Аудиторію Жадана все рідше можуть вмістити приміщення, площею менші спортзалу. Напевно, це крок убік стадіонів. Але плюс арт-простору Mezzanine – тут кіно можна дивитися одразу з барної стійки. Або вашим сусідом може виявитися вгодований чорно-білий кіт. Дехто з глядачів навіть обурювався, що квиток у кота не перевіряли. Але любові таки стало на всіх, і залишилося ще на кілька міст, де незабаром покажуть стрічку, пише Gazeta.ua.
Цього разу харківський режисер Михайло Лук'яненко екранізував епізод "Месопотамії" "Ромео". Це не перша його робота за Жаданом. Вже був "Депешмод", а також документальний фільм "Гот догс" про творчість Жадана і гурту "Собаки в космосі". Їхня пісня "Листопад" і стала саундтреком до нового фільму Лук'яненка. Хоча дія картини відбувається наприкінці травня. Стрічка знята у приглушених тонах, інколи стає майже чорно-білою. Але в ролі білого тут інколи заливає балкони божевільне травневе світло.
У картини Лук'яненка є схожа проблема, що й у "Поводирі" Олеся Саніна – там занадто мало Сергія Жадана в кадрі. Цього разу ми бачимо його у образі майора міліції, що веде перестрілку з колишнім військовим у тривалому запої. Роль Жадана містить одне слово – на питання порушника "Хто там?" він відповідає: "Санстанція!". Після чого починається стрілянина. Але це ще не нова поліція. Можливо, блакитна міліцейська форма більше пасує Жаданові до очей. Але скоріше через те, що дія фільму відбувається у пострадянському місті у пострадянський час. Ми не знаємо точно – 1990-ті це, 2000-ні, чи нинішні дні. Головна героїня носить галстук – що фейсбук-критики вже відкоментували як "привіт з дев'яностих".
Любові стане на всіх, окрім головного героя. Юний Ромео приїздить до іншого міста. Житиме у Даші, випадкової знайомої і колеги його матері-юриста. Хлопець одразу закохується у цю старшу за нього красиву жінку із втомленими очима. Втомленими чи то від захоплення алкоголем, чи як відбиток роботи із клієнтами "у яких завжди проблеми, ну як можна працювати із людьми, у яких завжди проблеми? Та їх лікувати треба". Найцікавіше тут – спостерігати за його планами зваблення. І як у них поєднується залізобетонна чоловіча самовпевненість із юнацьким максималізмом. Та найбільше, що йому вдається на ділі – запитати, чи можна її поцілувати – і дістати відкоша. "Заведи собі рибок – їх і цілуй". Зрештою, рибки на екрані таки з'явилися - у епізоді, де Ромео думає: "Від цієї музики хотілося померти. Цим я і зайнявся". І "вже до вечора алкоголь стояв у моїй крові, як вода у повінь, готова будь-якої миті залити порожні вулиці беззахисного міста".
"У фільмі найбільше сподобався текст, що читали, - ділиться враженнями глядачкаНадія Давиденко. - Взагалі, я сказала б, що фільм непоганий, режисер молодець, вижав максимум з оповідання. І старанно знятий, і актори чудові, добре грають. Але це той випадок, коли книга – дійсно краще".
В цьому є проблема. Не так фільму, як сучасного українського кіно і всього контексту. Що дозволяє собі література, не завжди можна утнути у фільмі. Наприклад, мова, якою говорять і думають герої – вона, здебільшого, вишукана і поетична. Натомість ми бачимо це місто і цей "бувалий" під'їзд, сходи, облиті шампанським і ще бозна чим – і розуміємо, що у цьому місті та у цьому під'їзді люди так не говорять. Що вони скоріш за все взагалі не говорять українською, ще й Такою українською. Як вирішити цю художню задачу акторам чи режисерові? Цього ще ніхто не придумав. Тому героїв Жадана вирішили не перетворювати на персонажів Подерв'янського і говорять вони так, як у книжці. Але не як у житті.
Винятком тут стає хіба епізод весілля, де чуємо і "Свадебные цветы" Ірини Алегрової, і "Одну калину за вікном" Софії Ротару. От тоді віриш. Але так, це проблема не конкретного фільму, а радше культури, у якій не ясно, якою мовою знімати кіно.
"Сцену із Жаданом зняли буквально за тижні два до прем'єри. Спонтанно, - розповідає продюсер фільму Анаід Агаджанова. - Телефоную Міші з якогось питання. А він: "Я зараз не можу говорити, Жадана треба знімати". Стоп, ми що, знову щось знімаємо? Він каже, ні, я просто придумав ще одну сцену".
Найперший показ пройшов 14 лютого у Харкові. Невдовзі картину побачать ще кілька міст.
"Завтра - Вінниця, а за кілька тижнів будуть ще Чернівці, Івано-Франківськ, Тернопіль. Ми будемо робити повторні покази. У Києві через місяць, у Львові і Харкові. На фестивалях "Ї" у Тернополі і на "Разом фесті" - це те, що вже більш-менш домовлено.
На Форумі видавців буде. Також до форуму вийде нова поетична книжка Жадана "Тамплієри", прозова – пізніше.
Є ідея поступово екранізувати "Месопотамію". Плюс екранізацію по Сергію ще робить Ярослав Лодигін – за романом "Ворошиловград". Зараз тільки гроші шукають. "Любові стане на всіх" - малобюджетне. Думаю, кілька тисяч доларів, не більше. Михайло професійно займається зйомками багато років, апаратура вся своя. Головний герой – він же і в "Депешмоді" знімався – це його син. У режисера двоє старших синів, обидва актори. І знімати по Жадану Лук'яненко став через них. Вони ставили уривок у себе на іспиті. Міша прийшов просто познімати іспит, а потім каже "Блін, воно таке круте, давайте знімемо фільм". Вони так "Депешмод" зняли, а потім і цей".
Загалом, фільм виглядає професійнішим за студентські роботи, але порівняно до професійного кіно - місцями любительським. Проте існує дещо важливе, що він дає глядачу. Це крок, який скорочує прірву між українською сучасною літературою, музикою і кіно. За здорового стану культури мають працювати разом, підігравати одне одному і взаємодоповнювати. Також - що рідко бачимо в кінотеатрах - це історія про наш час, наших людей і наші міста, наші балкони і наші під'їзди. І про любов, якої мусить вистачити на всіх. Інакше нічого не вийде.
