єпископів чи засновувати парафiї за межами держави", і це цілком логічно, бо канонічні повноваження в Діаспорі належать Вселенському престолу, а "юрисдикція Української церкви обмежується територією Української Держави".
Після підписання томосу крім Константинопольскої церкви, статус ПЦУ визнали Александрійський патріархат, Кіпрська православна церква, Елладська православна церква і де-факто румунська православна церква.
Також визнання помісної української церкви найближчим часом ймовірне з боку Грузинської, Болгарської та Албанської церков. Вселенський патріархат вніс Православну церкву України до диптиху помісних православних церков.
Таким чином питання канонічності відпало. Українці отримали свою канонічну автокефальну церкву – ПЦУ (Православна церква України).
Між іншим, Томос передбачався не конкретно для якоїсь конфесії, а в цілому для українського православ'я. Тому напередодні 15 грудня 2018 року відбувся об'єднавчий собор, де приймали Статут української автокефальної церкви, вибирали її предстоятеля, куди свою кандидатуру міг подавати і Онуфрій, але в УПЦ відмовились від об'єднання, і вирішили, що залишаться вірними РПЦ. Цим самим вони викинули свою конфесію за борт церковної канонічності.
У квітні 2021 року предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній зазначив у інтерв'ю українським ЗМІ, що всі православні церкви в Україні належать ПЦУ, оскільки Московський патріархат свого часу анексував їх у 17 ст.
Після початку російського вторгнення в Україну з УПЦ МП до ПЦУ перейшли близько 700 парафій. Загалом, за чотири роки після об'єднавчого собору до ПЦУ приєдналися майже 1,5 тисячі релігійних громад.
Після нападу російської імперії на Україну, духівники УПЦ МП зрозуміли, що українці не потерплять у себе на території філіалу церкви загарбників, і 27 травня 2022 року провели собор, де зі статуту УПЦ були видалені згадки про залежність від російської церкви, окрім посилання на грамоту, видану патріархом Алексієм у 1990 році.
Але, грамота, яку їм у 1990 році вручив патріарх Московський та всієї Русі Алексій ІІ, передбачає, що УПЦ поєднується зі світовим православ'ям через РПЦ Цитата: «Украинская Православная Церковь, соединенная через нашу Русскую Православную Церковь с Единой Святой, Соборной и Апостольской Церковью, без соборного решения всей Православной Кафолической Полноты да не изменяет у себя ничего, что касается догматов веры и святых канонов».
Також ця грамота передбачає, що « Украинская Православная Церковь будет управляться согласно Божественным и священным канонам и унаследованным от святых отцов обычаям Кафолической Православной Церкви и определениям сего Архиерейского Собора». А визначення цього Собору у свою чергу передбачає, що:
- Предстоятель Украинской Православной Церкви избирается украинским епископатом и благословляется Святейшим Патриархом Московским и всея Руси.
- Митрополит Киевский и всея Украины, как Предстоятель Украинской Православной Церкви, является постоянным членом Священного Синода Русской Православной Церкви.
Також аналіз статуту Руської (Російської) православної церкви доводить, що у відповідності до розділу X цього документу УПЦ є самокерованою церквою в складі РПЦ, а архієреї УПЦ є членами керівних органів цього релігійного об’єднання, а саме Помісного та Архієрейського соборів РПЦ (пункт 9 розділ X).
До того ж, Синод УПЦ не звертався із проханням про автокефалію ані до Московського патріарха, ані до Вселенського (Константинопольського), тому і автокефальною (помісною) УПЦ не можна вважати, а священники і далі продовжують згадувати ім’я Московського патріарха Кирила під час богослужінь.
Отож, намагання приховати у Статуті УПЦ належність до РПЦ, було другою формальною і невдалою спробою приховати свою російську сутність.
Ще одним доказом залежності УПЦ від РПЦ є той факт, що, офіційна мережа сайтів УПЦ (єпархії, монастирі, кафедральні собори, храми) працює на вебресурсах, адреси яких зареєстровано в державі-агресорі – РФ».
Якщо прихильники і священники УПЦ МП заявляють, що вони – українська церква, то їм ніщо не заважає увійти до складу ПЦУ, яка поновила свою канонічність. Стосовно переходу громад від УПЦ до ПЦУ сьогодні частина адептів УПЦ волають, ніби у їхніх вірян відбирають церви і що вони вимушені молитися вдома і т.п. Це відверта брехня. У вірян храми ніхто не відбирає. Усі вони і далі можуть ходити до тих самих храмів, молитися тому самому Богу під тими самими іконами. Можливо щось міняється для промосковських попів, які відмовились переходити до канонічної ПЦУ, а для прихожан нічого не міняється, хіба що деяких любителів пісень про «Матушку Русь» дратуватиме українська мова богослужінь.
У серпні 2022 року Онуфрій у Києво-печерській Лаврі влаштував зустріч із полоненими рашистськими солдатами, тобто з вбивцями українського народу, подарував їм іконки і шоколадки і побажав миру. Хоч він і покритикував війну в цілому, при цьому не засудив ініціатора війни Путіна і напад Росії, не закликав цих полонених покаятися за убивства і руйнування, а навпаки, – побажав їм Божої охорони. Зустрітися подібним чином з українськими захисниками, частину яких рашисти зробили інвалідами, Онуфрій не захотів.
У 2023 році Комісія Заповідника під час перевірки Києво-печерської Лаври у приміщенні № 69 виявила портрети канонізованого РПЦ російського царя Миколи II та імператриці.
У конфлікті 2023 року зі статусом Києво-печерської лаври, її настоятель митрополит Павло Лебідь (екс-член проросійської Партії регіонів у Київській міській Раді, перед тим намагався балотуватися у депутати від атеїстичної комуністичної партії, в миру – Паша "Мерседес") і частина його прихожан доводили, що вони є українською церквою і відношення до РПЦ не мають, однак ніхто з них на камеру не хоче відповісти на питання:
- Як вони ставляться до того, що їхні церковні правителі їздили на поклін до Путіна і глави РПЦ і отримували від них нагороди; як вони ставляться до того, що патріарх РПЦ Кіріл виправдовує війну Росії в Україні; чому митрополит Павло згідно 10-ї глави Статуту РПЦ згадує Кіріла у богослужіннях; чому він відмовляється вести богослужіння українською мовою; чому проблемами УПЦ МП переймається не все світове православ’я, а лише Росія, чому при обшуках у священників УПЦ МП знайдено російську пропагандистську літературу, чому у декотрих з них, в тому числі і в Онуфрія, виявлено російське громадянство; якщо попи УПЦ не мають відношення до Росії, то чому за арештованого попа-колаборанта Андрія Павленка Росія віддала нам аж 28 українських полонених захисників? ; чому сайти УПЦ зараєстровані на російських вебресурсах? Чому у Києво-печерській лаврі висить портрет канонізованого РПЦ російського царя?
Подібні логічні питання можна продовжувати, але всі ці питання риторичні. Відповіді на них і дають розуміння – яка з цих двох церков є дійсно українською і є спадкоємницею Київської митрополії X століття. ПЦУ - єдина канонічна помісна православна церква українців, а УПЦ - ворожа церква країни - окупанта, філіал РПЦ.
УПЦ не має статусу автономної церкви, який би визнавався іншими церквами. Згідно з православними канонами в країні не може бути дві автокефальні церкви. Після об'єднавчого собору українських православних церков канонічний статус УПЦ оскаржується Вселенським патріархатом. Відповідно до канонічного принципу територіальності, який є невід'ємним і постійним фактом православної еклезіології, жодна Церква не може бути присутньою в межах юрисдикції Церкви України, — підкреслив у листі Вселенський патріарх Варфоломій натякаючи на присутність УПЦ МП в канонічній території ПЦУ.
«Тим не менше, в дусі пастирської чуйності, ми тимчасово терпимо існування українських ієрархів під Росією не як місцевих правлячих єпископів, а лише як титулярних або тих, що перебувають (мають резиденцію) в Україні, ієрархів, згідно з каноном 8 Першого Нікейського собору, сподіваючись, що, волею Божою, вони незабаром об'єднаються з помісною Церквою».
Через це Вселенський патріарх не вважає Онуфрія канонічним (легітимним) митрополитом Київським, а всього лиш ієрархом, що проживає в Києві, як це було надруковано у Щорічнику Вселенського патріархату у 2020 році.
Владики УПЦ самі визнають свою неканонічність. Архієпископ УПЦ (МП) Сильвестр (Стойчев), ректор КДАІС, коментуючи результати Собору УПЦ 2022 року в Феофанії, пояснює статус УПЦ (МП) і каже, що ніякої автокефалії вона не має:
- "Собор (у Феофанії) не пішов шляхом самопроголошеної автокефалії. Такий крок не вирішив би проблем УПЦ, а лише ускладнив би її становище. Цілком очевидно, що таку автокефалію не визнала жодна з Помісних Православних Церков. Ба більше, інші помісні церкви могли б навіть розірвати спілкування з УПЦ, що означало б канонічну ізоляцію нашої церкви".
Згідно з церковним православним правом, теоретично томос про автокефалію для УПЦ може надати і РПЦ, але при умові затвердження вселенським патріархом, який не може це зробити через особливості статусу автокефалії, як такої. Для прикладу, патріарх РПЦ Алєксій у 1970 році видав томос про автокефалію Православній церкві Америки, яка була заснована РПЦ, але тодішній Вселенський патріарх Афінагор засудив це рішення, охарактеризувавши його, як «неканонічний курс» РПЦ. В результаті переважна більшість православних церков світу до цього часу вважає Православну церкву США філіалом РПЦ. Така ж сама неканонічна доля чекає і на УПЦ. Навіть у випадку згоди РПЦ, без затвердження томосу Вселенським патріархом, вона так і залишиться частиною РПЦ, до яких би хитрощів УПЦешники не вдавалися, які б зміни до статуту не вносили і які б рішення не ухвалювалися в Москві. Тому УПЦ, як і Православна церква Америки, відсутня у диптиху світових автокефалій, а отже, відповідно до автокефального канонічного принципу територіальності, по суті є неканонічною сектою в межах канонічної територіальної юрисдикції ПЦУ.
Паша Мерседес: віра в маєтки, бізнес і дорогі авто https://www.youtube.com/watch?v=_1bCLI0HAK4
СБУ опублікувала записи розмов Паші «Мерседеса», де він радіє російській окупації: https://www.youtube.com/watch?v=aQ-Ep3Uxr9g
Російське громадянство служителів УПЦ (розслідування УП): https://www.youtube.com/watch?v=mOF_nvbuuqM
