«Мені надзвичайно жаль, що я живу у той час,
коли доброта сприймається не як чеснота, а як слабкість»
19 грудня минуло 22 роки, як Калуське міське телебачення вперше з’явилось у телевізійному ефірі Калуша.
Коротенько щодо історії Калуського міського телебачення.
КМТ створене Калуською міською радою у 1992 році. Основною метою діяльності було соціальне замовлення на інформування громади щодо подій у місті та області засобами телебачення. Оскільки КМТ є комунальне та міське, то ж, звичайно, основна аудиторія для висвітлення подій – це місто і містяни.
Історія діяльності КМТ неоднозначна. Були різні приміщення, де знаходилось телебачення, різні колективи, різні телетехнології, різний зміст. Однак основною завжди була глядацька аудиторія.
Змінювалось місто та разом із ним змінювалось і телебачення. В різні часи були різні фінансові, економічні та соціальні ресурси і можливості. Зараз можу сказати однозначно – з 2006 року місто змінилось кардинально: і в плані освіти, і медицини, комуналки і соціального забезпечення, благоустрою і доріг, та в інших галузях.
З початку 2008 року я очолив КМТ. На той час це було величезне холодне приміщення з дерев’яними перегородками, декілька кабінетів і одна студія. На робочих місцях журналістів не було жодного комп’ютера, всього 2 камери, які нормально працювали. Решта обладнання в цілому морально застаріле. Умови праці – навіть важко описати. Однак було бажання вивести КМТ на новий рівень якості ефірного продукту. Оскільки з мого попереднього місця роботи у Чернівцях у мене залишились комп’ютерна техніка та офісні меблі, то я вирішив їх безоплатно надати на КМТ для забезпечення нормальної роботи колективу.
2008, 2009 роки – у фінансовому плані були надзвичайно важкими. Заробітна плата майже не виплачувалась, оскільки дотація практично не доходила. Однак в ефір телебачення виходило. І величезна подяка тим працівникам, які, незважаючи на те, що їх залишилось мало (троє працівниць перебували в той час у декретних відпустках) – тримались і видавали в ефір телевізійний продукт. І зокрема, журналісти: Катерина Арсені, Олександр Смаль та Світлана Якименко.
У 2010 році виплачена уся заборгованість із заробітної плати, появились кошти для часткового оновлення обладнання. І від того часу, деколи із невеликими затримками, однак фінансування дотації здійснювалось регулярно.
І хочу наголосити - на сьогоднішній день простроченої заборгованості із виплати заробітної плати немає. Ні в штатних, ні в позаштатних працівників. І як не важко з бюджетом в цей нелегкий для країни час, однак фінансування здійснюється.
Завдяки частковому наповненню Статутного капіталу вдалося закупити 3 відеокамери, комп’ютерну, трансляційну та освітлювальну техніку, зроблено ремонти частини приміщень, готується нова студія мовлення. Колектив працює у комфортних умовах та теплі. Не всі плани вдаються відразу, однак поступово телебачення змінило свій вигляд як всередині приміщення, так і в наповнюваності ефіру. За словами представника Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Івано-Франківській області Ігоря Маслова: «КМТ впевнено займає за якістю продукту 2-ге місце серед місцевих телемовників області».
Так, це заслуга колективу КМТ. Так, це відбулось і завдяки оновленню техніки. Так, але це вдалося і завдяки введенню нормування праці, підписанню посадових інструкцій і введенню графіків роботи.
Звичайно ж, розмір оплати праці журналістів і технічних спеціалістів телебачення бажає кращого. Однак, оскільки КМТ – це комунальне ЗМІ, то оплата праці прирівнюється до окладів службовців органів місцевого самоврядування. З 2006 року Кабінет міністрів не змінював розміри окладів, і на сьогодні вони дорівнюють мінімальній заробітній платі, тобто 1218 грн. Але завдяки нормуванню праці кожен із працівників має можливість отримати додаткові кошти (інтенсивність, премії) відповідно до виконаної роботи.
Змін на краще чекати не приходиться… У фактичних умовах війни уряд на якісь покращення оплати праці не піде.
А тепер щодо журналістики. І, особливо, журналістики на КМТ. Основні норми журналістики – це об’єктивність і достовірність, неупередженість і точність, журналістська етика. Це все передбачено у Редакційному Статуті КМТ та у посадових інструкціях.
З початку грудня колектив КМТ лихоманить. Частина журналістів та технічних спеціалістів КМТ розпочала масовану атаку в ЗМІ Калуша і деяких інтернет-виданнях Івано-Франківська. Почалась публікація різних «статейок» і звернень у викладі Ю.Баліцької та В.Голубовської. Чітко також проглядаються впливи третіх сторін. Дійшло до того, що, перебуваючи на роботі, працівники КМТ 15 грудня не вийшли у ефір з передачами Калуського міського телебачення.
Щодо причин і наслідків писати не буду, про це вже багато описувалось і говорилось, і про це будуть висновки депутатської комісії з перевірки КМТ. Хочу тільки зупинитись на питанні журналістики. Особливо, дописів «дипломованих журналісток львівської журналістики».
Переглядаючи вищевказані опуси і з огляду на той весь бруд, який публікувався у ЗМІ з подачі журналістів КМТ, говорити про якусь об’єктивність, неупередженість чи етику не приходиться. Мені дійсно соромно, що працюю в одному колективі з ними, і соромно, що свого часу запропонував Ю.Баліцькій роботу на КМТ. Я, як керівник КМТ, ініціюю скликання Редакційної ради щодо порушень журналістами КМТ Редакційного Статуту, оскільки не уявляю, яким чином можлива довіра у громади до новин і передач авторства цих журналістів, які транслюються в ефірі КМТ, а тим більше зважаючи на статус комунального ЗМІ.
Тут доречний вислів Романа Скрипіна, голови Громадського ТБ: «Чому я не люблю журналістів. Бо це к***и. Здебільшого. У своїй переважній більшості. Які думають, що вони, с***о, недоторкані й вони можуть розмахувати "корочкою" й вимагати "справедливості". Дуже мало людей, які називаються журналістами, усвідомлюють власну не уседозволеність, а величезну відповідальність. Мало. Вкрай мало. Переважна більшість таки продається за копійки. Тобі в п'яному угарі пояснює "так получілось. У міня крєдіти, діти, чоловік/дружина", ніби в інших людей всього цього нема і всі плодяться тупо брунькуванням. Так от, милі мої журналізди. Це не професія. Звучить сумно, але це так. Журналіст – це людина, яку неможливо «взути». Принаймні морально - точно. Коли в тебе є хребет і ти готовий жертвувати усім, заради такого поняття, як ГІДНІСТЬ. А вже потім за ним стоїть твоє власне ім'я. Якщо ти здатен туди його притулити. Ось десь так. Ну й треба багато читати, багато знати, цікавитися, а не відбувати життя-буття за гонорар».
До честі калуської журналістики варто згадати імена справді Журналістів з великої літери, таких як Михайло Коломиєць, Ярослав Магаль, Віра Китаєва, Петро Шевчук, Богдан Тимків, Федір Міщанин та багато інших. І надзвичайно жаль, що їхній доробок та їхній досвід не викликає зацікавленість новітньої калуської журналістики, а відходить у забуття. Калуська журналістика перетворюється у кілерство, а молоді журналісти - у медіа-кілерів, і не більше. Соромно, що поняття журналістська солідарність у деяких перетворилась у «кругову поруку». А журналісти КМТ беруть приклад з неоднозначних івано-франківських колег Георгія Жужунадзе та Руслана Коцаби… Мабуть, через це відповідно до опитування, опублікованого у газеті «Дзвони Підгір’я», Віра Голубовська і Юлія Баліцька, які багато років працюють калуськими журналістами, практично невідомі калушанам.
Мені надзвичайно приємно, що багато калуських та івано-франківських журналістів телефонують з обуренням щодо дописів журналістів КМТ, а це все ж таки означає, що ще не все втрачено у «четвертій владі».
Віталій Крохта, директор КП ДС «Калуське міське телебачення»
