З червня 2015 Івано-Франківським міським судом розглядається цивільна справа за моїм позовом до громадянина Бойчука Рустама Ігоровича про визначення місця проживання малолітнього Бойчука Д. та встановлення порядку участі батькові Бойчуку Рустаму Ігоровичу у вихованні сина.
Судом, відповідно до ст.45 Цивільного-Процесуального Кодексу України, залучено у справі виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради в якості органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб ( в даній справі дитини). Участь органів місцевого самоврядування у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 19 Сімейного Кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» в даній ситуації безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно захисту прав дітей покладаються на службу у справах дітей виконавчого органу міської ради. Таким чином, підготовкою висновку у даній справі займається Івано-Франківська служба у справах дітей.
4 листопада 2015 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради більшістю голосів було прийнято рішення рекомендувати виконавчому комітету Івано-Франківської міської ради надати Івано-Франківському міському суду висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього дитини зі мною. І це незважаючи на протилежну позицію служби у справах дітей.
За словами матері, позиція служби у справах дітей є взагалі є необґрунтованою і упередженою по відношенню до неї, як матері дитини.
"Природньо, що малолітня дитина потребує особливої турботи матері і повинна залишатися при розлученні батьків саме з мамою. Тільки у виняткових випадках, коли мама за станом здоров’я, за своєю асоціальною поведінкою тощо, що підтверджується відповідними документами, слід приймати рішення щодо залишення дитини при винекненні спору між батьками з батьком. Крім того, згідно принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю. У службі у справах дітей немає документів, які б свідчили про вищезазначені виняткові обставини. Саме з цієї причини члени комісії з питань захисту прав дитини мене тричі підтримали.
Комісія з питань захисту прав дитини відповідно до Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини, затвердженого тією ж постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866є консультативно-дорадчим органом, що утворюється головою районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради. Відповідно розпорядженням міського голови від 12.01.2016р. № 7-р, було затверджено наступний склад комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (http://www.namvk.if.ua/dt/28952/):
Марцінків Руслан Романович – міський голова, голова комісії;
Левицький Олександр Михайлович – заступник міського голови, заступник голови комісії;
Бойчук Алла Володимирівна – начальник сектора молодіжної превенції управління превентивної діяльності головного управління національної поліції в Івано-Франківській області (за згодою);
Дикун Леся Дмитрівна – директор міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
Кедик Надія Степанівна – начальник юридичного відділу виконавчого комітету міської ради;
Микула Наталія Петрівна – начальник управління освіти і науки виконавчого комітету міської ради;
Продан Маріанна Василівна – голова постійної депутатської комісії з питань гуманітарної політики (за згодою);
Семанюк Василь Миколайович – заступник директора департаменту соціальної політики виконавчого комітету міської ради;
Сливка Зоя Іванівна – начальник служби у справах дітей виконавчого комітету міської ради.
Основним завданням комісії є сприяння забезпеченню реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, сімейне виховання та всебічний розвиток. Комісія відповідно до покладених на неї завдань розглядає питання, у тому числі спірні, які потребують колегіального вирішення, зокрема, вирішення спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини. Комісія у межах своєї компетенції приймає рішення, організовує їх виконання.
Рекомендації комісії з питань захисту прав дитини від 04.11.2015 року службою у справах дітей були включені в проект рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на 17.11.2015року, яке чомусь не відбулося, хоча згідно діючого регламенту роботи виконкому повинно було відбутися. Так справу було перенесено на перше грудневе засідання виконкому на 10.12.2015 року.
За заявою Бойчука Рустама від 7 грудня 2015 року справу взагалі було знято з порядку денного засідання виконавчого комітету.
У грудні службою у справах дітей справа взагалі не виносилась ані на засідання комісії з питань захисту прав дитини, ані на засідання виконавчого комітету. Хочу зазначити, що відповідно до п. 8 Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини, затвердженого тією ж постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866, засідання комісії проводяться у разі потреби, але не рідше ніж один раз на місяць. Відповідно до п.13 Типового положення організаційне забезпечення діяльності комісії здійснюється відповідною службою у справах дітей.Хочу звернути Вашу увагу на те, що після місцевих виборів рішенням Івано-Франківської міської ради 7 демократичного скликання від 01.12.2015 року № 6-1 було утворено новий виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради VII демократичного скликання у складі 16 осіб, затверджено персональний склад виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів, керуючого справами (http://www.namvk.if.ua/dt/27136/). Того ж 1 грудня 2015 року Руслан Марцінків склав присягу міського голови Івано-Франківська. У тому ж грудні 2015 року структурними підрозділами неодноразово готувались розпорядження міського голови, що стосуються утворення різного роду комісій відповідно до п. 5.1. Регламенту виконавчого комітету, виконавчих органів Івано-Франківської міської ради. Так у грудні 2015 року, як це видно з офіційного сайту нормативних актів Івано-Франківської ради, розпорядженням міського голови від 28.12.2015р.№615-р було затверджено склад узгоджувальної комісії виконавчого комітету міської ради по розгляду земельних спорів (http://www.namvk.if.ua/dt/28338/), розпорядженням міського голови від 28.12.2015р.№616-рбуло затвердженоперсональний складкомісії по конкурсному відбору виконавців робіт із землеустрою, оцінки земель та виконавця земельних торгів (аукціонів) (http://www.namvk.if.ua/dt/28339/), розпорядженням міського голови від 28.12.2015р.№617-р було затверджено склад комісії з визначення та відшкодування територіальній громаді м. Івано-Франківська збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок комунальної власності з порушенням законодавства(http://www.namvk.if.ua/dt/28341/) тощо.
Однак, розпорядження міського голови про затвердження нового складу комісії з питань захисту прав дитини службою у справах дітей у грудні 2015 року безпідставно службою у справах дітей не готувалось, хоча могло бати підготовлено ще на початку грудня 2015 року, коли, повоторюю, було утворено новий виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради. Таке розпорядження було підготовлено службою у справах дітей тільки у січні 2016 року. Йдеться про розпорядження міського голови від 12.01.2016р. № 7-р «Про затвердження складу комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради» (http://www.namvk.if.ua/dt/28952/). Це означає, що служба у справах дітей свідомо нехтуючи вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 не створила нову комісію з питань захисту прав дитини на початку грудня 2015 року і не провела жодного засідання комісії у грудні 2015 року.
Тільки 15.01.2016 року питання щодо визначення місця проживання дитини було розглянуто комісію з питань захисту прав дитини. Членами комісії всупереч позиції служби у справах дітей переважаючою більшістю голосів було прийнято рішення залишити вищезазначене рішенння комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 04.11.2015 року без мін. Тобто, члени комісії вдруге рекомендували виконавчому комітету Івано-Франківської міської ради надати суду висновок про доцільність визначення місця проживання дитини з матір’ю.
На засіданні виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради питання про визначення місця проживання малолітнього Бойчука Даниїла Рустамовича, 04.05.2009 року народження, та встановлення порядку участі батькові Бойчуку Рустаму Ігоровичу у вихованні сина було взагалі знято з розгляду.
Після цього питання щодо визначення місця проживання дитини втретє розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 10.02.2016 року, на якому усіма присутніми членами комісії, за винятком начальника служби у справах дітей та її підлеглої − секретаря комісії (працівника служби у справах дітей), було прийнято одностайне рішення залишити дитину на проживання зі мною.
19.02.2016 року на засіданні виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради рішення щодо надання Івано-Франківському міському суду висновкупро визначення місця проживання малолітнього Бойчука Даниїла Рустамовича, 04.05.2009 року народження, та встановлення порядку участі батькові Бойчуку Рустаму Ігоровичу у вихованні сина за результатом голосування не було прийнято. Окремі члени виконавчого комітету під час розгляду даного питання утрималися від голосування, інші голосували проти надання такого висновку суду всупереч ухвалі суду, вимогам чинного законодавства (ст. 19 Сімейного Кодексу України і ст.45 Цивільного-Процесуального Кодексу України та ухвалі суду).
Івано-Франківської міської ради у 2016 році моя справа. У випадку негативної відповіді, я просила зазначити конкретні причини, нормативно-правові акти у зв’язку з якими і на підставі якихпитання щодо визначення місця проживання дитини Бойчука Даниїла Рустамовича, 04.05.2009 р.н., та встановлення порядку участі батькові Бойчуку Рустаму Ігоровичу у вихованні сина не виноситеметься на перше березневе засідання виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у 2016 році. У випадку позитивної відповіді я просила заздалегідь повідомити мене належним чином із зазначенням конкретної дати та часу першого березневого засідання виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у 2016 році. Додатково просила зазначити посаду, ініціали і прізвище посадової особи виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, відповідальної за прийняття рішення щодо винесення (невинесення) на перше березневе засідання виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у 2016 році питання щодо визначення місця проживання дитини Бойчука Даниїла Рустамовича, 04.05.2009 р.н., та встановлення порядку участі батькові Бойчуку Рустаму Ігоровичу у вихованні сина. Однак, ані відповіді на заяву я не отримала, ані на засідання виконавчого комітету мене ніхто не запрошував.
Пізно увечері 02.03.2016 р. на сайті міста Івано-Франківська в «анонсах подій» я довідалася, що 03.03.2016 року о 14.00 год. в залі засідань МВК (к.311) відбудеться чергове засідання виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Щоправда порядку денного, як це було раніше, на сайті цього разу опубліковано не було. 03.03.2016 року по телефону спеціаліст служби у справах дітей Олена Грабар мене повідомила, що моя заява перебуває на розгляді у начальника департаменту правової політики Кедик Надії Степанівни, яка через годину мені повідомила, що дана справа у неї на розгляді не перебуває. Я звернулася до начальника служби Зої Сливки. Вона мені пояснила, що до її повноважень не входить розгляд моєї заяви.
Однак, така відповідь суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866, згідно якої безпосереднім веденням справ та координацією діяльності стосовно захисту прав дітей у виконавчому комітеті міської ради покладаються саме на службу у справах дітей. Крім того, саме службою у справах дітей готується проект рішення у даній цивільній справі.
Суд без висновку виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради не може прийняти рішення щодо визначення місця проживання дитини.
Додатково хочу зазначити, що Апеляційним судом Івано-Франківської області розглядалася цивільна справа щодо доцільності подальшого виховання і проживання Даниїла у сім’ї Бойчука Рустама Ігоровича та його матері Бойчук Ольги Степанівни. Даний суд так і не дочекавшись рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради ………2016 року прийняв рішення ………… Річ у тім, що батько дитини має іншу сім’ю, чекає на народження нової дитини. А мій син Даниїл фактично проживає з бабою Бойчук Ольгою Степанівною, яка, власне, і є ініціатором даного судового спору, а також нею виховується.
При бажанні врегулювати даний конфлікт мирно, адже я не намагаюсь в подальшому перешкоджати їй, як родині батька дитини, бачитись та спілкуватись із моїм сином, Бойчук О.С. вимагала стати на коліна перед нею та просити вибачення за те, що я нібито принесла горе в їхню сім`ю, а саме вийшла заміж за їхнього сина та прожила із ним 8 років спільно, і що саме 8 років її син промучився зі мною, цитую, як в «пеклі»…. І тоді коли я стану на коліна перед нею, вона можливо подумає та дасть мені змогу бачитись із дитиною. Така поведінка та бажання Бойчук О.С. ставить в подальшому під сумнів її адекватність розуму, як людини та вчителя, оскільки проявляє в собі її аморальний вчинок. Я втомлено оббиваю пороги різних інстанцій, пишу заяви, скарги, повідомлення та жодного реагування. Так, 23.12.2015 року мені подзвонили із управління освіти та науки виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, що в м. Івано-Франківську та повідомили мене чи підтримую я одну із своїх заявлених скарг, яка була написана мною від 01.12.2015 року. В подальшому було запропоновано організувати зустріч із моєю дитиною у п’ятницю 25.12.2015 року на що я погодилась. Зранку 25.12.2015 року я відвідала школу № 25 в якій навчається мій син та якого водять туди під пильним наглядом вся родина Бойчук О.С. немов під конвоєм і це все заради того, щоб не допустити мене до мого сина та відповідно не дати змоги виконати рішення суду в частині відібрання дитини та поверненні матері, яке допущено до негайного виконання ! У школі я зустрілась із директором, Якимів Світланою Миколаївною, яку спитала чи відомо їй про те, що сьогодні навідаються психологи із управління освіти та науки, для того, щоб забезпечити мені зустріч із сином. Якимів С.М. відповіла, що їй нічого невідомо з даного приводу та повідомила мене, що перебуваючи на зборах 24.12.2015 року у управлінні освіти та науки їй говорили, що така зустріч має відбутись, а коли саме не сказали. Я запропонувала Якимів С.М. пройти в клас де навчається мій син на що остання погодилась. Саме в цей час у мого сина був урок фізкультури, піднявшись до класу, Якимів С.М. постукала у двері де на зустріч нам вийшла вчителько мого сина, Недільська Надія Михайлівна, яка приятелює із Бойчук О.С. Я спитала Недільську Н.М. чи є мій син на уроках, мені відповіли, що є, а саме зараз його забрав батько до лікаря. Директор школи запропонувала мені дочекатись сина під кабінетом, а сама спрямувала на своє робоче місце. Я залишилась біля дверей класу в очікуванні. Через півгодини прийшов батько і зайшов в кабінет своєї матері, Бойчук Ольги Степанівни і вийшов за декілька хвилин із сином. Я підійшла до своєї дитини, в той час по сходах проходила директор школи Якимів С.М., яка також підійшла до нас та заперечила мені спілкуватись із дитиною, оскільки зараз він повинен знаходитись на уроці, а після уроків я можу із ним проводити свій час. Так мого сина завели до класу. Я надалі залишилась очікувати його, щоб уже після уроків поспілкуватись із ним. Через півгодини пролунала перерва, діти направились в столову парами, а мого сина вчителька Недільська Н.М. вела за руку в столову. Я запитала її чому саме мого сина вона тримає за руку. Вона мені відповіла, що їй так хочеться !!! Після перерви всі діти повернулись у клас, мого сина завела до класу за руку Недільська Н.М. я продовжила очікувати закінчення уроків. Через декілька хвилин до мене підійшла Якимів С.М. і наполягла мені, щоб я пройшла в її кабінет, оскільки зараз у неї знаходяться психологи із управління освіти та науки. Я заперечила, наголосивши їй, що як тільки я піду мого сина заберуть і я знову не зможу побачитись із ним. На що Якимів С.М. запевнила мене, цитую: «Даю вам слово, також, як мама та, як, директор даної школи, що дитину ніхто не забере і ви зможете із ним сьогодні поспілкуватись.» Я погодилась і пройшла за нею. В кабінеті знаходились два працівника управління освіти та науки, дві жінки одна старшого віку та одна молодшого. В кабінет також з`явився батько дитини і шкільний психолог. Працівники освіти та науки зачитали моє звернення, з приводу перешкод у спілкуванні з дитиною та пояснили, що їхня мета забезпечити сьогодні спілкування моє із моїм сином. В кабінет покликали мого сина, йому запропонували присісти, працівник управління освіти та науки запитала його чи йому подобається в школі, які уроки для нього є улюбленими. Далі його запитали чи відомо йому хто зараз біля нього. На що мій син відповів, що так, це тато і мама. Потім його запитали чи він хоче поговорити із мамою. Син відповів, що так і пішов до мене на коліна. Я запитала свого Даню, чи бажає він погуляти сьогодні зі мною. Він відповів, що хоче тільки потрібно запитати дозволу у тата. Батько відповів, що якщо він так хоче, то після уроків він дозволить йому погуляти разом зі мною. Син одразу зрадів. Якимів С.М. повідомила всіх, що зараз розпочнеться наступний урок, тож йому потрібно повернутись до класу. За дверима в той час на нього чекала Бойчук О.С. та вчителька Недільська Н.М. Ідучи на урок мій син сказав мені, що це уже останній урок і він буде мене чекати. Тоді Якимів С.М. сказала, що зустріч закінчена про прогулянку домовлено і вона просить всіх вийти на вулицю. Вся ця розмова та події нагадували мені приміщення не школи, а якоїсь виправної колонії…. Я пройшла у вестибюль школи і залишилась очікувати на закінчення уроку. Всю цю годину у мене лились сльози від безвиході у даній ситуації, в яку мене та мого сина затягнула Бойчук О.С. Я оплакувала себе і своє життя, оскільки залишилась одна без матері, батька, не маючи за собою плеча сильного чоловіка, який б міг мені допомогти вирішити дану проблему та хоча б підтримати мене у хвилини плачу, оскільки через хвору уяву Бойчук О.С. я відстоюю не земельну ділянку чи то якусь не живу річ, а своє рідне, свою дитину, яку в болі народила та виростила ….. За п’ять хвилин до кінця уроку я витерла сльози і підійшла до класу де навчається мій син. Продзвенів дзвоник, я відкрила двері кабінету, вчителька Недільська Н.М. цинічно посміхаючись до мене повідомила, що дитину уже забрав батько. Я попросила пояснити мені, як це посеред уроку мого сина забрали. На що Недільська Н.М. сказала, що вона не зобов’язана переді мною відчитуватись, наголосивши мені, щоб я закрила двері із іншого боку та сходила просити Бойчук О.С., щоб остання змилосердилась наді мною. Я пішла шукати директора Якимів С.М., на сходовій зустріла Бойчук О.С. та прибиральницю на ім`я Галина, яка є її рідною сестрою. Вчителька Бойчук О.С. разом із сестрою прибиральницею Галиною накинулись на мене із лайливими словами, обзиваючи мене «шльондрою», «сукою», «проституткою»…… при цьому запитуючи мене в грубій формі – «коли ж ти бл… заспокоїшся і залишиш дитину в спокою …..» Звернення їхнє та образи були настільки голосними та аморальними, що всі діти які проходили повз нас зупинялись та перешіптувались. Я не вступала в суперечку, а попрямувала до Якимів С.М. Зустріла Якимів С.М. мене біля своїх дверей, я запитала її, як так сталось, що дитину забрали посеред уроку і вона ж сама запевняла мене, що дитину ніхто сьогодні не забере. Вона відповіла мені, що вона не володіє інформацією, чому так сталося і щоб надалі я її не турбувала з даного приводу. Я у відповідь написала скаргу на протиправні дії з боку вчительки Недільської Н.М. та зареєструвала її у приймальні директора Якимів С.М. і поїхала до дому.
Надалі я А звернулася зі скаргами на дії служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до вищого керівництва: Уповноваженого з захисту прав людини, Уповноваженого Президента України з прав дитини, Секретаріат Кабінету Міністрів України, голови міста Івано-Франківська, голови комісії з питань захисту прав дитини Руслана Марцінківа, керівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації.
Як будь яка матір, у якої відібрали її рідну дитину, я вирішила звертатися по допомогу до усіх і кожного, хто прямо,чи опосередковано має відношення до даної проблеми і може мені хоч якось допомогти. З цієї причини я вирішила звернутися і до засобів масової інформації, щоб можливо під тиском журналістів служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради таки надала суду довгоочікуваний висновок щодо місця проживання моєї дитини.
Чому така проблема взагалі існує на Україні?
Сьогодні усе більше і більше мамів опиняються в ситуації, коли їхні чоловіки (або колишні чоловіки) після сімейного скандалу, маючи фізичну перевагу, відбирають у них дітей. Тобто, маленьку дитину ображені на дружину чоловіки раптово відривають від мами, від рідного дому, від звичного побуту, ритму життя, що є для такої дитини неабияким стресом. Також в даній ситуації порушуються батьківські права матерів на спілкування з малолітньою дитиною, тому що чоловік не дає мамі не те що бачитись з зі своєю рідною дитиною, але навіть спілкуватися з нею у телефонному режимі.
Оскільки чоловіки фізично від жінок сильніші, то останні відповідно не можуть забрати у них свою дитину в такий самий спосіб, як чоловіки забрали у них. Закон каже, що мама і тато рівні в правах щодо дітей. У таких випадках жінці нічого не залишається робити, як наймити за чималі гроші адвоката, сплатити судовий збір і подавати позов до суду про визначення місця проживання дитини.
Так сталося і зі мною, коли в травні 2015 року батько дитини зі своєю матір’ю (свекрухою) забрали у мене мого малолітнього сина і з тог часу мене до дитини фактично не допускають. І в органах внутрішніх справ і в службі у справах дітей мені пояснили, що спір стосовно місця проживання може вирішити тільки суд, оскільки батьки у нашій державі мають рівні права стосоно дитини. Так я змушена була звернутися до суду в надії, що зможу швидко повернути собі рідну дитину. І я б ніколи не подумала, що служба у справах дітей, яка покликана захищати права дітей, створить мені такі ось проблеми на шляху до прийняття судом рішення.
Судовий розгляд подібних справ триває довго із залученням органів опіки та піклування, які не так то швидко надають суду свій висновок (далеко не завжди об’єктивний).
Впродовж довгого часу батько, як правило зі своєю мамою (бабусею) в своїх корисливих цілях налаштовують маленьку дитину проти рідної мами. Ще трагічнішим у всій оцій історії є те, що тати, які забрали у мами маленьку дитину залишають її на опіку бабусі (рідше ще й дідуся) по своїй лінії, Виходить, що малолітня дитина в кінцевому підсумку виховується не рідними батьками а родичами.
Природньо, що малолітня дитина потребує особливої турботи матері і повинна залишатися при розлученні батьків з мамою, особливо коли мова йде про дівчинку. Тільки у виняткових випадках, коли мама за станом здоров’я, за своєю асоціальною поведінкою, у зв’язку із перебуванням у місцях позбавлення волі тощо, не може виховувати дитину, суд повинен приймати рішення щодо залишення дитини на проживання з батьком, якщо той може і хоче займатися вихованням дитини.
20 листопада1959 рокуГенеральною Асамблеєю ООН була проголошена Декларація прав дитини. Так ось принцип 6 Декларації каже, що малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю. Однак, згідно зі статею 141Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Як не парадоксально, але законодавство України, яка є членом ООН, суперечить принципам ООН. У той самий час Верховна Рада України не поспішає з ратифікацією Декларації прав дитини і внесенням змін до сімейного законодавства, даючи тим самим з одного боку привід для спекуляції на статті 141 Сімейного Кодексу України судам, адвокатам, особам, які надають правову допомогу, органам опіки та піклування, а з іншого для зловживання фізичною перевагою чоловіків-батьків над жінками-матерями.
З цього приводу Ірина я також звернулася до Уповноваженого з захисту прав людини, Уповноваженого Президента України з прав дитини. Також мною через мережу інтернет було організовано колективні звернення жінок-матерів до вищого керівництва України з проханням вирішити питання щодо ратифікації Верховною Радою України Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН20 листопада1959 року та внесення відповідних змін до чинного законодавства України, згідно яких малолітню дитину, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, не слід розлучати зі своєю матір'ю.
Це дуже важлива проблема, і вона не повинна залишитись в остороні, коли захист прав та законних інтересів дітей у судах здійснюють не юристи, а педагоги, як скажімо працівники служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Начальник цієї служби у справах дітей взагалі є викладачем російської мови та літератури, про що можете довідатись з офіційного сайту мого рідного міста Івано-Франківська за електронною адресою: http://www.mvk.if.ua/sud Яким же чином працівники служби у справах дітей беруть участь у судових процесах. У статті 45 Цивільного-Процесуального Кодексу України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. У статті 19 Сімейного Кодексу України говориться, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору. Оскільки у вищезазначених нормативних актах мова йде не про службу у справах дітей, а про орган опіки та піклування, виникає щонайменше два запитання: 1) що таке орган опіки та піклування? 2) яке відношення до органу опіки та піклування має служба у справах дітей? Чинне законодавство з цього говорить про наступне. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад (далі - органи опіки та піклування), які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей. У цій же постанові зазначено, що безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад (далі - служби у справах дітей). Згідно статті 496 Кримінального процесуального кодексу України про час і місце судового розгляду за участю неповнолітнього обвинуваченого суд повідомляє відповідну службу у справах дітей та уповноважений підрозділ органів Національної поліції. Суд має право також викликати в судове засідання представників цих установ.Представники служби у справах дітей мають право заявляти клопотання, ставити запитання неповнолітньому обвинуваченому, його законному представнику, потерпілому, свідкам, експерту і спеціалісту, висловлювати думку з приводу найбільш доцільних заходів щодо обвинуваченого з метою його перевиховання. Отже, можна зробити висновок, що при розгляді судами будь-яких цивільних справ, що стосується прав та законних інтересів дітей, кримінальних проваджень за участю неповнолітніх обвинувачених участь у судових засіданнях беруть саме працівники служби у справах дітей і це зрозуміло. Однак, не зрозумілою є ситуація, як у Івано-Франківську, місті обласного значення, права дітей у суді захищають не юристи, а педагоги, як працівники служби у справах дітей!!! Уявіть собі ситуацію, коли долю Вашої дитини у суді вирішує не професійний юрист, а викладач російської мови та літератури. І якщо таке робиться в обласних центрах, то я не здивуюся коли у районах долю дітей вирішують ветеринарі чи гінекологи, які працюють у місцевих службах у справах дітей. А все тому, що чиненне законодавство України не вимагає, щоб у працівників служб у справах дітей була вища юридична освіта. Цікаво, що у той самий час юристи в Україні часто не можуть знайти собі роботу. Тому на сьогоднішній день чим скоріше слід вирішити питання щодо внесення змін до чинного законодавства України, відповідно до яких в службу у справах дітей, за винятком бухгалтерів, набиратимуться люди з вищою юридичною освітою. Адже саме саме юристи зможуть надавати дітям у судах висококваліфіковану юридичну допомогу", - каже матір хлопчика.
