Що може бути краще за подорож, а ще подорож Закарпаттям? Чарівна природа, старовинна архітектура, замки, дегустація у винних погребах, піша прогулянка старими вуличками міст, які насичені історією... Подорожуючи автобусом, можна забути про все і просто через вікно насолоджуватися краєвидами, вести невимушену бесіду з дружиною. Але…
Замовивши – переконайся
Напередодні 8 березня я вирішив зробити своїй дружині подарунок і мій вибір зупинився на подорожі. Навіщо далеко їхати, коли є чудова пропозиція – тур «8 березня на Закарпатті». Знайшовши інформацію в інтернеті, я відразу подав заявку і забронював два місця. Час біг швидко, але підтвердження я так і не отримав. Після мого телефонного дзвінка в турагенство, мені пообіцяли перевірити надіслану заявку. Минув тиждень-другий, а відповіді не було. Телефоную і з‘ясовується, що мені необхідно зайти в турагенство і оплатити тур. Пояснюю, що я з іншого міста і такої можливості не маю, тому прошу надати банківські реквізити для оплати. За півгодини я отримав рахунок, оплатив наступного дня і чекав на день подорожі. Здавалося б, дрібничка, але саме вона вирішувала бути чи не бути подорожі.
Сніданок, обід, вечеря – дегустація вин
Телефонний дзвінок, беру слухавку.
– Євгене, доброго дня! Туристична фірма «Надія». Ви пам‘ятаєте, що завтра о 6-ій годині відправляється автобус від готелю «Надія»? Приблизно о 8-ій годині ми зупинимось поснідати, а о 14-ій – пообідати.
Я попросив свою дружину нічого не готувати, адже буде зупинка на сніданок та обід. Чудово, ти не обтяжуєш себе торбами, не переймаєшся, що поплямиш одяг, коли будеш їсти бутерброд в автобусі, знаючи стан наших доріг. Як і було заплановано, автобус відправився рівно о 6-ій годині і ми вирушили в подорож. Час минав, була 8 година ранку, і вже хотілося випити горнятко кави, а загалом я був не проти добре поснідати, бо знав, що дорога далека. Заїхавши на АЗС «WOG», наш гід повідомила, що ми можемо випити кави. Ось такий сніданок. Ми з дружиною не снідаємо, лише горнятко кави і – до праці. Але не всі так роблять. Ну що ж, «снікерс», солені палички, мінеральна вода і чекаємо обіду…
Друга, третя, четверта година, а зупинки на обід немає. Нарешті ми прибули до Мукачева, і гід повідомила, що ми маємо годину вільного часу, тому можемо по-обідати. «Екскурсія по Мукачеву – де завмирає час, де кличуть своїми дзвонами святині – православний жіночий монастир, Святомиколаївська церква, зачаровують легендами і бойовою славою Замок Паланок, Білий палац сім’ї Ракоці (17ст.), а кожен камінчик міської ратуші несе через віки свою історію. Вільний час.» До речі, екскурсії вуличками не було і тому перед нами був вибір, або пройтися вулицями Мукачева, або пообідати. Вирушаємо з дружиною на пошук пристойного закладу харчування. Нам пощастило, бо поки ми знайшли де пообідати, то обійшли весь центр Мукачева, оглянули стародавню архітектуру міста. Але ми не побачили те, що нам обіцяли в рекламі.
Вечеря?..
Чи то мені холодно, чи то мені спекотно?
Ми, українці, люди не примхливі, звикли до незручностей, з якими європеєць навряд чи погодиться. Комфортабельний автобус марки «Неоплан». Цьому «довгожителю» років з 20, але він справно відпрацьовує кошти, які в нього вклав український перевізник.
Зайнявши місця в автобусі, всі відчули прохолоду, яка доречна влітку, а не коли на вулиці -10. Гід турфірми запевнила нас, що хвилин за десять в автобусі буде тепло. Минула година, а я відчував холод, ще й ноги обдував холодний вітерець. З’ясувалося, що двері «комфортабельного» автобуса не зачиняються щільно. Пересівши на інші місця, ми вирушили далі. Доїхати до Чинадієво в замок Шенборн було доволі важко, адже в салоні вже стояла неймовірна спека.
Екскурсовод
Чинадієво, замок Шенборн. Очікуємо екскурсовода, який розкриє нам частину історії чудових місць Закарпаття.
– Добрый день, уважаемые экскурсанты! Я ваш экскурсовод…
Спочатку я не зрозумів. Можливо, екскурсовод, жінка старшого віку, ще не збагнула нашу аудиторію, але вона не зупинялась і продовжувала розповідати нам російською. Я та деякі інші подорожуючі, попросили, аби екскурсію вели українською, але наше прохання відхилили. Ті всі недоліки, які виникали впродовж туру, були справді дрібницями. Цей факт мене доволі обурив, група екскурсантів набрана з Івано-Франківської області, де спілкуються українською. Цікаво, а якою мовою проводять екскурсії у Відні, що організовує ця ж турфірма?
Упродовж усього часу екскурсовод жваво розповідала, яким пригніченим був люд на Закарпатті при пануванні Австро-Угорщини, як піднялися на бунт, як владарювали угорці, наскільки важко було при фашистсько-німецьких загарбниках і яка велика радість, коли «совєтскіє войска» визволили їх. Вона розповідала і розповідала, як добре було при совєтах, скільки в них навчальних закладів, підприємств, які совєтські видатні особи мешкали в Мукачеві і жодного слова не було згадано за видатних українців. Не без жалю говорила про те, що старовинні історичні будови руйнуються, бо на їх місці відразу будують новітні архітектурні «примари». Поспіхом розповіла про архітектурні пам‘ятки, які вказані в буклеті турфірми «Надія», винятком стали замки Шенборн та Паланок.
Я відмовився від подальших екскурсій і ми з дружиною самостійно оглядали всі пам‘ятки архітектури.
Берегово. Винороб та дегустація
«Старий Підвал» – це невеличкий, але дуже старовинний винний погреб з тристалітньою історією виноробства. Тут виготовляються виключно сухі марочні вина з історичних сортів винограду Берегівського виноробного краю за традиційними технологіями.» Але ми були в с. Бене. Це справді невеличка, я навіть сказав би маленька винна пивниця, в якій стоїть, здається, 12 бочок з вином. В це дегустаційне приміщення ґазда «напхав» 40 осіб. Два великих столи, лавки по двох боках, на столі – нарізаний сир, солені палички та кожному дегустаторові лише по одному бокалу на п’ять сортів вина. Дивно. Все це задоволення коштує 40 грн. з особи. Зробивши декілька світлин, я відмовився від дегустації і з дружиною вирушив оглянути римо-католицьку церкву з унікальною архітектурою, яка розташована неподалік від винного льоху.
Повернення приблизно о 23:00
«Досвідчений» водій неодноразово помилявся і прямував хибним шляхом. Упродовж усього туру, як не дивно, жодного разу подорожуючі не спізнилися до автобуса, не затримували від‘їзд. Проблеми виникали з неправильно складеним розкладом подорожі турфірмою, помилками шофера, який втратив приблизно годину часу, бо поїхав не тим шляхом, незначною поломкою «комфортабельного» автобуса, яка затримала нас на 30 хвилин. В Івано-Франківськ ми повернулися майже о 2-ій години ночі. Ще 45 хвилин до Коломиї діставалися власною машиною. Наступний день – робочий...
Не дивно, що Україна втратила туристичну привабливість для іноземців і посіла 88 місце в загальносвітовому рейтингу. Ми не навчилися робити бізнес на туризмі, хоча сама історія дала нам левову частку переваг. Єдине, що турфірмам необхідно зробити, це нормально, по-європейськи, організовувати тури, враховуючи кожні дрібниці, і приділяти їм більше уваги. Наразі наші українські тури можна віднести до екстремального відпочинку, але за часів «демократії» ми майже постійно так відпочивали, тому і вимагаємо цивілізованого підходу. Ми платимо за це власними коштами.
