Ігор Ковальов до початку повномасштабного вторгнення працював на металургійному комбінаті «Азовсталь» слюсарем-ремонтником з ремонту металургійного устаткування гідравлічних систем машини неполивного залиття заготовлення.
Про мотивацію захищати країну, теперішні методи мобілізації та як став бухгалтером розрахункової групи військовий 4-ї окремої танкової бригади Ігор Ковальов поділився з журналісткою Фіртки.
"До лав Збройних Сил України я долучився 23 вересня 2022 року. Моя найбільша мотивація — це особиста помста, тому що ці орки зруйнували моє місто Маріуполь, в якому я жив і яке добре процвітало без них.
Зруйнували мій комбінат, на якому я працював. Це, певне, і є моя мотивація", — зазначає Ігор.
Так, 24 лютого 2022 року військовослужбовець знаходився на роботі.
"Коли я їхав на роботу, то навіть не знав, що почалася повномасштабна війна. Дізнався про це вже на роботі. Вирішив подзвонити дружині та попросив, аби родичі забрали її з сином у село Запорізької області.
Там на той час було безпечніше. Згодом 5 березня я виїхав до Запоріжжя разом з батьками. Хотів заїхати за дружиною, але росіяни не пропустили.
Тому 11 березня я вже повертався на окуповану територію за дружиною на власному авто, де вони (росіяни — ред.) потім сказали, що переплутали нас із розвідниками.
Трохи постріляли нам машину, потримали нас декілька годин у полоні, допитували та пʼять разів водили на розстріл, адже думали, що ми розвідники", — пригадує військовослужбовець.
За словами Ігоря, через декілька годин тримання росіяни відпустили його з батьком, проте в машині було прострелено два колеса, вікна, тому відразу добратися до дружини йому не вдалося.
"Довелося витратити декілька днів на те, щоб відремонтувати авто і вже 13 березня ми разом з дружиною, моїм батьком і сином виїхали у Дніпро", — розповідає Ігор Ковальов.
Військовослужбовець каже, найбільший слід у його пам’яті залишили побратими, які вже загинули.
"Найбільший слід у памʼяті залишили побратими, з якими я познайомився у Вінниці. На жаль, сьогодні вже деяких з них немає з нами".
Як зазначає Ігор, у нього ніколи не було бажання опустити руки та здатися, адже має мету та ціль.
"Я хочу додому, у свій Маріуполь. Тому в мене не виникало бажання все покинути, хоча і така змога теж була.
Я маю підставу звільнитися — і дружина дуже просила про це, але я не скористався цією можливістю".
Теперішню мобілізацію в країні боєць вважає «провальною».
"ТЦК ловить тих, кого змогли зловити та направляють до нас людей віком 50 і більше років. Інколи здається, що вони заїхали в якийсь «генделик», «вигребли» всіх звідти та привезли сюди.
Такі люди ніяк невмотивовані, а ще й здоровʼя в них не дуже", — наголошує військовий.
Ігор переконаний для того, щоб покращити темпи мобілізації необхідно більше мотивувати людей.
"В Україні досі діє система оплати, наприклад, як до повномасштабного вторгнення.
Люди, яких виводять у розпорядження, отримують оклад за військовим званням, тобто їх зарплата буде складати до тисячі гривень. Для того, щоб отримувати зарплату у повному розмірі вони повинні надати підтверджувальний документ.
Якщо вони не надіслали підтверджувальні документи, аби їм продовжили виплати, коли вони були поранені, то це проблема. Тим паче на війні трапляється різне. Одним словом, людей треба дуже добре мотивувати".
Ігор з приємністю згадує життя до повномасштабного вторгнення, адже часто любив проводити вільний час на риболовлі, де тиша та спокій. Найбільше сумує за дружиною та сином, а найболючіше для воїна те, що син вже два роки росте без батька.
Військовослужбовець вважає, що для перемоги в цій війні нам потрібна така єдність, яка була на початку повномасштабного вторгнення.
"Ставлення суспільства дуже змінилося. На початку повномасштабного вторгнення всі були один за одного, злагоджені, а зараз — кожен сам за себе.
Якщо в тиловому місті немає війни, то здебільшого людям байдуже, що відбувається тут — на Донбасі", — зазначає Ігор.
Воїн з прикрістю розповідає про людей, які говорять про те, що готові віддати території країни.
"Вони кажуть: «Та віддаймо ту Донецьку, Луганську області. Нащо вони нам потрібні? За те війна закінчиться».
Якби прийшли орки та забрали їхній дім, щоб вони тоді казали? Нам всім треба бути один за одного. Спрямовувати кошти на свою армію, аби потім не годувати чужу — тоді ми переможемо!".
Після перемоги найперше Ігор поїде додому, у Маріуполь.
"Найперше я поїду додому, хоча його вже й немає, адже росіяни зруйнували. Але я дуже скучив за рідним містом, морем, атмосферою мого Маріуполя", — ділиться Ігор Ковальов.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Людина правильна. Єдине уточнення. Комбінат не його. Місто Маріуполь його - як свобода пересування, його територія. Умови праці на комбінаті з певними гарантіями - це його. Власне ж його - це дім, машина, родина, і право працювати переміщатись, вільно говорити українською в Маріуполі. А у комбінату є власник, акціонери і купу менеджерів, які "десь пропапали" і не захищають не мстяться таки за їхній комбінат колишній. Правильні акцентии не дають потім розчаровуватись.
Правильо каже щодо "відати території і все". Уже були фактично віддали мінськими, потім парижськими угодами відмовившись силою повертати їх бо зрозуміло не було ресурсів і ніхто не працював щоб реально були поки "не клюнув" у 2022році. Але москаль цим не вдовольнився зрозуміло.
Теж звернув увагу як Зеленський на пресконференцію казав: "хочуть окупувати повністю Донецьку область, це їх ціль, давно заявлена, з цього починали". Яка нафіг "донецька область"? зможе, то піде далі навіть не замітить тих адміністративних кордонів. Хтось ж це вкладає у голову Зеленському ці дурниці і людям теж на фоні проблем підсовують "троянські думки". Ефективне знищення росіян - єдине що зупинить там де зупинить московську навалу.