Така Я-кість

                                                                                       

 

Є такий бородатенький анекдот, коли Василь їде в Дрогобич на базар торгувати і на станції зненацька «здибується» зі  своїм односільчанином-конкурентом Степаном. Той одразу налягає з питанням: « Здоров, Васильку, куда їдеш ?».   Не в захопленні від такої зустріч, Василько напружено міркує: « Якщо я йому скажу, що їду в Дрогобич, то сесей курвий син, Штефан, холєра, нендза дуже скоро поїде туда тоже і всьо мені перепортит тамка, всю каші зіпсує, глист паскудний. Ану я йому скажу, шо їду в Стрий. А коли я йому скажу, шо їду в Стрий, - пріє Василева голова від варіацій, - то він же, недурний чоловісько,  догадаєсі, шо я його хочу наколоти. Скажу йому, що їду в Дрогобич, і він подумає, що їду я в Стрий. Файно є ! », зрадів, мов дитина, яка найшла улюблену іграшку, Василь. І сказав як придумав на ходу, оком не кліпнув.  А конкурент Штефко з таким серйозним і проникливим виразом обличчя у відповідь: « Вася, я знаю, шо ти їдеш в Дрогобич, але скажи, чоловічку, нашо ти мені звиздиш тут в очі ?».

 

Ця комічна байка  направду дуже реалістична і промовиста. Коли зустрічаються двоє українців, часто-густо за збігом обставин ще й сусіди або односільчани, на додачу ще й конкуруючі в чомусь, то вірогідність того, що вони в майбутньому так і ніколи не стануть об’єднаними і об’єднавчими партнерами у широкому і взаємовигідному  значенні слова доволі висока.  Більше того, вони посваряться, будучи задовго до того посвареними. Власне, «посвареність» чи, ліпше, «міжпосвареність» українця з українцем,  це такий іманентний – внутрішньо-притаманний і апріорний, самоочевидний, самодостатній стан. А подальша «феноменальна співпраця», то  вже апостеріорний, – набутий з досвіду стан.     

 

Деякі  дослідники, знавці, як то  історики, етнологи, соціологи, психологи та інші фахівці  схильні пов’язувати  особливість «іманентної міжпосвареності» української вдачі з глибокою і цупкою присутністю в ній анархічного індивідуалізму – визначальної центральної системної  вдачі із систематичними причинно-наслідковими діями. Нібито саме ця, набагато більше, ніж лише риса, в складній структурі етнопсихологічного українця доволі часто у ключові, просто важливі  і не надто моменти колективної й індивідуальної історії  збурює в ньому почуття власної неопосередкованої кимось чи чимось причетності до життєдайного: свободи і влади.  Того, чого так у всі часи бракувало, бракує досі, …бракуватиме надалі?..

 

Першопричини і витоки свободолюбства українців і його, скоріш, і на жаль, такої негативної складової як анархо-індивідуалізм, дослідники вбачають дещо по-різному. Наприклад, В’ячеслав Липинський, автор концепції класократії,  ідеолог українського консервативно-монархічного руху і гетьманату початку ХХ століття, вважав засадничим чинником (і, варто сказати, негативним) в ментальності українців землю. Саме родюча земля і сприятливий клімат, на його думку, обумовлюють українську недержавність. Бо наявність, нехай і в минулому – «генетичний компас» зберігається довго у свідомості, особливо у царині позасвідомого,  легких і безпроблемних доступів до основних живодайних ресурсів, та ще й таких  тривких і доброякісних, призводили до виродження громадських інстинктів, розвивали лінощі, надмірну споглядальність і нездатність до тривалого і методичного зусилля.  Тобто, в даному випадку загальне благо виступає в ролі загального зла.

 

«Міжпосвареність» українця звичайно впливає на його схильність не визнавати авторитет, чи то просто якусь вагому перевагу  іншого українця над ним, єдиним-українцем, що повинно було би слугувати йому далеко не завжди лише негативним моментом, наприклад, на шляху до визволення себе-єдиного з тої чи іншої форми рабства. Та негативний момент суті рабства, що далеко виходить за форму, чи, якраз  навпаки, глибоко вкорінений у формі, заважає йому створити  єдину, цілісну і значно масивнішу форму з іншим, внаслідок таких невдалих спроб або геть пасивності зусиль у цьому напрямку, циклічно роздрібнюючись на формочки потоптаної суті. Всюдисущі знавці й тут знаходять пояснення: егоцентричне спрямування на внутрішній світ, фіксація на Его-хочу, що заважало/заважає йому, українцеві,  в достатній мірі зосередитись на іншому-українцеві і його проблемах, тим самим не лише трагічно, але й  стратегічно  ототожнити їх, дібрати спільного знаменника і спільної точки відліку, – спільного пункту призначення.  Наслідком фатального зволікання чи нехтування  стратегічним, випливає довжелезне плекання трагічного, тільки більше і довше за нього – плекання тактичного. Нерідко, саме під покровом трагічного. Подвійна трагедія.                                                                                                                                         

 

Відтак чи не відтак, та якщо не за Мартіном Бубером, не українцем, до речі, і не дослідником конкретно українства, але схожої проблеми  іншого народу та й людства загалом, мабуть,  у відношенні «Я-Ти» – вольовими зусиллями перемогу здобуває Я, Я-ке в підсумку  невідворотно регресує до відношення «ТИ-я» і стану «Воно».                                                           

 

Українці мусіли б визнавати чи не визнавати чиїсь авторитет, кращість, лідерство скоріше під впливом настрою, раптовим набігом почуттів, які б мали потім міцно «я-коритися» в їхнім світосприйнятті, аніж  в результаті холодного аналізу заслуг чи потенціалу іншого/інших. Саме тому так часто українці стають заручниками всіляких  технологів  масової свідомості, задовго будучи активними чи пасивними  заручниками власного Я ? Знаючі стверджують, що, всупереч усталеним поглядам на речі, рядового – рядового ! –  українця і ідентичного статусу росіянина різнить велике небажання  першого бути у програші, почуватися аутсайдером,  – можливо це така своєрідна гіперкомпенсація за реальне аутсайдерство і дійсний програш у наших ? Росіяни навіть на виборах, щоб хто не доводив, є факти, схильні жаліти слабших, відтак чинити своїм вершителям трошки, трошечки, «крапулєчку» на зло: голосувати за завідомо слабших, тих, в кого немає ні  йоти шансів, чого, як правило, не дозволить собі рядовий українець – от тут в нього вмикається увесь «аналізатор успіху».  Вочевидь, якщо слідами Юнга, росіянам властивий архетип «Бога-Царя», або «Царя-Бога», українцям «бога-Князя-удільного».  І тим без винятку і іншим усім – властиво «грішити» бажаннями, уявними і явними, набути тілесності і духу: «Царя-Бога», «бога-Князя-удільного». Що ж, цар Ти, чи князь Ти, всія Русі, мая Русі, а навіть до божка далеко все рівно. Хіба що, бездушного боввана якогось, не знесеного на площаді общєй історії.

 

Всі ці козачки, що видають себе за гетьманів, або гетьмани, вічні претенденти на ефемерну булаву, поборники самих себе, борці з іншими гетьманами, все це Один-Єдиний гігантський генний комплекс давньої української нереалізованості, що тягнеться шлейфом з минулих століть, акурат крізь сьогодення, далеко в майбутнє ? Правильніше, мабуть, казати – українсько-державної нереалізованості, через достатню реалізованість української «Я-кості».  Еге ж.                                                                                                                                   

 

Можливо, братів-росіян більше у цьому відношенні попустило, бо вони, як-не-як, відчувають власну «цілісну» причетність до якоїсь великої побудови, до конструкції, що призначена реалізовувати «тверде общее» в їхніх уявленнях, що теж базуються на крилатих почуттях, такою собі гіперкомпенсацію за «ненадійне окреме» ?  

 

Що «окреме» таки ненадійне, щоб це усвідомлювати і розуміти,  не потрібно бути чи ставати  росіянином, ані рядовим, ані великим баріном.  Тим паче, що навіть за величезного бажання, навіть в деяких жителів Одеси, Харкова, Донбасу  стати нєтока   «русскими», ай  «российскими»  у них все одно не вийде,  - тут не вийде.  Хіба що …жителів Криму, та й то до пори, до часу.

 

Через ненадійність «окремого» світ шляхами конфліктів минулого, теперішнього і майбутнього дедалі більше і відчутніше інтегрується, зростається. Що в кінцевому результаті з цього виросте, якими плодами розростеться,  питання інше, не для нашої з вами рядової голови.  Але те, що ми від нього нікуди не дінемося, не втечемо (ми не Сковорода, якого світ ловив і не спіймав), що повної автаркії і самоізоляції не існує в природі, існує тільки ізоляція, і ні та, ні інша нам не світять, через дивну двоїстість  нашої «Я-кості», Я-ка тримається на вдатній, врожайній «кості».

 

Ми туди увійдемо. Ми вже ногами давно там, просто чомусь нам щось не дає туди пірнути  з головою. Мабуть, голова велика, нерядова ?.. Плавуча, що природно не тоне, і, що природно застрягає…?

 

Можливо, з часом наша «Я-кість» стане не лише комусь, але й нам в нагоді, хоча вірогідніше, як завжди, лишень комусь з нас. Нічого не вдієш, таке життя, яке ми самі собі створили, щоб не торкавсь його Бог, а диявола маємо за клоуна – це подвійна неповага до Верховних Воюючих, від якої Один гнівається, а інший лютує. Хто карає за це, сказати важко ?  Є версія, що людина великою мірою сама себе карає, як для анархічного світогляду, досить прийнятно годилось би ? Чи анархізм не передбачає відповідальності за свою «Я-кість» навіть перед людинобогом ?  «кість» затонка для такого жирного і ваговитого «Я» ?  не втримає, хрусне і розлетиться на окремі друзочки?

 

Найтяжча доля в рядових атеїстів-анархістів, бо якщо ідея реінкарнації таки має місце в житті-повному, то вони, напевно, перевтілюються у владних мужів і жон з дуже-дуже заяложеною, обтяжливою  кармою попереднього життя. Якщо ні… то шансів немає. Жодних. Традиційно останній варіант ближчий для нашого світобачення, він справді справедливо-жорстоко реалістичний. І тут напевне зміною віри, подорожами на Схід  не зарадити – тому, кому суджено родитися на Заході, потрапить або в рай, пройшовши через чистилище, або пекло. Десь на частковому Сході все  значно суворіше: чистилища ніякого не буде. Однак молитися за безнадійних грішників потрібно  – таємниця існує.  І тепер розумію, чому вищий погляд людини-сучасної більш чи менш звернений і надалі тільки поглиблюватиметься в напрямі не часткового Сходу – боги і богині подають руку помочі, манячи  до себе, просячи натомість впустити Їх і Їх справдешніх адептів у невідбуті і покинуті сакралії чужих (?) земель. 

 

Чим виграшна наша, Західна, традиція порівняно з іншими, то тим, що перевтілення можливе ще за цього, наявного життя, без інакшої тілесності, але й без повної цілковитої зміни свідомості. Просто слід не грішити, дотримуватися Законів Завітів, от і ВСЕ. ВСЕ ще Західна традиція.  «Знайти того, хто грішить..», - не так потрібно ставити питання. Це не анархічна Західна традиція, зате анахронічна.

 

Нехотя опускаючись з неба на землю, ваш непокірний слуга анекдотом закінчувати не буде, бо на цей раз сей опус правив не за анекдот, а тільки заздро висловить радість і  смиренну гордість за тих співвітчизників, які  враз мастаки зчитувати  хитросплетену брехню сусідів і притому не вагаються їм висловити своє правди-ве-фе у вічі.  Навіть, коли називають-обзивають їх  конкуренти-Василі  «Штефанами» і «Штефками». 

 

«Я-кість» минає, добігає кінця, на зміну приходить «Ти-кість». Отака, сорі, «Ди-кість» ???  Ну не втримався без А.


29.09.2011 Яв Назар 2022 0
27.01.2026
Олександр Мізін

Електронні сигарети, або вейпи, набули значної популярності в Україні, особливо серед молоді. Багато споживачів сприймають їх як менш шкідливу альтернативу традиційним сигаретам, однак наукові дослідження свідчать про суттєві ризики для здоров’я.

1198
21.01.2026
Михайло Бойчук

Прокуратура знайшла лазівку: Фіртка розповідає, як через негаторні позови держава повертає ліси та заповідники, обходячи «закон про добросовісного набувача».

7781
17.01.2026
Вікторія Матіїв

«Я хочу, щоб його пам’ятали як Героя, як людину, яка не боялася. Він ішов з думкою, що війна закінчиться й він повернеться», — ділиться про полеглого військовослужбовця Василя Косовича його дружина, Марія Косович.

9951
14.01.2026
Вікторія Косович

Заступник міського голови Святослав Никорович розповів журналістці Фіртки, як місто перетворює власний потенціал на туристичну перевагу.

1912
10.01.2026
Тетяна Ткаченко

Волонтер Іван Перхалюк розповів про суми допомоги, яку вдалося зібрати у США українській діаспорі. За його словами, у 2023 році — 122 тисячі доларів, у 2024-му — 156 тисяч, а у 2025 році сума сягнула 185 тисяч.    

4006
06.01.2026
Павло Мінка

Археологи Івано-Франківщини продовжують відкривати секрети минулого. Палац Потоцьких і «Давній Галич» стали центром найцікавіших розкопок 2025 року.  

13868 1

Це світ, де століття інтелектуальної роботи пущені котам під хвости, де в центрах прийняття рішень волею глибиняк опиняються маразматики, психопати та безглузді популісти.

1318

Щось схоже було під час перегляду "Врятувати рядового Раяна" (пригадую 1999 рік в Бостоні), глядач залишав залу, з певних причин та переконань. Так і на 40 хвилині фільму "28 років по тому" несприйняття насилля глядачем сягало певної межі.

1163

І знову, як і щороку раніше, «журнал Ротшильдів» чи то передбачає, чи то кодує нас, конспірологічно-схвильовану публіку, своїм прогнозом на те, яким буде світ в 2026-му році. 

4167 3

Історія неодноразово доводила: там, де церква служить не Богові, а владі, народ завжди платить за це свободою й кров’ю. Роками українцям нав’язували «пушкіних», «достоєвських» і «лєрмонтових» з одного боку, та «нєвських», «царів» і «муромців» — з іншого. Усе це стало ідеологічною підготовкою до війни, у якій ці ж наративи використовують для виправдання вбивств українців.

1341
25.01.2026

Протеїнові коктейлі не є найкращим джерелом білка: дієтологиня назвала 17 продуктів, які містять не менше білка, а інколи й більше.    

3675
19.01.2026

Зима — це час, коли наш організм потребує особливої підтримки, адже холодна погода, короткі дні та обмежений доступ до свіжих фруктів і овочів можуть знижувати наш імунітет.  

8141
15.01.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

1986
26.01.2026

Нерідко молодь стверджує, що можна вірити в Бога, втім не ходити до храму.  

13411
23.01.2026

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

4832
17.01.2026

На недійсність впливає не те, що сталося після вінчання, а те, що було до складання шлюбу.    

8371
14.01.2026

Варто зазначити, що це вже не перший священнослужитель Івано-Франківської Архієпархії, який удостоївся звання Капелана Його Святості та титулу Монсеньйора.

2724
24.01.2026

Ростислав Держипільський розповів про трансформацію глядацької аудиторії за роки його керівництва.  

6626
27.01.2026

Парламентські вибори в Угорщині відбудуться за два з половиною місяці — 12 квітня поточного року.

882
22.01.2026

Згідно з даними Google Trends, який аналізує популярність пошукових запитів у Google та YouTube, кількість запитів за темою Гренландії, зокрема запит «переїзд до Гренландії», досягла рекордного рівня у січні поточного 2026 року.   

1007
20.01.2026

Президент США Дональд Трамп запросив 49 держав і Єврокомісію до "Ради миру" щодо Гази, серед запрошених є Україна, однак відповіді від неї поки немає.

1490
14.01.2026

Новиною номер один ввечері 13 січня в українських медіа стала інформація про обшуки, а пізніше й повідомлення про підозру керівниці фракції «Батьківщина» у Верховній Раді Юлії Тимошенко.  

1534